Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі

Аналізуйте судовий акт: Якщо державна реєстрація на об’єкт нерухомості відбулася після укладання шлюбу, то таке майно є спільною сумісною власністю навіть якщо будувалося за особисті кошти одного з подружжя витрачені до укладання шлюбу (ВС/КЦС у справі № 682/2493/16-ц)

Ця справа є порадою для того хто заробляє кошти і поступово вкладає їх у квартиру у новобудові. Не поспішай одружуватися, до моменту повного оформлення на себе правовласності, тобто державної реєстрації свого права на цю квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому що треба буде поділитися із майбутнім подружжям.

Хоча навіть і в цьому випадку суд може тебе наздогнати і встановивши, що ти проживав у цивільному шлюбі під час інвестування у будівництво, визнати квартиру об’єктом спільної сумісної власності.

Чоловік до укладання шлюбу вкладав свої особисті кошти частинами у будівництво квартири на підставі договору інвестування. Але сама державна реєстрація права власності чоловіка на оплачену квартиру вже відбулася після укладання шлюбу.

Користуючись цим фактом дружина звернулася із позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на Ѕ частину нерухомого майна, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.

Суд першої інстанції задовільнив позов, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Різні рішення судів у справі як і раніше демонструють відсутність єдиного підходу у застосуванні судами презумпції спільності права власності подружжя на майно, набутого як у шлюбі, так і при проживанні однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Водночас непослідовно також застосовується судами принцип тягаря доказування обставин, необхідних для спростування цієї презумпції.

На прикладі цієї справи слід підкреслити, що досі відкритим є питання, якими доказами САМЕ позивач повинен підтверджувати свою участь у придбанні спірної квартири до укладання шлюбу, або якими засобами доказування доводити факт проживання САМЕ сім’єю без реєстрації шлюбу під час інвестування відповідачем особистих коштів у будівництво. Невизначеність у цих питаннях та непослідовність судів при їх дослідженні призводить до несправедливих рішень.

У підсумку ВС застосував статтю 74 СК України, встановив що спірна квартира була «створена» під час спільного проживання сторін однією сім`єю до реєстрації шлюбу, і тому є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Тобто хоча чоловік і використовував на будівництво квартири свої особисті кошти до укладання шлюбу, позов дружини повинен бути задоволений.

Аналізуйте судовий акт: Показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу (ВС/КЦС у справі № 129/2115/15-ц від 14.02.2018)

Судова практика у справах про встановлення факту проживання чоловіком та жінкою однією сім’єю без реєстрації шлюбу є настільки різнорідною, що кожне наступне рішення вводить юристів у ще більший кут.

З цього розмаїття судових рішень вже не зрозуміло – які ж саме докази є належними та допустимими для встановлення названого факту, що ще потрібно судам для визначення ознак подружнього життя.

У даній справі чоловіком до жінки було подано позов про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю, визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного сумісного майна, встановлення порядку користування земельною ділянкою подружжя.

Вимоги позивача було вмотивовано тим, що з 11 лютого 1989 року до 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі. При цьому з 2010 року по 2015 рік вони проживали як подружжя без реєстрації шлюбу. До укладення шлюбу відповідачу належав на праві приватної власності недобудований житловий будинок на підставі рішення 13 лютого 1984 року. Під час шлюбу зазначений будинок спільними коштами та працею подружжя було добудовано та відремонтовано, в результаті чого його вартість збільшилась.

Апеляційним суд в частині встановлення факту проживання однією сімєю із висновками районного суду погодився.

Незгода з такими рішеннями стала підставою для їх оскарженя відповідачем у касаційному порядку.

Касаційний цивільний суд погодився із доводами касаційної скарги та її задовольнив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

У даному випадку місцевий суд у мотивувальній частині рішення не навів мотивів, з яких він бере до уваги одні докази та відхиляє інші. Зокрема судом не враховано, що для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Вказані обставини судом не встановлено, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

Аналізуйте судовий акт: КпШС України не передбачав можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, спори про поділ майна в такому випадку слід вирішувати на підставі ЗУ «Про власність» (ВС/КЦС № 163/754/17 від 24.04.19р.)

Хоча і Кодекс про шлюб та сім’ю України, і ЗУ «Про власність» вже давно припинили свою дію, їх положення мабуть ще довго будуть застосовуватися для регулювання майнових спорів між особами  в  тому випадку, коли права на майно виникли до  1-го січня 2004 року. Тобто до моменту набрання чинності нині діючим Сімейним кодексом України.   

Ця справа є прикладом наскільки це важливо розуміти, оскільки раптово майже через 20 років спільного життя в старості можна дізнатися, що будинок тобі не належить…

Ситуація наступна. Чоловік перебував у шлюбі, проте фактично жив сім’єю з іншою жінкою. Разом з цією жінкою чоловік за три роки збудував будинок і оформив право власності на будинок на себе.

Після оформлення власності на будинок на себе – розлучився і через декілька місяців одружився вдруге на жінці, з якою фактично мешкав під час будівництва будинку. Майже через 20 років чоловік помер, і відкрилася спадщина. Законній дружині чоловіка нотаріус відмовив в успадкуванні будинку, і право власності на будинок повністю перейшло до першої дружини померлого та його дітей.

Розуміючи, що право власності на будинок виникло у померлого чоловіка до укладання другого шлюбу дружина звернулася до суду із позовом про визнання факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на нерухоме майно, просила суд визнати її право власності щонайменше на ½ частину домоволодіння.

Хоча суд першої інстанції і задовільнив такий позов, суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної  інстанції, скасував рішення суду першої інстанції і відмовив у задоволенні позову.

ВС обґрунтував своє рішення наступним. Будинок споруджувався з 1998р. по 2001р., а другий шлюб власник будинку уклав після оформлення права власності на будинок також в 2001 році.  Тому, до спірних відносин слід застосовувати положення КпШС України, який не передбачає юридичної можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу – це новела діючого тепер Сімейного кодексу України.

ВС наголосив на тому, що вданому випадку має місце спір про поділ майна між особами, які не є сім’єю, і  який повинен вирішуватися на підставі положень ЗУ «Про власність», зокрема статті 17 цього Закону.

Тобто чоловік та жінка розглядаються судом як громадяни, які об’єдналися для спільної діяльності – будівництва будинку, і розмір частки кожного в створеному нерухомому майні має визначатися ступенем його трудової участі.  Водночас саме позивач повинен доводити ступень своєї трудової участі у спорудженні домоволодіння передбаченими ЦПК  України засобами доказування.  

В матеріалах справи такі докази відсутні. Надана позивачкою довідка про заробітну плату за час будівництва та показання свідків про фізичну  участь позивачки у будівництві такими доказами не вважаються.  

Окремо ВС підкреслив, що висновок суду першої інстанції  про те, що  КпШС України прямо не передбачає заборони на встановлення факту проживання однією сім’єю у разі знаходження будь - кого в іншому шлюбі є помилковим, оскільки жінка та чоловік одночасно можуть перебувати тільки в одному шлюбі. Право на новий шлюб цивільний чи офіційний виникає у особи лише після припинення попереднього шлюбу.  Такий стан речей передбачений і в діючому Сімейному кодексі України.

Аналізуйте судовий акт: Визначаючи правовий режим майна, набутого в «цивільному шлюбі», слід, зокрема, доводити факт його спільного створення та наявності в сторони відповідних коштів на момент придбання майна та джерела їх походження (справа № 712/14246/15-ц, 19.07.17)

 Так званим цивільним шлюбом є відносини жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю та при цьому не є одруженими. Закон же визначає такі відносини чоловіка і жінки як «фактичні шлюбні відносини» або «сім’я». Що до судових справ по цій «тематиці», то, як правило, вони зводять до спорів про поділ майна, створеного чи придбаного в період перебування у подібних відносинах. Адже, відповідно до частини першої статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Ця судова справа саме по це.

Позивачка звернулася до суду із позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що на початку 2013 року познайомилася з відповідачем у себе на роботі, куди він прийшов як клієнт. Їхні стосунки стрімко розвивалися, вони спочатку періодично почали ночували один у одного, а з лютого 2014 року почали проживати однією сім'єю до травня 2015 року. За цей період між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю: вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство. За час спільного проживання ними було придбано за спільні кошти декілька об'єктів нерухомості, які зареєстровані на праві власності за відповідачем.

Просила встановити, що вони проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу; визнати їх спільною сумісною власністю житловий будинок з надвірними спорудами, земельну ділянку та інше майно; поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності сторін.

Рішенням районного суду позов був задоволений частково. Встановлений факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнано спільною сумісною власністю житловий будинок, земельну ділянку, тощо. Але апеляційним судом це рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено, з чим погодився і суд касаційної інстанції.

При цьому ВГСУ, зокрема зазначив, що позивач не надала належних, допустимих та безспірних доказів того, що вона з лютого 2013 року по жовтень 2015 року проживала однією сім'єю з відповідачем, вела з ним спільне господарство, мала спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, тобто що між ними в цей період часу мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю, у розумінні ст. 74 СК України.

При вирішенні питання щодо правового режиму спірного майна, мають бути встановлені факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовані  час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте),а також мету придбання майна, що і дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Суд касаційної інстанції, приймаючи рішення, також послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України № 6-2253цс15 від 08 червня 2016 року,

ВССУ, нажаль, не вдавався де ретельної оцінки доказів на користь саме такого рішення, але вони досить докладно були досліджені під час розгляду справи в апеляційному суді Черкаської області ( в ЕДРСР, справа за №  22-ц/793/279/17). 

Зокрема, суд зазначав, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази факту внесення позивачкою грошових коштів  при придбанні спірного, навіть не надано доказів про наявність у неї таких коштів на момент придбання майна та джерел їх походження.