Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах:

Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

{Текст статті 161 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006}

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: При визначенні місця проживання дитини у першу чергу повинні бути визначені та враховані її інтереси, а вже тільки потім права батьків (КЦС/ВС у справі № 542/1428/18 від 30.03.2021)

Законодавством України встановлюються рівні права батька і матері при визначенні місця проживання дитини.

На практиці ж за однакових умов перевагу суд скоріше надасть жінці.

Справа, що пропонується до уваги цікава тим, що є однією з небагатьох, де в судовому порядку визначено місце проживання дітей з батьком.

Які ж обставини при цьому врахував суд?

Як вбачається з обставин справи, позивач та відповідачка мають трьох спільних дітей, двоє з яких залишилися жити з батьком. Третю дитину – молодшого сина відповідачка залишила жити за місцем її теперішнього проживання зі своїм співмешканцем. У спілкуванні з сином мати дитини позивачу відмовляє, дитина перестала відвідувати школу.

У своїх позовних вимогах позивач просив відібрати у відповідачки малолітнього сина, передати дитину на утримання та виховання йому та визначити місце проживання малолітніх дітей разом із ним.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги щодо визначення місця проживання дітей з батьком задоволено.

Судами було встановлено, що обидва батьки мають приблизно рівні можливості щодо забезпечення належного утримання та виховання своїх дітей, судом не встановлено обставин, які б категорично унеможливлювали проживання обох дітей з батьком чи з матір’ю. Вирішальними обставинами у розв’язанні цього конкретного спору став стан здоров’я старшого сина, який має істотні вади здоров’я та його чітка позиція і бачення свого місця проживання разом з батьком.

Опитування дітей апеляційним судом встановило їх бажання проживати саме з батьком.

Позиція ВС: ВС погодився з позицією судів нижчих інстанцій та зазначив, що аналіз норм законодавства та практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об’єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Також суд послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, де зазначено, що «тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною.

Визначаючи місце проживання дітей, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, що і батьком, і матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дітей, суди, виходячи із найкращих інтересів дітей, встановивши, що двоє з дітей вже досить тривалий час проживають разом із батьком ВС зроблено висновок, що суди правильно визначили місце їхнього проживання саме разом з ним.

Аналізуйте судовий акт: Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини разом з одним із них (ВС/КЦС у справі № 288/39/20 від 18.03.2021)

Як же важливо залишатись людиною у будь-яких обставинах. Розлучення, зазвичай, важкий крок для всіх: і для пари, що розлучається, і для інших членів сім’ї. Особливо вразливі в такій ситуації діти.

З великою повагою ставлюсь до людей, що мають сили зберігти нормальні відносини один із одним після розлучення та не маніпулюють дітьми.

До суду завернулась жінка, що просила суд визначити місце проживання її дітей з нею.

Мотивувала позов тим, що після розлучення проживає разом з дітьми у будинку чоловіка. Однак, останнім часом його поведінка по відношенню до неї та дітей травмує останніх. Позивач неодноразово зверталась до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо неї домашнього насилля з боку колишнього чоловіка.

Місцевий суд відмовив у задоволені позову з тих підстав, що малолітні діти проживають в одному будинку разом з батьком та матір`ю, знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків, за згодою батьків діти проживають разом з ними, відомостей про те, що позивач на даний час проживає окремо або бажає змінити своє місце проживання матеріали справи не містять.

Постановою апеляційного суду рішення скасовано, а позов задоволено.

ВС підтримав позицію суду апеляційної інстанції.

Зокрема, ВС виходив із того, що батьки мають рівні права та обов’язки щодо виховання дітей та повинні належним чином забезпечувати гідні умови проживання дитини.

При цьому, розірвання шлюбу не впливає на об’єм їх прав та обов’язків як батьків.

Згідно до положень ст. 29 ЦКУ, місцем проживання дитини є місце проживання її батьків, або одного із них. Якщо батьки не змогли дійти згоди в тому, з ким буде проживати дитина, дане питання вирішує орган опіки та піклування чи суд (ст. 161 СКУ).

З урахуванням зазначеного, ВС підтвердив обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про визначення місця проживання дітей із матір’ю.

ВС надав також роз’яснення щодо оцінки висновку органу опіки і піклування в даній категорії справ та нагадав, що суд може відступити від нього, якщо він необґрунтований або не захищає інтереси дитини.

У даній справі орган опіки та піклування прийшов до висновку, що наразі не представляється можливим визначення місця проживання малолітніх дітей у зв`язку з тим, що діти разом з батьком та матір`ю проживають в одному будинку та знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків.

ВС зазначив, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини (дітей) разом з одним із них.

Таким чином, апеляційний суд встановивши, що фактично шлюбні відносини між сторонами припинені, а спільне господарство не ведеться, правильно вирішив спір та задовольнив позов.

Аналізуйте судовий акт: Письмовий висновок органу опіки та піклування є обов’язковим при розгляді судом спорів про визначення місця проживання дитини, в тому числі за зустрічним позовом (КЦС/ВС у справі № 712/11527/17 від 23.12.2020)

З ким має проживати дитина після розлучення батьків? Хоча сімейне законодавство України і встановлює положення, якими слід керуватися при визначенні місця проживання дитини, на практиці саме суб’єктивна думка судді у цій категорії справ має особливо велике значення.

Так, відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини необхідно враховувати найкращі інтереси дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

У цій справі ВС вказав на обставини, які повинні бути врахованими судами при прийнятті рішень.

Позивач (батько) звернувся до суду з позовом до відповідачки (матері) про визначення місця проживання дитини.

Позивач просив визначити постійне місце проживання його малолітньої дочки з ним.

Відповідачка звернулася до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини із нею. Зазначила, що позивач не надає їй можливості спілкуватися з дочкою, чинить різні перешкоди, щоб унеможливити їх зустрічі з нею, силоміць утримує їхню доньку у себе, у зв`язку з чим вона не має фізичної можливості отримати доступ до неї.

Рішенням суду першої інстанції первісний позов задоволено, визначено місце проживання дитини з батьком. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визначено місце проживання дитини разом із матір`ю.

Позиція ВС: ВС справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанціїта зауважено наступні аспекти, які повинні були враховуватися судами.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів про визначення місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Апеляційний суд, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, фактично керувався презумпцією визначення місця проживання дитини такого віку і статі з матір`ю та поклав тягар доведення спростування цієї презумпції на позивача. Такий підхід суперечить засадами сімейного законодавства України та обов`язковим у цій справі правилам міжнародних договорів. Вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд має керуватися найкращими інтересами дитини. Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Ухвалюючи рішення про відмову у визначенні місця проживання дитини з батьком, апеляційний суд у своїх висновках помилково обмежився констатуванням того, що під час розгляду справи не встановлено тих обставин, за яких малолітня дитина може бути розлучена з матір`ю. Апеляційний суд не врахував, що у Конвенції про права дитини реалізовано принцип примату інтересів дитини понад усім. Ця Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, її правові норми є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України.

Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, суд апеляційної інстанції відхилив висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого визначено, що найкращим інтересам дитини відповідатиме її спільне проживання з батьком та взяв до уваги лише акт обстеження умов проживання матері. Проте, апеляційним судом не враховано, що за зустрічним позовом матері органом опіки та піклування не складено висновку про доцільність проживання дитини разом з матір`ю, а акт обстеження умов проживання не є за своєю суттю та змістом висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій здійснено розгляд справи за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем проживання матері, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду зустрічного позову, що є порушенням статті 19 СК України.

Взявши до уваги висновок спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження від 18 червня 2019 року № 04/19, виконаного юридичним психологом, апеляційний суд не врахував, що такий висновок психолога ґрунтується на поясненнях матері, а також окремих письмових документах, наданих лише однією стороною - відповідачкою; у психолога не перебували у дослідженні матеріали справи, яка переглядається, психолог особисто не спілкувалася з малолітньою дитиною та батьком дитини. Висновок психолога містить загальні висновки про зв`язок матері з дитиною такого віку без урахування фактичних обставин цієї справи, яка переглядається. Отже, такий висновок психолога не містить інформацію щодо предмета доказування, а тому не може бути належним доказом у цій справі.

Аналізуйте судовий акт: Рівності прав між батьками щодо дитини не існує. Незважаючи на однозначне бажання дитини залишитись з батьком суд визначив її місце проживання з матір’ю (ВСУ від 12 липня 2017р. у справі № 6-564цс17)

Справа серед іншого про спір між батьком та матір’ю про визначення місце проживання дитини, якої виповнилося 10 років. Стартові позиції батьків рівні: у обох є житло, робота, соціальний статус, відсутні шкідливі звички, інші діти. Суд першої інстанції врахував думку дитини та залишив дитину із батьком. Суд апеляційної інстанції скасував це рішення і віддав дитину матері. Врахувавши думку дитини суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та визначив місця проживання дитини разом із батьком. Проте, ВСУ скасував рішення ВССУ і направив справу на новий розгляд до ВССУ.

ВСУ підкреслив, що відповідно до положень Декларації та Конвенції про права дитини заборонено малолітню дитину віком до 14 років розлучати з матір’ю (тільки у виняткових випадках). Тому віддаючи дитину батькові суд повинен обґрунтувати у рішенні, чому бажання дитини залишитися із батьком не суперечить правам та інтересам цієї дитини, і чому думці дитини надається перевага над іншими доказами у справі. Таким чином, ВСУ просто проігнорував статті 141, 160, 161 СК України.

ВСУ у цій справі продемонстрував очевидний підхід подвійних стандартів: якщо думка дитини залишитись з матір’ю, то «ми її питаємо і на неї посилаємося у рішенні», проте якщо думка дитини залишитись з батьком, то це на так важливо оскільки є 6 принцип Декларації прав дитини. Навіщо тоді взагалі змушувати дитину у суді обирати між матір’ю та батьком, коли все одно суд віддає дитину матері? Звичайно ВСУ байдуже…

Аналізуйте судовий акт: Місце проживання дитини встановлене судом може бути лише одне, а періодичне проживання дитини то з матір’ю, то з батьком не передбачене законодавством (ВССУ від 28 травня 2016р. у справі № 759/6044/15-ц)

Цікава справа про визначення судом місця проживання дитини, яка підтверджує неможливість встановлення проживання дитини частково у матері, частково у батька. Хоча у західних країнах це іноді практикується, в Україні дитина може мати лише одне місце проживання з одним із батьків. Як свідчить практика у 99% це матір.

Так, суд першої інстанції встановив періодичність місця проживання дитини у певні місяці року із матір’ю і у певні місяці року із батьком. У зв’язку з таким рішенням відпало питання визначення розміру аліментів та того з батьків, хто буде їх сплачувати. Отже, тимчасово була по новаторські застосована ст. 161 СК України - "спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини."

Проте суд апеляційної інстанції скасував таке «ноу-хау» і традиційно віддав дитину матері, а з батька стягнув аліменти. Разом з цим суд апеляційної інстанції підкреслив, що адреса місця проживання дитини у судовому рішенні не прописується, а зазначається лише той із батьків із ким буде проживати дитина.

Аналізуйте судовий акт: Дитина завжди залишається з матір’ю, тільки якщо батько не доведе у суді виняткових обставин неможливості цього та визначення місця проживання дитини разом з ним (ВСУ від 14 грудня 2016 р. у справі № 6-2445цс16 )

Ця справа ілюструє принцип сімейного права, про те що при окремому проживанні матері та батька місце проживання дитини у випадку наявності спору ЗАВЖДИ визначається судом із матір’ю. Батькові вдалось перемоги у судах апеляційної та касаційної інстанцій та забрати дитину собі, проте ВСУ залишився послідовним, скасував ці судові рішення і повернув дитину матері незважаючи на час, що пройшов.

ВСУ зазначив, що хоча права на дітей у батьків і рівні, то від такої «рівності» все ж таки доводиться відступати. Для того, щоб дитина проживала не з матір’ю, а з батьком повинні виняткові обставини, які визначені ст. 161 СК України та ст. 6 Декларації прав дитини. І саме батько повинен доводити у суді ці обставини разом з беззастережною підтримкою Служби у справах дітей.

На практиці це практично нерозв'язна задача. Матір дитини повинна бути або божевільною, або наркозалежною, або злочинцем. Навіть коли мати займається проституцією або є лесбійкою це все одно вважається не обставиною. І головне, батько у суді повинен такий образ життя матері ще довести належними засобами доказування, що у випадку протидії не просто.

Отже, не витрачаємо час на подібні позови, а концентруємось на інших способах прийняття участі у вихованні дитини, зокрема через суд та орган опіки та піклування.