Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
{Частину першу статті 57 доповнено пунктом 4 згідно із Законом № 4766-VI від 17.05.2012}
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
{Частину першу статті 57 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 4766-VI від 17.05.2012}
2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.
4. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.
5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.
{Частина п'ята статті 57 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006}
6. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
7. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":
Аналізуйте судовий акт: Кошти розміщені на депозитному рахунку чоловіка не є його особистою приватною власністю (КЦС/ВС у справі № 264/2232/19 від 22.02.2021)
Сімейне законодавство України встановлює презумпцію спільної сумісної власності на майно подружжя, що набуте під час шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Проте у разі розлучення звісно, що ділити майно навпіл не хочеться. Особливо, якщо кожен із подружжя вважає, що зробив більший, ніж його партнер внесок у придбання майна.
У цій справі позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на нерухомість.
Конструкція ст. 57 СК України встановлює, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Це дає можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуто подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим з подружжя, який її спростовує.
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що у період перебування у шлюбі з відповідачкою за його особисті кошти, які були розміщені у банку як депозитний вклад та особисті кошти, ввезені ним в Україну через митницю, було придбано вказане майно.
Рішенням суду першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд у задоволенні позову було відмовлено.
ВС також відхилив доводи скаржника. Серед іншого було зазначено, що оскільки суди встановили, що кошти розміщені позивачем на депозитному рахунку у період зареєстрованого шлюбу з відповідачем, а інших доводів, які би свідчили про те, що кошти є особистою власністю позивача немає, то такі кошти є спільною сумісною власністю.
Отже, можна зробити висновок, що саме сукупність доказів того, що кошти, за які придбається майно є особистою власністю позивача є підставою для порушення презумпції права спільної сумісної власності подружжя.
Аналізуйте судовий акт: Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю застосовується не завжди або інколи важливіше, коли нерухоме майно було введено в експлуатацію (ВС/КЦС у справі № 363/4852/17 від 03 червня 2020 р.)
Відразу слід підкреслити, що рішення суду справедливе, але непослідовне.
Останнім часом у справах про захист права власності панує принцип реєстраційного підтвердження нерухомості, тобто власником нерухомого майна є той хто зазначений у паперових правовстановлюючих документах або записаний у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. По – іншому це також називають принципом внесення, у відповідності до якого право, яке підлягає державній реєстрації, виникає у особи лише з моменту державної реєстрації.
Зокрема, якщо нерухоме майно новостворене, то відповідно до частини 2, статті 331 ЦК України особа набуває права власності на таке майно лише після введення його до експлуатації та з моменту державної реєстрації.
Водночас ВС неодноразово зазначав, що сама державна реєстрація не є способом набуття права власності, а є хоча і необхідною, але похідною умовою від певного юридичного факту, на підставі якого у особи право власності виникає чи переходить. У випадку, коли таким юридичним фактом є правочин, наприклад договір купівлі-продажу чи дарування, це зрозуміло. Проте у випадку коли нерухомість фактично існує та право власності не оформлено роками, а законодавство весь час змінювалося, то вже і не так очевидно.
В нашій справі предметом спору був садовий будинок, будівництво якого завершилось у 1983 році, а право власності було зареєстровано чоловіком лише у 2010 році ( за старим законодавством – Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, наказ Мінюсту №7/5 від 7 лютого 2002р.).
Чоловік був у шлюбі двічі. Перший шлюб було розірвано у 1986 році, і судом було встановлено, що чоловік виплатив першій дружині грошову компенсацію за її частку у садовому будинку.
Другий шлюб було укладено у 1987 році. Після державної реєстрації права власності на садовий будинок чоловік подарував його у 2012 році своїй дочці. Згодом помер.
Оскільки право власності на садовий будинок було зареєстровано у 2010 році друга дружина вирішила, що половина цієї нерухомості належить їй і звернулася до суду із позовом про визнання договору дарування недійсним. Тобто за її думкою садовий будинок належав подружжю на праві спільної сумісної власності
Суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, відмовили у задоволенні позову та підтвердили, що спірний садовий будинок згідно статті 57 СК України був особистою приватною власністю чоловіка.
Так ВС зазначив, «сам факт реєстрації в 2010 році прав власності на чоловіка на спірний садовий будинок, за доведеності його побудови в 1983 році, до часу реєстрації шлюбу між чоловіком та другою дружиною (позивачкою) не дає підстав вважати, що садовий будинок є спільною сумісною власністю подружжя.»
Найцікавіше, що доказом доведеності побудови будинку до укладання другого шлюбу для суду стала відповідна Довідка від 23 квітня 2010 року, видана головою садового товариства та матеріали інвентаризаційної справи. Тобто своєрідний праобраз введення садового будинку в експлуатацію за законодавством, яке діяло в 1983 році.
До того ж ВС вказав, що згідно ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація не є способом набуття права власності, а є лише засобом підтвердження набуття чи припинення права власності особи на садовий будинок.
Суди також не стали досліджувати доводи позивача, про те що за час перебування у другому шлюбі спільні кошти були вкладені у садовий будинок, які істотно збільшили його вартість, а також не стали враховувати інше придбане спільно рухоме майно, яке знаходиться у господарстві за місцем розташування будинку.
Бувають такі випадки, коли фізичні особи бажають визнавати недійсними або розривати раніше укладені ними майнові договори, такі як купівлі-продажі, іпотеки, кредити, позики, застави, тощо. Бо не бажають їх виконувати. Вже багато років юристи пропонують в таких випадках грати в гру «НЕ ПОЗВОЛЯМС», коли дружини приходить до суду і розповідає балочки про поганого чоловіка, який не спитав її дозволу і самовільно розпорядився спільним сумісним майном на користь третьої особи, уклавши наприклад договір оренди земельної ділянки.
Особливо ця балаканина популярна тоді, коли закон не вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення договору, і у контрагента за цим договором як правило відсутня письмова згода дружини надана чоловіку на розпорядження набутим у шлюбі майном.
Таких судових процесів безліч, і зважаючи на протилежні рішення судів різних інстанцій з цього питання єдина судова практика досі не напрацьована.
Ця справа про визнання договору оренди земельної ділянки набутої під час шлюбу недійсним з підстав ненадання письмової згоди дружиною на укладання чоловіком з агропідприємством такого договору. Ключовим моментом є те, що земельна ділянка хоча і набута у шлюбі, проте була БЕЗОПЛАТНО передана із земель комунальної власності, тобто приватизована чоловіком на підставі ст. 118 ЗК України.
Рішення судів були різні, у підсумку ВС проаналізувавши ст. 57 СК України та ст. 61 ЗК України у різних редакціях відмовив у задоволенні позову.
Суд касаційної інстанції наголосив, що за загальним правилом приватизовані земельні ділянки, як і приватизоване житло під час шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, ім’я якого зазначено у правовстановлюючому документі. Таке майно не належить до об’єктів права спільної сумісної власності, і титульний власник має право в тому числі розпоряджатися цим майном без будь-яких згод свого подружжя. Отже, оскільки згода дружини була не потрібна для укладання договору оренди з/д, то позов безпідставний.
Проте з цього правила можуть бути винятки. Якщо земельна ділянка або житло були приватизовані та набуті у власність під час діючого шлюбу з 8 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, то таке майно вважається спільною сумісною власністю подружжя. Але лише набуте у цей період. Якщо до 8 лютого 2011 року чи після 12 червня 2012 року, то – ні. Такий виняток пояснюється іншою редакцією ст. 61 СК України в цей період.
Аналізуйте судовий акт: Майно придбане у шлюбі за запозичені кошти одним з подружжя незважаючи на іпотеку вважається об’єктом спільної власності подружжя і підлягає поділу у рівних частках (ВССУ від 15 травня 2017р. у справі № 718/585/16-ц)
Цікава ситуація, яка сьогодні доволі часто виникає між подружжям. Так, під час шлюбу подружжя у кредит придбали нерухомість і розмістили в ній аптеку. Забезпеченням перед банком виступила ця ж нерухомість. Власником, позичальником та іпотекодавцем за договорами купівлі-продажу, кредиту та іпотеки виступила дружина. Вона ж є організатором аптеки. Частково кредит повертався за спільні сімейні кошти, проте потім розлучення. Колишня дружина продовжує використовувати нерухомість під аптеку та сплачувати кредит самостійно. Із часом вона планує виплатити кредит повністю та стати одноосібним власником нерухомості без жодних обтяжень.
Проте, несподівано колишній чоловік подає до суду позов про визнання нерухомості об’єктом спільної сумісної власності та його поділ. Суд першої інстанції задовольняє такий позов та поділяє аптеку у частках ½ між колишнім подружжям. Вищі суди залишають це рішення без змін.
ВССУ підтверджуючи законність рішення суду підкреслив, що майно придбане за запозичені (кредитні) кошти та оформлене на одного з подружжя все одно є об’єктом спільної сумісної власності і підлягає поділу судом оскільки не входить до переліку майна, передбаченого ст. 57 СК України - "майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка." Окрім цього для суду важливим є встановлений факт, що нерухомість була придбана в інтересах сім’ї, тому відповідно до ч. 4, ст. 65 СК України договори купівлі-продажу, кредиту та іпотеки створюють обов’язки для обох з подружжя і після розлучення.
ВССУ відхиляючи доводи касаційної скарги дружини про те, що майно перебуває в іпотеці, а кредит ще не виплачений і виплачується лише нею, відмітив наступне. Факт перебування цього майна під обтяженням не порушує прав іпотекодержателя при поділі такого майна, адже відповідно до ч. 2 ст. 23 ЗУ «Про іпотеку» - "наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи" при поділі нерухомості навпіл до чоловіка в даному випадку переходять усі обов’язки та права іпотекодавця на аналогічних умовах, які діють для його дружини.
Звичайно, для іпотекодержателя такий поділ предмету іпотеки створює не аби який клопіт, адже незрозуміло яким чином діяти, коли платити за кредитом буде лише однин із членів подружжя, і не всю передбачену кредитним договором суму, а половину. Інший, наприклад чоловік, який фактично не користується нерухомістю, платити не буде. Проте це як то кажуть життя, і надалі будуть нові суди.
Насамкінець слід зазначити, що де-факто таке рішення є формально законним але несправедливим. Дружина заявила зустрічний позов про поділ іншого спільного майна, яке залишилось під контролем чоловіка – гараж, торгівельний сектор, контейнера, тощо. Проте, це все майно, яке існує, офіційно неоформлене, і дружина не змогла в суді довести документами його існування. Тому у зустрічному позові було відмовлено, в тому числі на рівні ВССУ. А чоловік тепер є власником половини аптеки і буде цією половиною володіти, і після виплати колишньою дружиною усієї суми кредиту та відсотків…
- Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України
- Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України
- Стаття 3. Сім'я
- Стаття 4. Право особи на сім'ю
- Стаття 5. Державна охорона сім'ї
- Стаття 6. Дитина
- Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
- Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України
- Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
- Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права
- Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів
- Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
- Стаття 13. Міжнародні договори України
- Стаття 14. Здійснення сімейних прав
- Стаття 15. Виконання сімейних обов'язків
- Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у здійсненні батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків
- Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків
- Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
- Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів
- Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин
- Стаття 21. Поняття шлюбу
- Стаття 22. Шлюбний вік
- Стаття 23. Право на шлюб
- Стаття 24. Добровільність шлюбу
- Стаття 25. Одношлюбність
- Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою
- Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу
- Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу
- Стаття 29. Ознайомлення наречених з їхніми правами та обов'язками
- Стаття 30. Взаємна обізнаність наречених про стан здоров'я
- Стаття 31. Зобов'язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб
- Стаття 32. Час реєстрації шлюбу
- Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу
- Стаття 34. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та нареченого
- Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу
- Стаття 36. Правові наслідки шлюбу
- Стаття 37. Правозгідність шлюбу
- Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу
- Стаття 39. Шлюб, який є недійсним
- Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду
- Стаття 41. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду
- Стаття 42. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним
- Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення
- Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним
- Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу
- Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу
- Стаття 47. Права та обов'язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі
- Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним
- Стаття 49. Право на материнство
- Стаття 50. Право на батьківство
- Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності
- Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток
- Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища
- Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї
- Стаття 55. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю
- Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність
- Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
- Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
- Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності
- Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
- Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові
- Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності
- Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
- Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном
- Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу
- Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 72. Застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі
- Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання
- Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу
- Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя
- Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання
- Стаття 79. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з подружжя
- Стаття 80. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду
- Стаття 81. Види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів
- Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання
- Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком
- Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини
- Стаття 85. Припинення права дружини на утримання
- Стаття 86. Право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини
- Стаття 87. Припинення права чоловіка на утримання
- Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю
- Стаття 89. Припинення права на утримання за домовленістю подружжя
- Стаття 90. Взаємна участь дружини, чоловіка у витратах на лікування
- Стаття 91. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
- Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору
- Стаття 93. Зміст шлюбного договору
- Стаття 94. Форма шлюбного договору
- Стаття 95. Початок дії шлюбного договору
- Стаття 96. Строк дії шлюбного договору
- Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна
- Стаття 98. Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом
- Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання
- Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору
- Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору
- Стаття 102. Розірвання шлюбного договору
- Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним
- Стаття 104. Підстави припинення шлюбу
- Стаття 105. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання
- Стаття 106. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей
- Стаття 107. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя
- Стаття 108. Визнання розірвання шлюбу фіктивним
- Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей
- Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу
- Стаття 111. Заходи суду щодо примирення подружжя
- Стаття 112. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя
- Стаття 113. Право на вибір прізвища після розірвання шлюбу
- Стаття 114. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання
- Стаття 115. Державна реєстрація розірвання шлюбу
- Стаття 116. Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу
- {Статтю 117 виключено на підставі Закону № 524-V від 22.12.2006}
- Стаття 118. Поновлення шлюбу у разі з'явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою
- Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя
- Стаття 120. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя
- Стаття 121. Загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини
- Стаття 122. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою
- Стаття 123. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій
- Стаття 124. Визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю
- Стаття 125. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою
- Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
- {Статтю 127 виключено на підставі Закону № 2398-VI від 01.07.2010}
- Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду
- Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини
- Стаття 130. Встановлення факту батьківства за рішенням суду
- Стаття 131. Визнання материнства за рішенням суду
- Стаття 132. Встановлення факту материнства за рішенням суду
- Стаття 133. Запис подружжя батьками дитини
- Стаття 134. Внесення змін до актового запису про народження у разі визнання батьківства, материнства
- Стаття 135. Запис про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене
- Стаття 136. Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини
- Стаття 137. Оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини
- Стаття 138. Право матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка
- Стаття 139. Спір про материнство
- Стаття 140. Оспорювання батьківства, материнства особи, яка сплачує аліменти за рішенням суду
- Стаття 141. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини
- Стаття 142. Рівність прав та обов'язків дітей щодо батьків
- Стаття 143. Обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я
- Стаття 144. Обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану
- Стаття 145. Визначення прізвища дитини
- Стаття 146. Визначення імені дитини
- Стаття 147. Визначення по батькові дитини
- Стаття 148. Зміна прізвища дитини її батьками
- Стаття 149. Зміна по батькові дитини
- Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини
- Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини
- Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання
- Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування
- Стаття 154. Права батьків по захисту дитини
- Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків
- Стаття 156. Права та обов'язки неповнолітніх батьків
- Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини
- Стаття 158. Вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
- Стаття 159. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
- Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини
- Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини
- Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини
- Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб
- Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
- Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав
- Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав
- Стаття 167. Влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав
- Стаття 168. Побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав
- Стаття 169. Поновлення батьківських прав
- Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав
- Стаття 171. Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя
- Стаття 172. Обов'язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків
- Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей
- Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання
- Стаття 175. Право спільної сумісної власності батьків і дітей
- Стаття 176. Права батьків та дітей щодо користування майном
- Стаття 177. Управління майном дитини
- Стаття 178. Використання доходу від майна дитини
- Стаття 179. Право власності на аліменти, одержані на дитину
- Стаття 180. Обов'язок батьків утримувати дитину
- Стаття 181. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину
- Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів
- Стаття 183. Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини
- Стаття 184. Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі
- Стаття 185. Участь батьків у додаткових витратах на дитину
- Стаття 186. Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів
- Стаття 187. Відрахування аліментів на дитину за ініціативою платника або одержувача аліментів
- Стаття 188. Звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину
- Стаття 189. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину
- Стаття 190. Припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно
- Стаття 191. Час, з якого присуджуються аліменти на дитину
- Стаття 192. Зміна розміру аліментів
- Стаття 193. Стягнення аліментів та інших коштів на дитину, яка перебуває у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі
- Стаття 194. Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами
- Стаття 195. Визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)
- Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину
- Стаття 197. Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами
- Стаття 198. Підстави виникнення обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
- Стаття 199. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання
- Стаття 200. Розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина
- Стаття 201. Застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
- Стаття 202. Підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків
- Стаття 203. Обов'язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків
- Стаття 204. Звільнення дочки, сина від обов'язку утримувати матір, батька
- Стаття 205. Визначення розміру аліментів на батьків
- Стаття 206. Стягнення з дитини витрат на догляд та лікування батьків
- Стаття 207. Поняття усиновлення
- Стаття 208. Особа, яка може бути усиновленою
- Стаття 209. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку чи підкинули, або яка була знайдена
- Стаття 210. Усиновлення братів та сестер
- Стаття 211. Особи, які можуть бути усиновлювачами
- Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами
- Стаття 213. Особи, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини
- Стаття 214. Облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян
- Стаття 215. Облік осіб, які бажають усиновити дитину
- Стаття 216. Заборона посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей
- Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини
- Стаття 218. Згода дитини на усиновлення
- Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батьків
- Стаття 220. Згода другого з подружжя на усиновлення дитини
- Стаття 221. Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини
- Стаття 222. Згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини
- Стаття 223. Заява про усиновлення дитини
- Стаття 224. Рішення суду про усиновлення
- Стаття 225. Момент здійснення усиновлення
- Стаття 226. Право на таємницю усиновлення
- Стаття 227. Право на приховання факту усиновлення від дитини, яка усиновлена
- Стаття 228. Забезпечення таємниці усиновлення
- Стаття 229. Право усиновлювача бути записаним матір'ю, батьком дитини
- Стаття 230. Право усиновлювача на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини
- Стаття 231. Зміна прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена
- Стаття 232. Правові наслідки усиновлення
- Стаття 233. Внесення змін до актового запису про народження дитини, яка усиновлена
- Стаття 234. Збереження прав дитини, які вона мала до усиновлення
- Стаття 235. Нагляд за дотриманням прав дитини, яка усиновлена
- Стаття 236. Недійсність усиновлення
- Стаття 237. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним
- Стаття 238. Скасування усиновлення
- Стаття 239. Правові наслідки скасування усиновлення
- Стаття 240. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним
- Стаття 241. Порядок поновлення актового запису про народження у разі визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення
- Стаття 242. Позбавлення усиновлювача батьківських прав
- Стаття 243. Діти, над якими встановлюється опіка, піклування
- Стаття 244. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини
- Стаття 245. Опіка та піклування над дитиною, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі
- Стаття 246. Контроль органу опіки та піклування за дотриманням прав дитини, над якою встановлено опіку або піклування
- Стаття 247. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування
- Стаття 248. Права дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім'ї
- Стаття 249. Права та обов'язки опікуна, піклувальника щодо дитини
- Стаття 250. Припинення опіки, піклування над дитиною
- Стаття 251. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов'язків
- Стаття 252. Патронат над дитиною
- Стаття 253. Договір про патронат над дитиною
- Стаття 254. Права дитини, яка влаштовується в сім’ю патронатного вихователя
- Стаття 255. Обов’язки патронатного вихователя
- Стаття 256. Оплата послуг із здійснення патронату над дитиною
- Стаття 256-1. Прийомна сім'я
- Стаття 256-2. Прийомні батьки
- Стаття 256-3. Прийомні діти
- Стаття 256-4. Створення прийомної сім'ї
- Стаття 256-5. Дитячий будинок сімейного типу
- Стаття 256-6. Батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу
- Стаття 256-7. Вихованці дитячого будинку сімейного типу
- Стаття 256-8. Створення дитячого будинку сімейного типу
- Стаття 257. Права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків, правнуків
- Стаття 258. Права баби і діда щодо захисту внуків
- Стаття 259. Права братів та сестер на спілкування
- Стаття 260. Право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки
- Стаття 261. Права та обов'язки особи, яка взяла у свою сім'ю дитину, щодо її виховання
- Стаття 262. Права сестри, брата, мачухи, вітчима та інших членів сім'ї на захист дітей
- Стаття 263. Вирішення судом спорів щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, братів, сестер, мачухи, вітчима у вихованні дитини
- Стаття 264. Обов'язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім'єю
- Стаття 265. Обов'язок баби, діда утримувати внуків
- Стаття 266. Обов'язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда
- Стаття 267. Обов'язок по утриманню братів та сестер
- Стаття 268. Обов'язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка
- Стаття 269. Обов'язок інших осіб утримувати дитину
- Стаття 270. Обов'язок падчерки, пасинка утримувати мачуху, вітчима
- Стаття 271. Обов'язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім'єю до досягнення повноліття
- Стаття 272. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, і строки їх стягнення
- Стаття 273. Зміна розміру аліментів та звільнення від їх сплати
- Стаття 274. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів. Повне або часткове звільнення від заборгованості за аліментами
- {Статтю 275 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 276 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 277 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 278 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 279 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 280 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 281 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України
- Стаття 283. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України
- Стаття 284. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні
- Стаття 285. Обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України
- Стаття 286. Усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства
- Стаття 287. Нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями
- {Статтю 288 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 289 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 290 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 291 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 292 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- Прикінцеві положення
Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.