Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 177. Управління майном дитини

1. Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

{Частина перша статті 177 в редакції Закону № 2620-IV від 02.06.2005}

2. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

видавати письмові зобов'язання від імені дитини;

відмовлятися від майнових прав дитини.

{Статтю 177 доповнено частиною згідно із Законом № 2620-IV від 02.06.2005}

3. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

{Статтю 177 доповнено частиною згідно із Законом № 2620-IV від 02.06.2005}

4. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

{Статтю 177 доповнено частиною згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006; в редакції Закону № 3234-VI від 19.04.2011}

5. Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:

{Абзац перший частини п’ятої статті 177 в редакції Закону № 4314-VI від 12.01.2012}

1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу;

2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу;

3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу;

4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;

5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;

6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);

7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

{Частина статті 177 в редакції Закону № 3234-VI від 19.04.2011}

6. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

{Частину статті 177 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006}

Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

{Частину статті 177 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006}

7. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

{Частина статті 177 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006}

8. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

9. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

{Частина статті 177 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2620-IV від 02.06.2005}

10. Порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

{Статтю 177 доповнено частиною десятою згідно із Законом № 3234-VI від 19.04.2011}

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Укладення батьками правочинів предметом яких є житлові приміщення, яким користуються малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання їх недійсними (ВССУ, справа б/н, 14.07.17)

Спори про виконання кредитних договорів забезпечених іпотекою, практично завжди пов’язані із стягненням на предмет іпотеки. Особливо гостро відчувається ця проблема, коли предметом іпотеки є житло (житловий будинок (садиба), квартира, інше житлове приміщення) в якому проживають діти. Справа, що пропонується увазі читача, стосується саме цих питань. При цьому варто зосередиться на правовій стороні питання дотримання прав дитини при вирішенні спору, що виник між позичальником та ПАТ «Сведбанк».

Банк звернувся до суду із позовом, в якому, посилаючись на неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором просив стягнути з останньої на свою користь кредитну заборгованість у розмірі 176 801, 07 доларів США.

В свою чергу позичальник звернувся до суду із зустрічним позовом до банку (третя особа - служба у справах дітей районної державної адміністрації), - про визнання недійсними зазначеного кредитного договору та договору іпотеки належного позичальнику на праві власності житлового будинку з надвірними будовами та спорудами та земельної ділянки площею 0,15 га, призначену для його обслуговування. Обгрунтовуючи позовні вимоги, він стверджував, що договір іпотеки укладено без його згоди одного із подружжя, а також згоди органу опіки та піклування, оскільки в будинку, переданому в іпотеку, на день укладення договору проживали та проживають малолітні діти подружжя.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду первісний позов задоволено. Зустрічний позов задоволено частково.Визнано недійсним вказаний іпотечний договір. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ці судові рішення залишені без змін ВССУ, який виходив при цьому з наступних приписів чинного законодавства:

- ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання;

- батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (п. 3 ч. 2 ст. 177 СК України);

- у ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» зазначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів;

- відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу;

- згідно із ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Довідка:

Слід мати на увазі, що подібні спори не пожуть буди вирішені тільки на підставі формальної невідповідності закону дій (бездіяльності) сторін договору. Так, Верховний Суд України у справі № 6 - 2940 цс 15 від 20 січня 2016 року зробив правовий висновок, відповідно до якого норма ст. 177 СК України, ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», яка передбачає необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямована на захист майнових прав дітей, відтак підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини.

Аналізуйте судовий акт: Укладений без дозволу органів опіки та піклування договір іпотеки житлового приміщення, у якому проживали до укладання та проживають неповнолітні діти, є нікчемним.(Постанова ВСУ №6-161цс14 від 12 листопада 2014р.)

Банк при наявності заборгованості за кредитний договором звернувся до суду із позовом при звернення стягнення на предмет іпотеки – житлове приміщення, виселення зареєстрованих осіб, в тому числі і двох неповнолітніх дітей та зняття їх з реєстраційного обліку. Судами всіх інстанцій було відмовлено у задоволенні позову оскільки встановлено, що договір іпотеки був укладений без згоди органу опіки та піклування, при цьому діти проживали і проживають у житловому приміщенні на законних підставах ще до моменту укладання договору іпотеки. За таких обставин договір іпотеки є нікчемним.

Ця постанова ВСУ є також цікавою з точки зору рідких випадків цивільного процесу. Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення ВСУ посилається на статтю 360-5 ЦПК України, тобто встановлює, що обставини неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права під час розгляду цієї заяви не підтвердились. Зокрема ВСУ зазначає: «порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.»

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
1