Присоединяйтесь к нам в социальных сетях:

Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

{Текст статті 161 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006}

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Рівності прав між батьками щодо дитини не існує. Незважаючи на однозначне бажання дитини залишитись з батьком суд визначив її місце проживання з матір’ю (ВСУ від 12 липня 2017р. у справі № 6-564цс17)

Справа серед іншого про спір між батьком та матір’ю про визначення місце проживання дитини, якої виповнилося 10 років. Стартові позиції батьків рівні: у обох є житло, робота, соціальний статус, відсутні шкідливі звички, інші діти. Суд першої інстанції врахував думку дитини та залишив дитину із батьком. Суд апеляційної інстанції скасував це рішення і віддав дитину матері. Врахувавши думку дитини суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та визначив місця проживання дитини разом із батьком. Проте, ВСУ скасував рішення ВССУ і направив справу на новий розгляд до ВССУ.

ВСУ підкреслив, що відповідно до положень Декларації та Конвенції про права дитини заборонено малолітню дитину віком до 14 років розлучати з матір’ю (тільки у виняткових випадках). Тому віддаючи дитину батькові суд повинен обґрунтувати у рішенні, чому бажання дитини залишитися із батьком не суперечить правам та інтересам цієї дитини, і чому думці дитини надається перевага над іншими доказами у справі. Таким чином, ВСУ просто проігнорував статті 141, 160, 161 СК України.

ВСУ у цій справі продемонстрував очевидний підхід подвійних стандартів: якщо думка дитини залишитись з матір’ю, то «ми її питаємо і на неї посилаємося у рішенні», проте якщо думка дитини залишитись з батьком, то це на так важливо оскільки є 6 принцип Декларації прав дитини. Навіщо тоді взагалі змушувати дитину у суді обирати між матір’ю та батьком, коли все одно суд віддає дитину матері? Звичайно ВСУ байдуже…

Аналізуйте судовий акт: Місце проживання дитини встановлене судом може бути лише одне, а періодичне проживання дитини то з матір’ю, то з батьком не передбачене законодавством (ВССУ від 28 травня 2016р. у справі № 759/6044/15-ц)

Цікава справа про визначення судом місця проживання дитини, яка підтверджує неможливість встановлення проживання дитини частково у матері, частково у батька. Хоча у західних країнах це іноді практикується, в Україні дитина може мати лише одне місце проживання з одним із батьків. Як свідчить практика у 99% це матір.

Так, суд першої інстанції встановив періодичність місця проживання дитини у певні місяці року із матір’ю і у певні місяці року із батьком. У зв’язку з таким рішенням відпало питання визначення розміру аліментів та того з батьків, хто буде їх сплачувати. Отже, тимчасово була по новаторські застосована ст. 161 СК України - "спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини."

Проте суд апеляційної інстанції скасував таке «ноу-хау» і традиційно віддав дитину матері, а з батька стягнув аліменти. Разом з цим суд апеляційної інстанції підкреслив, що адреса місця проживання дитини у судовому рішенні не прописується, а зазначається лише той із батьків із ким буде проживати дитина.

Аналізуйте судовий акт: Дитина завжди залишається з матір’ю, тільки якщо батько не доведе у суді виняткових обставин неможливості цього та визначення місця проживання дитини разом з ним (ВСУ від 14 грудня 2016 р. у справі № 6-2445цс16 )

Ця справа ілюструє принцип сімейного права, про те що при окремому проживанні матері та батька місце проживання дитини у випадку наявності спору ЗАВЖДИ визначається судом із матір’ю. Батькові вдалось перемоги у судах апеляційної та касаційної інстанцій та забрати дитину собі, проте ВСУ залишився послідовним, скасував ці судові рішення і повернув дитину матері незважаючи на час, що пройшов.

ВСУ зазначив, що хоча права на дітей у батьків і рівні, то від такої «рівності» все ж таки доводиться відступати. Для того, щоб дитина проживала не з матір’ю, а з батьком повинні виняткові обставини, які визначені ст. 161 СК України та ст. 6 Декларації прав дитини. І саме батько повинен доводити у суді ці обставини разом з беззастережною підтримкою Служби у справах дітей.

На практиці це практично нерозв'язна задача. Матір дитини повинна бути або божевільною, або наркозалежною, або злочинцем. Навіть коли мати займається проституцією або є лесбійкою це все одно вважається не обставиною. І головне, батько у суді повинен такий образ життя матері ще довести належними засобами доказування, що у випадку протидії не просто.

Отже, не витрачаємо час на подібні позови, а концентруємось на інших способах прийняття участі у вихованні дитини, зокрема через суд та орган опіки та піклування.

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.