1. Спір між матір'ю та батьком, які проживають окремо, щодо місця проживання малолітньої дитини може вирішуватися у адміністративному та у судовому порядку. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду (ч. 3 ст. 19 СК). У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. Крім того, суд не має права відмовити особі в прийнятті позову з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Право звертатися з заявою до органу опіки та піклування або з позовом до суду має кожен з батьків.
Коментована стаття встановлює основні засади вирішення спорів, які виникають між матір'ю та батьком, які проживають окремо, щодо місця проживання малолітньої дитини, якими мають керуватися як суд, так і органи опіки та піклування.
Звернення до суду заінтересованої сторони можливе і у разі незгоди її з рішенням органу опіки та піклування щодо даного спору. Таке право надається кожній особі ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
2. Абзац 2 ч. 1 коментованої статті встановлює, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини орган опіки та піклування або суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести:
- етичні і інші особисті якості батьків (дані, що їх характеризують, рівень освіти батьків);
- відносини, існуючі між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною);
- можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (рід діяльності, режим роботи батьків, їхнє матеріальне і сімейне становище і ін.), маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Частина 2 коментованої статті містить вказівку на ті юридичні факти, які є підставами для відмови органом опіки та піклування або судом у переданні дитини для проживання. Такими фактами є:
- відсутність у особи самостійного доходу;
- зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами;
- аморальна поведінка особи, яка може зашкодити розвиткові дитини.
3. У справах даної категорії, якщо вони розглядаються у суді, обов'язкова участь в судовому засіданні органів опіки і піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ст. 19 СК). Проте суд не зв'язаний висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
4. Слід також мати на увазі, що відповідно до ст. 171 СК дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана обов'язково при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Проте суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
5. Норма ч. 3 коментованої статті є досить суперечливою та може викликати значні утруднення при практичному її застосуванні. Вона надає органу опіки та піклування або суду право передати дитину бабі, діду або іншим родичам. З юридичної точки зору така передача є відібранням дитини у того з батьків, з яким вона проживає, без позбавлення його батьківських прав. Коментована норма обумовлює можливість здійснення органом опіки та піклування чи судом такої передачі при наявності наступних обставин: а) вказані органи визнають, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку; б) баба, дід або інші родичі мають заявити вимогу про передачу їм дитини на виховання; в) вказані особи мають бути залучені до участі у справі. Кожна з названих обставин має бути певним чином конкретизована.
Визнання органом опіки та піклування або судом, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, має бути оформлене певним документом - рішенням органу опіки та піклування або судовим рішенням. Таке рішення має бути прийняте при наявності підстав, вказаних у ч. 1 ст. 170 СК, якщо залишення дитини у батька, матері є небезпечним для їх життя, здоров'я і морального розвитку. При встановленні вказаних обставин суд має постановити рішення про відмову у позові, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін. Постановлення судом рішення про відібрання дитини від когось з батьків без позбавлення батьківських прав є відступом від принципу диспозитивності цивільного судочинства та виходом за межі заявлених вимог.
Незрозумілою є процесуальна природа заяви баби, діда або інших родичів про передачу їм дитини. З точки зору цивільного процесуального права заява є підставою для відкриття особливого провадження. Спір же між батьком та матір'ю щодо місця проживання малолітньої дитини розглядається у порядку позовного провадження. Незрозумілим також є і процесуальне становище самих вказаних осіб та момент їх залучення до справи. Отже, встановивши при розгляді спору про визначення місця проживання дитини, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку дитини, суд має постановити рішення про відмову у позові.
Орган опіки та піклування, встановивши при розгляді спору про визначення місця проживання дитини, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку дитини, якщо є безпосередня загроза для життя або здоров'я дитини, має право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 170 СК з наступною подачею позову до суду про позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав (див. коментар до ст. 170 СК). Таким чином, справи щодо визначення місця проживання малолітньої дитини та справи про відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав мають розглядатися в різних провадженнях з метою справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справ, а також об'єктивної оцінки наданих доказів.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Суд зобов’язаний зʼясовувати чи буде відповідати інтересам дитини роз'єднання сестер і братів при визначенні місця проживання дитини (ВС КЦС у справі №405/239/22 від 19.01.2025 р.)
Батько дитини звернувся з зустрічним позовом до матері - відповідно за - визначенням місця проживання малолітньої дитини з батьком. Мотивував позов тим, що шлюб сторін був щасливим, однак він дізнався про те, що у дружини з'явився інший чоловік. Він намагався зберегти родину, адже мав справжні сильні почуття до дружини, вбачав велику цінність у родині яку створив, як на той час, так і досі любить дітей. Однак, розуміючи, що його намагання врятувати родину від розпаду не принесли бажаних результатів, відверто вирішив поспілкуватися з відповідачем з приводу залишення їх доньки проживати з батьком, адже щиро вважав, що переїзд її до іншого міста та проживання з незнайомим дитині чоловіком (обранцем відповідач за зустрічним позовом) негативно впливатиме на доньку. Вказував, що дружина потай зібрала частину речей та разом з дітьми зникла у невідомому йому напрямку. Протягом досить тривалого часу він не міг спілкуватися з донькою, адже вона не повідомила про місце її перебування, на телефонні дзвінки не відповідає, а коли почала відповідати, то не давала можливості поговорити з донькою, лише висловлювала образи та своє невдоволення. Під час проживання дитини з матір`ю він мав суттєві перешкоди у спілкуванні з донькою. Після повномасштабного вторгнення рф до України, запросив дружину та дітей проживати до міста Кропивницького, за власним бажанням донька залишилась проживати з ним. Наразі, ним створено всі належні умови для виховання та утримання доньки. Тому визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме її як найкращим інтересам. Як перший, так і суд другої, апеляційної інстанції підтримав зустрічний позов батька, а ось матері відмовив. У своїх доводах, в основному, суди керувалися висновком органу опіки та піклування, та думкою дитини, висловленої представнику цього органу. А також тим що дитина тривалий час проживає з батьком. Читати повністюМати звернулася з позовом до батька своєї малолітньої доньки, про визначення місця проживання дитини з матір'ю. Крім всього іншого - зокрема того що між сторонами є конфлікт, що батька, фактично забрав доньку без її згоди, зазначала те що має сина, який також проживає з нею та має гарні відносини з сестрою. Роз`єднання рідного брата та сестри призводить до розриву родинних зв'язків, порушує право дітей на спілкування братом і сестрою, що є неприпустимим.
Аналізуйте судовий акт: Мати дитини як на час подання позову, так і під час розгляду справи не заперечувала проти проживання дитини із батьком, тому вимогу батька “про визначення місця проживання дитини” не була задоволена, як недоцільна. (ВС КЦС №755/15383/23 від 15.01.2025 р.)
Позивач вказував, що дитина добровільно пішла проживати до батька. Зазначав, що має на праві власності житло, а саме: двокімнатну квартиру у якій створено всі необхідні умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Він також подав висновок органу опіки та піклування, за яким орган опіки та піклування констатував за доцільне визначити місце проживання малолітньої доньки з батьком. Висновок обґрунтований тим, що малолітня дитина постійно проживає разом із батьком, який самостійно займається її вихованням та утриманням, працює, має стабільний дохід та можливість створити всі умови для фізичного, духовного та розумового розвитку дитини. Мати дитини в телефонному режимі повідомила, що не заперечує, щоб малолітня дитина проживала разом з батьком. Крім того остання подала заяву про визнання позову. Читати повністюБатько звернувся до суду з позовом до дружини і матері своєї дитини про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини. В обґрунтування позову посилався на те, що між ними було укладено шлюб, від шлюбу у сторін є малолітня дитина - донька, яка проживає з батьком. Фактично шлюбні відносини між сторонами припинено через відсутність взаєморозуміння.
Аналізуйте судовий акт: Перебування дитини за кордоном не позбавляє суд України права вирішувати спір про визначення місця її проживання ( ВС у справі № 607/20787/19 від 11 грудня 2023р.)
Надалі після виїзду малолітнього сина в серпні 2021 року до Королівства Іспанія відповідачка не привезла дитину назад до України. Суд першої інстанції задовольнив позов. Врахувавши висновок органу опіки та піклування, суд вважав, що визначення місця проживання сина разом із батьком буде відповідати найкращим інтересам дитини. Апеляційний суд скасував відповідне рішення, вказавши, що син постійно проживав з матір’ю та її родиною до серпня 2021 року, де склалися необхідні соціально-побутові умови, сталі соціальні зв’язки, з батьком спілкувалася періодично, а за словами дитини, наданими органу опіки та піклування, син виявив бажання тільки бачитись із батьком і проводити з ним вільний час, а проживати – разом із бабусею (станом на момент підготовки висновку органом опіки та піклування). Читати повністюБатько дитини звернувся з позовом до суду у вересні 2019 року, посилаючись на те, що малолітній син після розлучення подружжя залишився проживати з матір’ю та її родиною. Водночас на момент звернення до суду син залишився проживати з родиною матері (прабабусею) у зв’язку з тим, що мати виїхала за кордон та проживає за межами України. Оскільки відповідачка належним чином не займається вихованням дитини та проживає за межами України, у найкращих інтересах дитини буде визначення місця проживання разом із батьком.
Аналізуйте судовий акт: 15-річний син не втратив зв`язку із матір'ю та може за віком самостійно визначити своє місце проживання - тому і позов про визначення його місця проживання з батьком не підлягає задоволенню (ВС КЦС № 344/5574/22 від 07.08.2023 р.)
При розгляді справи було заслухано думку дитини в порядку статті 45 ЦПК України, і неповнолітній син пояснив, що мати не чинить перешкоди в тому, щоб він проживав з батьком. Тому судами - як першою так і апеляційною інстанціями - не встановлено, що відповідачем-матір’ю порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи законні інтереси позивача щодо проживання неповнолітньої дитини з ним. У задоволенні позову - відмовлено, а правовідносини визнано такими що не регулюються статтею 161 СК України Зокрема, апеляційний суд мотивував тим, що інтереси дитини за будь-яких умов переважають інтереси батьків, і у даному спорі не встановлено, що вимоги позивача заявлені цілком в інтересах дитини. Неповнолітній син не втратив зв'язку із матір`ю, досягнув 15 річного віку, який дає йому змогу самостійно визначити своє місце проживання, будь-яких перешкод у визначенні ним самостійно свого місця проживання не встановлено. Цей же висновок підтвердила і касаційна інстанція. Отже, у цій справі, ВС КЦС не прийняв доводи представника батька, що він позбавлений можливості отримання статусу багатодітної сім`ї, виїзду за кордон з метою оздоровлення дитини без згоди матері, права звернення до суду з позовом про стягнення аліментів - оскільки на думку суду це не є цілком інтересами дитини. Читати повністюБатько намагався визначити місце проживання неповнолітнього, 15-річного сина разом із ним. Після розлучення із матір’ю хлопчика, його місце проживання було визначене з матір’ю, а по-факту, він і досі проживав з батьком у його новій сім’ї із зведеними братами/сестрами. Позивач-батько пояснював, що проживання сина разом з ним відповідає інтересам дитини, оскільки він має можливість забезпечити сину належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не в змозі. Він вказував, що не чинить та не чинитиме у майбутньому перешкод для спілкування матері із сином і готовий зі свого боку сприяти тому щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлення піклування матері.
Аналізуйте судовий акт: Оскільки малолітні діти доглянуті, мають хороші умови для проживання з матір‘ю і відвідують освітні заклади у Польщі, суд не повернув дітей до батька в Україну (Хмельницький апеляційний суд № 672/692/22 від 26.07.2023 р.)
Але суд першої інстанції відмовив у задоволенні його позову. Відповідно до висновку направленого до суду, орган опіки та піклування теж не підтримав позовні вимоги батька, вказавши, що з інформації центру соціальної опіки у м. Білому Дунайці Республіка Польща мати з часу приїзду у місто належним чином виконувала свої батьківські обов`язки, була відповідальною особою, яка намагається забезпечити дітям найкращі умови проживання, у вільний час бере участь у поїздках з дітьми, забезпечує їм догляд і безпеку. У разі простудних захворювань, вона постійно контактує з сімейним лікарем Незалежного комунального центру здоров`я в м. Білому Дунайці. Умови проживання, надані власником пансіонату їй та дітям, дуже хороші. Після прибуття в м. Білий Дунаєць мати негайно записала всіх дітей до школи, щоб вони могли нормально спілкуватися в Польщі, вивчаючи польську мову. Діти відвідують початкову школу, одна з доньок зарахована до дошкільного навчального закладу. Мати постійно контактує зі школою, а батько - не виходив на контакт. Крім того, суд взяв до уваги, що батьком не доведено, що визначення місця проживання з ним, забезпечить інтереси дітей. Його вимоги не підтримав і апеляційний суд, який розглядав подану батьком апеляційну скаргу. Хмельницький апеляційний суд вказав: Частиною 1 статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Читати повністюВ березні 2022 року через запровадження воєнного стану мати з дітьми виїхали з України до Республіки Польща, де проживають по теперішній час. Батько, не маючи можливість спілкуватися з дітьми, подав позов про визначення місця проживання з ним. Він пояснював, що відповідачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми, у їх вихованні, і що вона не створила належних умов для проживання дітей, не надає їм достатньої уваги, догляду. Також зазначав, що у м. Городку Хмельницької області, де проживала сім`я, не ведуться активні бойові дії, а тому є всі умови для повернення відповідачки та дітей до України.
Аналізуйте судовий акт: Одночасна наявність спору про визначення місця проживання дітей та окремої судової справи з оскарження рішення органу опіки та піклування з цього ж питання – є штучним подвоєнням судового процесу (ВС КЦС, справа №370/408/19 від 09.06.2021 р.)
Суд першої інстанції (у справі про оскарження рішення органу опіки та піклування) відмовив у задоволенні позову, оскільки рішення держадміністрації є дорадчими та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків щодо батьківських прав та визначення місця проживання дітей і не порушують прав та обов`язків жодного з батьків. Із цим не погодився суд апеляційної інстанції – і визнав розпорядження незаконним. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами, що свідчить про помилковість висновків суду про те, що оскаржуване розпорядження не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків щодо батьківських прав та визначення місця проживання дітей. ВС КЦС за касаційною скаргою матері - скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції. У мотивувальній частині свого рішення ВС КЦС вказав: - що відповідно до статті 19 СК України, статті 161 СК України та статті 158 СК України - вбачається, що у випадку, якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. У цьому випадку законодавство не вимагає окремого оскарження рішення органу опіки та піклування, оскільки частиною третьою статті 159 СК України встановлено, що суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору. Читати повністюБуло розірвано шлюб між подружжям, згодом, матір отримала розпорядження районної державної адміністрації (за висновком органу опіки та піклування) про визначення проживання малолітніх дітей від цього шлюбу разом із нею. Про це дізнався батько дітей та подав позов про визнання цього розпорядження незаконним. По ходу справи стало відомо, що батько вже був позивачем до матері в іншому спорі – в якому він просив визначити місце проживання малолітніх дітей із батьком.
Аналізуйте судовий акт: При визначенні місця проживання дитини у першу чергу повинні бути визначені та враховані її інтереси, а вже тільки потім права батьків (КЦС/ВС у справі № 542/1428/18 від 30.03.2021)
Законодавством України встановлюються рівні права батька і матері при визначенні місця проживання дитини.
На практиці ж за однакових умов перевагу суд скоріше надасть жінці.
Справа, що пропонується до уваги цікава тим, що є однією з небагатьох, де в судовому порядку визначено місце проживання дітей з батьком.
Які ж обставини при цьому врахував суд?
Як вбачається з обставин справи, позивач та відповідачка мають трьох спільних дітей, двоє з яких залишилися жити з батьком. Третю дитину – молодшого сина відповідачка залишила жити за місцем її теперішнього проживання зі своїм співмешканцем. У спілкуванні з сином мати дитини позивачу відмовляє, дитина перестала відвідувати школу.
У своїх позовних вимогах позивач просив відібрати у відповідачки малолітнього сина, передати дитину на утримання та виховання йому та визначити місце проживання малолітніх дітей разом із ним.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги щодо визначення місця проживання дітей з батьком задоволено.
Судами було встановлено, що обидва батьки мають приблизно рівні можливості щодо забезпечення належного утримання та виховання своїх дітей, судом не встановлено обставин, які б категорично унеможливлювали проживання обох дітей з батьком чи з матір’ю. Вирішальними обставинами у розв’язанні цього конкретного спору став стан здоров’я старшого сина, який має істотні вади здоров’я та його чітка позиція і бачення свого місця проживання разом з батьком.
Опитування дітей апеляційним судом встановило їх бажання проживати саме з батьком.
Позиція ВС: ВС погодився з позицією судів нижчих інстанцій та зазначив, що аналіз норм законодавства та практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об’єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Також суд послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, де зазначено, що «тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною.
Визначаючи місце проживання дітей, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, що і батьком, і матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дітей, суди, виходячи із найкращих інтересів дітей, встановивши, що двоє з дітей вже досить тривалий час проживають разом із батьком ВС зроблено висновок, що суди правильно визначили місце їхнього проживання саме разом з ним.
Аналізуйте судовий акт: Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини разом з одним із них (ВС/КЦС у справі № 288/39/20 від 18.03.2021)
Як же важливо залишатись людиною у будь-яких обставинах. Розлучення, зазвичай, важкий крок для всіх: і для пари, що розлучається, і для інших членів сім’ї. Особливо вразливі в такій ситуації діти.
З великою повагою ставлюсь до людей, що мають сили зберігти нормальні відносини один із одним після розлучення та не маніпулюють дітьми.
До суду завернулась жінка, що просила суд визначити місце проживання її дітей з нею.
Мотивувала позов тим, що після розлучення проживає разом з дітьми у будинку чоловіка. Однак, останнім часом його поведінка по відношенню до неї та дітей травмує останніх. Позивач неодноразово зверталась до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо неї домашнього насилля з боку колишнього чоловіка.
Місцевий суд відмовив у задоволені позову з тих підстав, що малолітні діти проживають в одному будинку разом з батьком та матір`ю, знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків, за згодою батьків діти проживають разом з ними, відомостей про те, що позивач на даний час проживає окремо або бажає змінити своє місце проживання матеріали справи не містять.
Постановою апеляційного суду рішення скасовано, а позов задоволено.
ВС підтримав позицію суду апеляційної інстанції.
Зокрема, ВС виходив із того, що батьки мають рівні права та обов’язки щодо виховання дітей та повинні належним чином забезпечувати гідні умови проживання дитини.
При цьому, розірвання шлюбу не впливає на об’єм їх прав та обов’язків як батьків.
Згідно до положень ст. 29 ЦКУ, місцем проживання дитини є місце проживання її батьків, або одного із них. Якщо батьки не змогли дійти згоди в тому, з ким буде проживати дитина, дане питання вирішує орган опіки та піклування чи суд (ст. 161 СКУ).
З урахуванням зазначеного, ВС підтвердив обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про визначення місця проживання дітей із матір’ю.
ВС надав також роз’яснення щодо оцінки висновку органу опіки і піклування в даній категорії справ та нагадав, що суд може відступити від нього, якщо він необґрунтований або не захищає інтереси дитини.
У даній справі орган опіки та піклування прийшов до висновку, що наразі не представляється можливим визначення місця проживання малолітніх дітей у зв`язку з тим, що діти разом з батьком та матір`ю проживають в одному будинку та знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків.
ВС зазначив, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини (дітей) разом з одним із них.
Таким чином, апеляційний суд встановивши, що фактично шлюбні відносини між сторонами припинені, а спільне господарство не ведеться, правильно вирішив спір та задовольнив позов.
Аналізуйте судовий акт: Письмовий висновок органу опіки та піклування є обов’язковим при розгляді судом спорів про визначення місця проживання дитини, в тому числі за зустрічним позовом (КЦС/ВС у справі № 712/11527/17 від 23.12.2020)
З ким має проживати дитина після розлучення батьків? Хоча сімейне законодавство України і встановлює положення, якими слід керуватися при визначенні місця проживання дитини, на практиці саме суб’єктивна думка судді у цій категорії справ має особливо велике значення.
Так, відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини необхідно враховувати найкращі інтереси дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
У цій справі ВС вказав на обставини, які повинні бути врахованими судами при прийнятті рішень.
Позивач (батько) звернувся до суду з позовом до відповідачки (матері) про визначення місця проживання дитини.
Позивач просив визначити постійне місце проживання його малолітньої дочки з ним.
Відповідачка звернулася до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини із нею. Зазначила, що позивач не надає їй можливості спілкуватися з дочкою, чинить різні перешкоди, щоб унеможливити їх зустрічі з нею, силоміць утримує їхню доньку у себе, у зв`язку з чим вона не має фізичної можливості отримати доступ до неї.
Рішенням суду першої інстанції первісний позов задоволено, визначено місце проживання дитини з батьком. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визначено місце проживання дитини разом із матір`ю.
Позиція ВС: ВС справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанціїта зауважено наступні аспекти, які повинні були враховуватися судами.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів про визначення місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Апеляційний суд, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, фактично керувався презумпцією визначення місця проживання дитини такого віку і статі з матір`ю та поклав тягар доведення спростування цієї презумпції на позивача. Такий підхід суперечить засадами сімейного законодавства України та обов`язковим у цій справі правилам міжнародних договорів. Вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд має керуватися найкращими інтересами дитини. Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Ухвалюючи рішення про відмову у визначенні місця проживання дитини з батьком, апеляційний суд у своїх висновках помилково обмежився констатуванням того, що під час розгляду справи не встановлено тих обставин, за яких малолітня дитина може бути розлучена з матір`ю. Апеляційний суд не врахував, що у Конвенції про права дитини реалізовано принцип примату інтересів дитини понад усім. Ця Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, її правові норми є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України.
Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, суд апеляційної інстанції відхилив висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого визначено, що найкращим інтересам дитини відповідатиме її спільне проживання з батьком та взяв до уваги лише акт обстеження умов проживання матері. Проте, апеляційним судом не враховано, що за зустрічним позовом матері органом опіки та піклування не складено висновку про доцільність проживання дитини разом з матір`ю, а акт обстеження умов проживання не є за своєю суттю та змістом висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій здійснено розгляд справи за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем проживання матері, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду зустрічного позову, що є порушенням статті 19 СК України.
Взявши до уваги висновок спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження від 18 червня 2019 року № 04/19, виконаного юридичним психологом, апеляційний суд не врахував, що такий висновок психолога ґрунтується на поясненнях матері, а також окремих письмових документах, наданих лише однією стороною - відповідачкою; у психолога не перебували у дослідженні матеріали справи, яка переглядається, психолог особисто не спілкувалася з малолітньою дитиною та батьком дитини. Висновок психолога містить загальні висновки про зв`язок матері з дитиною такого віку без урахування фактичних обставин цієї справи, яка переглядається. Отже, такий висновок психолога не містить інформацію щодо предмета доказування, а тому не може бути належним доказом у цій справі.
Аналізуйте судовий акт: Рівності прав між батьками щодо дитини не існує. Незважаючи на однозначне бажання дитини залишитись з батьком суд визначив її місце проживання з матір’ю (ВСУ від 12 липня 2017р. у справі № 6-564цс17)
Справа серед іншого про спір між батьком та матір’ю про визначення місце проживання дитини, якої виповнилося 10 років. Стартові позиції батьків рівні: у обох є житло, робота, соціальний статус, відсутні шкідливі звички, інші діти. Суд першої інстанції врахував думку дитини та залишив дитину із батьком. Суд апеляційної інстанції скасував це рішення і віддав дитину матері. Врахувавши думку дитини суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та визначив місця проживання дитини разом із батьком. Проте, ВСУ скасував рішення ВССУ і направив справу на новий розгляд до ВССУ.
ВСУ підкреслив, що відповідно до положень Декларації та Конвенції про права дитини заборонено малолітню дитину віком до 14 років розлучати з матір’ю (тільки у виняткових випадках). Тому віддаючи дитину батькові суд повинен обґрунтувати у рішенні, чому бажання дитини залишитися із батьком не суперечить правам та інтересам цієї дитини, і чому думці дитини надається перевага над іншими доказами у справі. Таким чином, ВСУ просто проігнорував 161 СК України.
ВСУ у цій справі продемонстрував очевидний підхід подвійних стандартів: якщо думка дитини залишитись з матір’ю, то «ми її питаємо і на неї посилаємося у рішенні», проте якщо думка дитини залишитись з батьком, то це на так важливо оскільки є 6 принцип Декларації прав дитини. Навіщо тоді взагалі змушувати дитину у суді обирати між матір’ю та батьком, коли все одно суд віддає дитину матері? Звичайно ВСУ байдуже…
Аналізуйте судовий акт: Місце проживання дитини встановлене судом може бути лише одне, а періодичне проживання дитини то з матір’ю, то з батьком не передбачене законодавством (ВССУ від 28 травня 2016р. у справі № 759/6044/15-ц)
Цікава справа про визначення судом місця проживання дитини, яка підтверджує неможливість встановлення проживання дитини частково у матері, частково у батька. Хоча у західних країнах це іноді практикується, в Україні дитина може мати лише одне місце проживання з одним із батьків. Як свідчить практика у 99% це матір.
Так, суд першої інстанції встановив періодичність місця проживання дитини у певні місяці року із матір’ю і у певні місяці року із батьком. У зв’язку з таким рішенням відпало питання визначення розміру аліментів та того з батьків, хто буде їх сплачувати. Отже, тимчасово була по новаторські застосована ст. 161 СК України - "спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини."
Проте суд апеляційної інстанції скасував таке «ноу-хау» і традиційно віддав дитину матері, а з батька стягнув аліменти. Разом з цим суд апеляційної інстанції підкреслив, що адреса місця проживання дитини у судовому рішенні не прописується, а зазначається лише той із батьків із ким буде проживати дитина.
Аналізуйте судовий акт: Дитина завжди залишається з матір’ю, тільки якщо батько не доведе у суді виняткових обставин неможливості цього та визначення місця проживання дитини разом з ним (ВСУ від 14 грудня 2016 р. у справі № 6-2445цс16 )
Ця справа ілюструє принцип сімейного права, про те що при окремому проживанні матері та батька місце проживання дитини у випадку наявності спору ЗАВЖДИ визначається судом із матір’ю. Батькові вдалось перемоги у судах апеляційної та касаційної інстанцій та забрати дитину собі, проте ВСУ залишився послідовним, скасував ці судові рішення і повернув дитину матері незважаючи на час, що пройшов.
ВСУ зазначив, що хоча права на дітей у батьків і рівні, то від такої «рівності» все ж таки доводиться відступати. Для того, щоб дитина проживала не з матір’ю, а з батьком повинні виняткові обставини, які визначені ст. 161 СК України та ст. 6 Декларації прав дитини. І саме батько повинен доводити у суді ці обставини разом з беззастережною підтримкою Служби у справах дітей.
На практиці це практично нерозв'язна задача. Матір дитини повинна бути або божевільною, або наркозалежною, або злочинцем. Навіть коли мати займається проституцією або є лесбійкою це все одно вважається не обставиною. І головне, батько у суді повинен такий образ життя матері ще довести належними засобами доказування, що у випадку протидії не просто.
Отже, не витрачаємо час на подібні позови, а концентруємось на інших способах прийняття участі у вихованні дитини, зокрема через суд та орган опіки та піклування.