Показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу (ВС/КЦС у справі № 129/2115/15-ц від 14.02.2018)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу (ВС/КЦС у справі № 129/2115/15-ц від 14.02.2018) - 0_06638400_1597583281_5f392fb1103ad.jpg

Фабула судового акту: Судова практика у справах про встановлення факту проживання чоловіком та жінкою однією сім’єю без реєстрації шлюбу є настільки різнорідною, що кожне наступне рішення вводить юристів у ще більший кут.

З цього розмаїття судових рішень вже не зрозуміло – які ж саме докази є належними та допустимими для встановлення названого факту, що ще потрібно судам для визначення ознак подружнього життя.

У даній справі чоловіком до жінки було подано позов про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю, визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного сумісного майна, встановлення порядку користування земельною ділянкою подружжя.

Вимоги позивача було вмотивовано тим, що з 11 лютого 1989 року до 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі. При цьому з 2010 року по 2015 рік вони проживали як подружжя без реєстрації шлюбу. До укладення шлюбу відповідачу належав на праві приватної власності недобудований житловий будинок на підставі рішення 13 лютого 1984 року. Під час шлюбу зазначений будинок спільними коштами та працею подружжя було добудовано та відремонтовано, в результаті чого його вартість збільшилась.

Апеляційним суд в частині встановлення факту проживання однією сімєю із висновками районного суду погодився.

Незгода з такими рішеннями стала підставою для їх оскарженя відповідачем у касаційному порядку.

Касаційний цивільний суд погодився із доводами касаційної скарги та її задовольнив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

У даному випадку місцевий суд у мотивувальній частині рішення не навів мотивів, з яких він бере до уваги одні докази та відхиляє інші. Зокрема судом не враховано, що для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Вказані обставини судом не встановлено, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Визнання відповідачем факту проживання без реєстрації шлюбу саме по собі не є однозначною підставою для його задоволення, суд повинен дослідити УСІ обставини справи (ВС/КЦС № 524/10054/16 від 15.07.2020)

КпШС не визначав поняття спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а тому норми СК щодо відносин фактичного подружжя до 01.01.2004 НЕ застосовуються (ВС/КЦС № 546/912/16-ц від 24.01.2020)

Виселити колишнє подружжя із особистого житла – реально. Правовий механізм (ВС/КЦС № 702/101/18 від 14.08.2019)

Для встановлення факту проживання сім’єю без шлюбу (після розлучення) необхідні докази сімейних відносин навіть, якщо чолові та жінка залишилися під одним дахом (ВС/КЦС у справі № 748/897/18 від 10 жовтня 2019 р.)

Спільний відпочинок не свідчить про ведення спільного господарства (ВС/КЦС № 522/25049/16-ц від 27.02.2019)

Користуйтеся консультацією: Що дає встановлення факту проживання однією сім'єю

"Цивільний" шлюб. Особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти

Постанова

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 129/2115/15-ц

провадження № 61-2080св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Гайсинський районний сектор державної міграційної служби України у Вінницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2016 року у складі судді Бондар О. В. та рішення апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року у складі колегії суддів Іващука В. А., Вавшка В. С., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та скасування реєстрації в житловому будинку.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1. З 1988 року до 26 липня 2010 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2, який на даний час зареєстрований в її будинку, після розірвання шлюбу він в будинку не проживає, проте не бажає добровільно зніматися з реєстрації у будинку, чим чинить їй перешкоди у користуванні житлом.

Посилаючись на вищевказані обставини, позивач просила суд: визнати, що відповідач втратив право користування належним їй житловим будинком АДРЕСА_1; зобов`язати відповідача протягом семи днів із дня набрання рішенням чинності, здійснити зняття з реєстраційного обліку проживання у зазначеному будинку; у разі невиконання цього обов'язку у зазначений строк здійснити зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 Гайсинському районному сектору УДМС України у Вінницькій області.

22 липня 2015 року ОСОБА_1 уточнила свої вимоги, подавши до суду уточнюючу заяву до ОСОБА_2, Гайсинського РС УДМС України у Вінницькій області.

13 листопада 2015 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій зменшила свої позовні вимоги та просила: визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням з 27 липня 2010 року та скасувати його реєстрацію в приватному будинку АДРЕСА_1.

07 серпня 2015 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю, визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного сумісного майна, встановлення порядку користування земельною ділянкою подружжя.

Позовна заява мотивна тим, що він та ОСОБА_1 з 11 лютого 1989 року до 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі. До укладення шлюбу ОСОБА_1 належав на праві приватної власності недобудований житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 80 кв. м. на підставі рішення Гайсинського районного суду від 13 лютого 1984 року. Під час шлюбу зазначений будинок спільними коштами та працею подружжя було добудовано та відремонтовано, в результаті чого його вартість збільшилась.

З урахуванням викладеного просив суд: встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу його та ОСОБА_1 у період з 26 липня 2010 року по червень 2015 року та визнати житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, поділити житловий будинок згідно варіантів розподілу, визначених судовою будівельно-технічною експертизою, реально виділивши йому на праві спільної часткової власності 1/2 його частину та ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку, а також встановити порядок користування земельною ділянкою площею 0,0725 га пропорційно розміру часток кожного зі співвласників та стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 уточнив вимоги в частині розподілу житлового будинку та просив провести його розподіл відповідно першого варіанту висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 1592/1593/1594/1595/15-21.

15 вересня 2016 року рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та скасування реєстрації в житловому будинку відмовлено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у період з 26 липня 2010 року по червень 2015 року.

Визнано житловий будинок із господарськими будівлями АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Поділено житловий будинок АДРЕСА_1 згідно з першим варіантом висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 1592/1593/1594/1595/15-21.

Виділено ОСОБА_1 в натурі та визнано за нею право приватної власності на частину будинку АДРЕСА_1, що складається з коридору 1-1 площею 4,70 кв. м, житлової кімнати 1-2 площею 10,8 кв. м, житлової кімнати 1-5 площею 9,10 кв. м, коридора 1-6 площею 4,2 кв. м, кухні 1-7 площею 11,40 кв. м, ванної 1-8 площею 4,3 кв. м загальною площею 44,50 кв. м, а також господарський блок (частина 31,8 %), огорожа 1 (частина 26%).

Виділено ОСОБА_2 в натурі і визнано за ним право приватної власності на частину будинку АДРЕСА_1, що складається з житлової кімнати 1-3 площею 23,70 кв. м, житлової кімнати площею 13,50 кв. м, загальною площею 37,20 кв. м, а також господарський блок (частина 68,2 %), огорожа 1 (частина 74%).

Встановлено порядок користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,0725 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 згідно варіанту 1 висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 26 жовтня2015 року № 1592/1593/1594/1595/15-21, визнано за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою загальною площею 0,3625 га, у тому числі земельна ділянка під двором та ріллею площею 0,02785 га, земельна ділянка під забудовою площею 0,0077 га, земельна ділянка для спільного сумісного користування площею 0,0007 га; за ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою загальною площею 0,3625 га, у тому числі земельна ділянка під двором та ріллею площею 0,02715 га, земельна ділянка під забудовою площею 0,0084 га, земельна ділянка для спільного сумісного користування площею 0,0007 га. Додатковим рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 26 вересня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 227 грн 50 коп. компенсації за різницю у вартості виділених частин будинку та господарських споруд.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю, визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що сторони у період з 26 липня 2010 року по червень 2015 року проживали разом, як чоловік та дружина, перебували у фактичних шлюбних відносинах між собою, вели спільне господарство, побут. При цьому судом встановлено, що майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових і грошових затрат, а тому, відповідно до положень частини першої статті 62 СК України його слід визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вирішуючи питання про варіанти поділу спірного житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0725 га, суд виходив із варіанту 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи та земельно-технічної експертизи та обрав варіант поділу, який є найбільш близький до рівності часток нерухомого майна кожному.

При цьому суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та скасування реєстрації в житловому будинку, оскільки ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок.

22 листопада 2016 року рішенням апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2016 року в частині задоволених позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

У решті рішення суду залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині передачі у користування частини земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1, шляхом встановлення порядку користування цією ділянкою, апеляційний суд виходив із того, що земельним законодавством така передача не передбачена, а тому рішення в цій частині не відповідає вимогам закону. При цьому апеляційний суд зазначив, що право власності на частину земельної ділянки виникло у ОСОБА_2 за рішенням районного суду в силу набуття права власності на частину нерухомого майна.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судами неправильно застосовано положення статті 62 Сімейного кодексу України, оскільки визнання всього нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності не відповідає закону та порушує її інтереси як власника спірного нерухомого майна, якій це майно належало на праві власності до проведених покращень та добудов. Вказані обставини судом не встановлено, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

У грудні 2107 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу в якому вказав, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального права та при повному з'ясуванні обставин у справі, права ОСОБА_1 оскаржуваними рішеннями не порушено. Просив касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення апеляційного суду залишити без змін.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам процесуального права ухвала апеляційного суду не відповідає з огляду на наступне.

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 лютого 1989 року до 26 липня 2010 року.

На підставі рішення Гайсинського районного суду від 13 лютого 1984 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить недобудований житловий будинок АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 зареєстрований за вищевказаною адресою з 19 березня 1991 року.

Судами встановлено, що відповідно до акта від 23 жовтня 1989 року житловий будинок АДРЕСА_1 площею 81,7 кв. м. завершено будівництвом у серпні 1989 року та введено в експлуатацію. На підставі рішення виконкому Гайсинської міської ради народних депутатів від 11 липня 1984 року № 141 ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1) 22 травня 1989 року дозволено проводити будівельні роботи по добудові побутового блоку та перепланування житлового будинку АДРЕСА_1.

На підставі рішення виконкому Гайсинської міської ради народних депутатів від 20 червня 1990 року № 160 ОСОБА_1 надано дозвіл на проведення будівництва господарського блоку по АДРЕСА_1 розміром 4,5 х 12,0 м., кінець робіт - 24 квітня 1993 року.

Відповідно до рішення 27 сесії 5 скликання Гайсинської міської ради від 10 жовтня 2008 року ОСОБА_1 вирішено видати державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,075 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Відповідно до висновку експерта від 26 жовтня 2015 року № 1592/1593/1594/1595/15-21 дійсна вартість житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 на час проведення експертизи становить 579 207 грн, вартість частини житлового будинку площею 8 х 10 кв. м., куди входять чотири житлових кімнати (без урахування добудови, господарського блоку) становить 253 693 грн, вартість житлової добудови до житлового будинку площею 3,80 х 7,10 кв. м (кухня площею 11,4 кв. м, ванна кімната площею 4,30 кв. м, коридор 4,70 кв. м) 115 262 грн., господарського блоку до житлового будинку загальною площею 4,5 х 12,00 кв. м (літня кухня, гараж та сарай) - 155 228 грн, вартість будівельних робіт та затрачених будівельних матеріалів по встановленню газового опалення житлового будинку становить 14 283 грн 61 коп., вартість будівельних робіт та затрачених будівельних матеріалів по встановленню водопостачання (насосної станції) житлового будинку становить 3 141 грн 25 коп., огорожі із металевого профілю площею 63,98 кв. м навколо житлового будинку - 48 653 грн, вартість будівельних робіт та затрачених будівельних матеріалів по встановленню відмощення навколо житлового будинку становить 16 508 грн 39 коп., вартість капітального ремонту всього домоволодіння становить 32 956 грн 92 коп, собівартість житлової добудови, господарського блоку, газопостачання, водопостачання, капітальний ремонт житлового будинку перевищує вартість чотирьох житлових кімнат без урахування зазначених благоустроїв у житловому будинку з господарськими будівлями.

Суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився і апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та визнаючи майно спільною сумісною власністю подружжя і його поділ, вважав, що вартість спірного житлового будинку істотно збільшилась у результаті здійснених за час шлюбу поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 62 СК України як спеціальна для цих правовідносин.

За положеннями статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Визначаючи правовий режим спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Головним критерієм поділу майна як об'єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); в разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року (справа № 6-1447цс17).

Таким чином, при вирішенні спору в частині визнання спірного житлового будинку спільним сумісним майном подружжя судом не враховано, що майно, що належало одному з подружжя в порядку статті 57 СК України, не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Зокрема, судами не встановлено, якою була вартість майна до його поліпшення та добудови, не зазначено у рішенні, що будинок істотно збільшився у своїй вартості саме внаслідок проведення переобладнання та ремонтних робіт, не встановлено розміру трудових і грошових затрат кожного з подружжя. Не враховано, що ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу з відповідачем вже була власником недобудованого житлового будинку, вартість якого судом не встановлено, а тому зазначена частинам майна є особистою власністю ОСОБА_1 та не може бути об'єктом поділу.

Крім того, суд встановлюючи факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у період з 26 липня 2010 року по червень 2015 року суд не звернув уваги на наступне.

Згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року (справа № 6-148цс12).

Суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився і апеляційний суд, у мотивувальній частині рішення не навів мотивів, з яких він бере до уваги одні докази та відхиляє інші. Зокрема судом не враховано, що для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Вказані обставини судом не встановлено, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

Крім того, у порушення вимог статті 11 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи), суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, та не звернув уваги, що ОСОБА_2 у позовній заяві просив провести реальний розподіл спірного житлового будинку, виділивши йому та ОСОБА_1 по Ѕ частини будинку і не звертався з позовними вимогами про виділення в натурі часток житлового будинку АДРЕСА_1.

Апеляційний суд, у порушення вимог статтей 303, 315, 316 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи) вказаних недоліків не усунув.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, оскільки суди у порушення вимог статтей 212-214 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) не з'ясували усіх обставин у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, не визначилися з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими та відповідно до положень статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2016 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

35358
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
1