Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":
Аналізуйте судовий акт: Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя (ВС/ВП у справі № 638/18231/15-ц від 30.06.2020)
З положень Цивільного та Сімейного кодексів України прямо випливає презумпція спільної сумісної власності подружжя. Тобто в цілому ці норми є досить прозорими та в принципі без врахування «особо запущенных случаев» великої проблеми у застосуванні на практиці не викликають.
Але хочу звернути увагу читача на те, нормами ЦК України та СК України прямо не врегульовано питання поділу боргового зобов`язання між колишнім подружжям.
Тож, майно подружжя поділили, а борг лишився лише на тому з подружжя хто безпосередньо є боржником. Якось нечесно…
Однак, у будь-якому випадку вихід є і з таких ситуацій.
У даній справі кредитор звернувся до суду із позовом про стягнення з боржника та його дружини суми боргу у солідарному порядку шляхом накладення стягнення на майно відповідачів, а саме належної їм квартири.
Судом першої інстанції позовні вимоги було задоволене частково – борг було стягнуто з обох відповідачів, однак у задоволенні вимог про накладення стягнення за рахунок квартири було відмовлено.
Задовольняючи вимоги місцевий суд послався на те, що дружина боржника при укладанні нотаріального договору позики надала свою згоду на укладення згаданого договору та у цій заяві не зазначила, що її чоловік бере позику на особисті потреби, а не на потреби сім’ї.
Апеляційний суд в цілому з такими висновками погодився, що і стало підставою для звернення співвідповідачки із скаргою до суду касаційної інстанції.
При цьому касаційну скаргу було вмотивовано тим, що договором позики на неї як дружину кредитора не покладається обов’язок його виконання, а надання нею як дружиною згоди на укладення договору не покладає на неї солідарного обов`язку з боржником.
Велика Палата із такими доводами не погодилась та у задоволенні скарги відмовила.
Приймаючи таке рішення Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові зазначила, що статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Положеннями статті 60 СК України встанлвлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Одночасно за частиною четвертою статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Отже при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Тож правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов’язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї.
При цьому при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.
Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.
Мабуть остаточно презумпцію спільності права власності на майно подружжя, або її відсутність у чітко визначених випадках розтлумачить новий Верховний Суд. В цій справі знову постало питання правового режиму майна фізичної особи –підприємця, який розлучився, проте встиг набути майна за час шлюбу. При цьому це майно використовується постійно у господарській діяльності ФОПу (торговельні павільйони - МАФи, із зазначенням місце розташування на схемі ринку під № 5, 6, 7).
Судову справу ініціював ФОП. Суд першої інстанції визнав право особистої приватної власності ФОПу на торгівельні павільйони саме тому, що вони використовуються ним у господарській діяльності, і у справі не було доведено відповідачем, що ці МАФи були придбані за спільні кошти подружжя.
Суд апеляційної інстанції з яким погодився суд касаційної інстанції навпаки скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову ФОПу. Зокрема ВССУ підкреслив, що саме ФОП повинен довести у суді, що спірне майно не було придбане за спільні кошти подружжя, а було придбане за особисті кошти ФОПу. Лише тоді у спорі про поділ майна подружжя не застосовується ст. 60 СК України - "підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя" і спростовується презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу.
Ухвалюючи рішення ВССУ послався на Постанову ВСУ у справі № 6-21цс15 від 11 березня 2015р.
Водночас суди також застосували для вирішення спору частину 2, ст. 52 ЦК України, яка передбачає, що "Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна."
Отже, перед адвокатами постає питання, яким чином у подібних справах доводити суду, що майно ФОП, яке використовується у господарській діяльності, придбане за особисті кошти, і чи вважаються доходи ФОПу від господарської діяльності особистими коштами, а не спільними коштами подружжя. Особливо це важливо, коли ФОП багато років інвестує отримані ним доходи у подальший розвиток свого бізнесу та придбає нерухомість для розвитку свого бізнесу.
Укладання договорів довічного утримання стало вже поширеною практикою. Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання відчужувач відразу передає набувачеві у власність нерухомість або інше цінне майно, а набувач зобов’язується утримувати відчужувача довічно. І тут виникає питання: чи відноситься таке набуте майно до спільного сумісного майна подружжя. Адже, набувач в момент переходу права власності вже мати сім’ю?
В контексті цього питання ВСУ розглянув цікаву справу, де відчужувач за договором довічного утримання, ще не помер, а подружжя вже розлучилося і почало ділити спільне майно. Так, колишня дружина набувача подала до суду позов про визнання будинку набутого за договором довічного утримання сумісною власністю подружжя та про поділ цього будинку навпіл. Окрім цього набувач, а не відчужувач самостійно звернувся із позовом про розірвання договору довічного утримання обгрунтовуючи неможливістю виконувати прийняті на себе зобов’язання.
ВСУ зокрема підкреслив, що відповідно до ст. 60 СК України у сімейному праві діє презумції права спільної сумісної власності майна подружжя, «яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована.» І ця презумція діє також і для майна набутого на підставі договору довічного утримання. Таке майно, як у будь-яке інше спільне сумісне майно набуте під час шлюбу підлягає поділу в порядку, передбаченому ст. 70 СК України
Водночас ВСУ підкреслив, що той з подружжя, хто оспорює презумцію права спільної сумісної власності на окремі об'єкти майна повинен довести в суді на підставі ч. 3 с. 61 СК України, що справжньою метою укладання договору, в даному випадку довічного утримання, були не інтереси сім'ї, а його особисті інтереси. Набувач цього не довів.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-843цс17: Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України.
За загальним правилом застосування презумпції згідно зі ст. 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов’язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за ч. 3 ст. 61 СК України – довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору довічного утримання були не інтереси сім’ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов’язані із сімейними.
ВСУ потроху почав вносити ясність у питання поділу майна при розлученні придбаного за кредитні кошти одним із подружжя і оформленого на себе. Так, відповідач перебуваючи у шлюбі, купив автомобіль уклавши договір з банком, який профінансував угоду і при розлученні залишив автомобіль собі. Проте позивач посилаючись на те, що автомобіль, який є спільною сумісною власністю, неможливо поділити, зажадав відсудити у відповідачу половину його вартості у вигляді грошової компенсації.
Хоча суд першої інстанції і відмовив у задоволенні позову, апеляційний та касаційний суди задовольнили таку вимогу. Проте ВСУ скасував ці рішення і направив справу на новий розгляд. ВСУ ще раз розтлумачив ст. ст. 57, 60 СК України наступним чином: «сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.» При розгляді таких спорів судам необхідно з’ясовувати за які кошти придбавалось спірне майно: особисті чи спільні. Або як було набуте спірне майно: внаслідок спільної чи особистої праці. І тільки після цього ухвалювати рішення.
В цій справі на новому розгляді ВСУ зобов’язав суд встановити: «яка частина коштів за автомобіль була сплачена у період шлюбу, хто та за які кошти сплачував кредит після припинення шлюбних відносин, чи повністю виплачений кредит отриманий для придбання спірного автомобіля.»
У більшості випадків поділ судом спільного майна подружжя вважається хоча б одним з членів подружжя несправедливим. Власне, тому і потрібен суд у цьому питанні, оскільки подружжя дуже рідко цивілізовано може домовитись і практично завжди переносить особисті образи на питання поділу майна. А ці питання жодним чином не пов’язані…
ВСУ ухвалив багато рішень у питанні поділу спільного сумісного майна подружжя, проте на жаль досі немає чіткої і зрозумілої практики. Правило «все навпіл» набуте під час шлюбу незалежно від будь-чого діє, але ВСУ все частіше у окремо взятих постановах робить з цього правила виключення. До речі це відбувається також, в тому числі, завдяки тому, що багато суддів вищий судових інстанцій де-факто живуть із молодими співмешканками і не мають бажання «навпіл ділитись» про розлученні.
Так чи інакше, ВСУ вже не вперше підкреслює для судів важливість встановлення факту, за які кошти було придбане спірне майно. За спільні сімейні кошти (або набуте внаслідок спільної праці) чи за особисті кошти. І тут, якщо один з членів подружжя доведе, що майно було придбане за особисті кошти або навіть кошти третьої особи (наприклад, банк), то спірне майно втрачає статус спільного сумісного і стає особистою приватною власністю цього члена подружжя.
Аналізуйте судовий акт: Майно ФОП придбане за кошти від своєї діяльності слід розглядати як особисту приватну власність, яка не підлягає поділу між подружжям при розлученні (ВСУ у справі № 6-1327цс15 від 18 травня 2016р.)
ВСУ продовжує конкретизувати сакраментальне питання поділу спільної сумісної власності подружжя. На цей раз мова іде про майно ФОП, тобто коли один із подружжя набуває право власності на майно як суб’єкт господарської діяльності за рахунок коштів (прибутку) отриманого від підприємницької діяльності і оформлює це на майно «на ФОП.» (до речі наприклад у випадку нерухомості це технічно неможливо). Отже, ВСУ роз’яснив, що таке майно є особистою приватною власністю члена подружжя, зареєстрованого як ФОП і не підлягає поділу. Проте за умови, якщо це майно не використовується в інтересах сім’ї та використовується в інтересах підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Як це доводити в суді, наприклад у випадку спору щодо автомобілю, який може використовуватись і в бізнесі, і в поїздках на природу сім’єю – питання відкрите. І хто з подружжя повинен це доводити, також остаточно неясно?
Аналізуйте судовий акт: І в радості, і в горі: майно фізичної особи-підприємця може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними (Постанова ВСУ у справі № 6-21цс15 від 11 березня 2015р.).
Як часом буває, коли подружжя не знаходить згоди щодо поділу спільного сумісного майна на допомогу приходить суд. Особа з метою визнання за нею права на частину майна, що на її думку є об’єктом спільної сумісної власності, звернулася до суду. І на думку суду, наявний у одного з подружжя статусу підприємця, не може бути підставою не віднесення належного йому майна за документами до спільної сумісної власності.
Правова позиція: Верховний Суд України у справі № 6-21цс15 зазначив, що системний аналіз статей 57, 60, 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.
Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому, відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що нерухоме майно (нежитлові будівлі) набуте ОСОБА_2 в період шлюбу та використовується нею для здійснення підприємницької діяльності.
Разом із тим, зробивши висновок про те, що спірне майно відноситься до правового режиму спільної сумісної власності подружжя, суд апеляційної інстанції водночас дійшов взаємовиключних висновків про те, що це майно належить ОСОБА_2 як фізичній особі-підприємцю, та не вирішив по суті спір щодо поділу зазначеного майна.
Аналізуйте судовий акт: Приватизована громадянином під час шлюбу земельна ділянка є його власністю і не відноситься до спільної сумісної власності подружжя (Постанова ВСУ у справі № 6-2710цс15 від 16 грудня 2015р.)
Правова позиція ВСУ у справі № 6-2710цс15. Відповідно до положень статей 6, 17 ЗК України 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і ст. 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.
Разом з тим, виходячи зі ст. 30 ЗК України 1992 року, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об’єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться.
Також згідно з існуючим на час спорудження спірного житлового будинку законодавством (ст.ст. 6, 30 ЗК України, ст.ст. 16, 17 Закону України «Про власність») індивідуальне житлове будівництво здійснювалося з метою забезпечення житловою площею тих громадян і членів їх сімей, яким у встановленому порядку надано право на земельну ділянку для будівництва будинку. У зв’язку з цим сама по собі участь інших осіб у спорудженні будинку не може слугувати підставою для визнання за такими особами права власності на частку у спорудженому будинку. Такі особи можуть лише вимагати відшкодування власником будинку понесених ними затрат. Лише у виняткових випадках, якщо з урахуванням всіх обставин справи та в результаті з’ясування істинних правовідносин сторін буде встановлено, що сторонні особи брали участь у спорудженні будинку на підставі укладеної із забудівником та членами його сім’ї угоди про створення спільної власності на будинок з метою забезпечення зазначених осіб жилими приміщеннями, за особами, які, не будучи членами сім’ї забудівника, брали участь у спорудженні будинку, може визнаватися право на частку в будинку.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинку з юридичної точки зору, об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Аналізуйте судовий акт: Майно набуте під час цивільного шлюбу до 1 січня 2004р. є об'єктом спільної сумісної власності, якщо придбане внаслідок спільної праці (Постанова ВСУ від 25 грудня 2013р. у справі № 6 -135цс13)
Правова позиція Верховного Суду України: Майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв’язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім’єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
- Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України
- Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України
- Стаття 3. Сім'я
- Стаття 4. Право особи на сім'ю
- Стаття 5. Державна охорона сім'ї
- Стаття 6. Дитина
- Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
- Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України
- Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
- Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права
- Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів
- Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
- Стаття 13. Міжнародні договори України
- Стаття 14. Здійснення сімейних прав
- Стаття 15. Виконання сімейних обов'язків
- Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у здійсненні батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків
- Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків
- Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
- Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів
- Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин
- Стаття 21. Поняття шлюбу
- Стаття 22. Шлюбний вік
- Стаття 23. Право на шлюб
- Стаття 24. Добровільність шлюбу
- Стаття 25. Одношлюбність
- Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою
- Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу
- Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу
- Стаття 29. Ознайомлення наречених з їхніми правами та обов'язками
- Стаття 30. Взаємна обізнаність наречених про стан здоров'я
- Стаття 31. Зобов'язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб
- Стаття 32. Час реєстрації шлюбу
- Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу
- Стаття 34. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та нареченого
- Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу
- Стаття 36. Правові наслідки шлюбу
- Стаття 37. Правозгідність шлюбу
- Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу
- Стаття 39. Шлюб, який є недійсним
- Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду
- Стаття 41. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду
- Стаття 42. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним
- Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення
- Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним
- Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу
- Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу
- Стаття 47. Права та обов'язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі
- Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним
- Стаття 49. Право на материнство
- Стаття 50. Право на батьківство
- Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності
- Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток
- Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища
- Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї
- Стаття 55. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю
- Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність
- Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
- Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
- Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності
- Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
- Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові
- Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності
- Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
- Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном
- Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу
- Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 72. Застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
- Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі
- Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання
- Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу
- Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя
- Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання
- Стаття 79. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з подружжя
- Стаття 80. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду
- Стаття 81. Види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів
- Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання
- Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком
- Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини
- Стаття 85. Припинення права дружини на утримання
- Стаття 86. Право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини
- Стаття 87. Припинення права чоловіка на утримання
- Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю
- Стаття 89. Припинення права на утримання за домовленістю подружжя
- Стаття 90. Взаємна участь дружини, чоловіка у витратах на лікування
- Стаття 91. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
- Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору
- Стаття 93. Зміст шлюбного договору
- Стаття 94. Форма шлюбного договору
- Стаття 95. Початок дії шлюбного договору
- Стаття 96. Строк дії шлюбного договору
- Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна
- Стаття 98. Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом
- Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання
- Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору
- Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору
- Стаття 102. Розірвання шлюбного договору
- Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним
- Стаття 104. Підстави припинення шлюбу
- Стаття 105. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання
- Стаття 106. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей
- Стаття 107. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя
- Стаття 108. Визнання розірвання шлюбу фіктивним
- Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей
- Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу
- Стаття 111. Заходи суду щодо примирення подружжя
- Стаття 112. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя
- Стаття 113. Право на вибір прізвища після розірвання шлюбу
- Стаття 114. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання
- Стаття 115. Державна реєстрація розірвання шлюбу
- Стаття 116. Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу
- {Статтю 117 виключено на підставі Закону № 524-V від 22.12.2006}
- Стаття 118. Поновлення шлюбу у разі з'явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою
- Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя
- Стаття 120. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя
- Стаття 121. Загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини
- Стаття 122. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою
- Стаття 123. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій
- Стаття 124. Визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю
- Стаття 125. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою
- Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
- {Статтю 127 виключено на підставі Закону № 2398-VI від 01.07.2010}
- Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду
- Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини
- Стаття 130. Встановлення факту батьківства за рішенням суду
- Стаття 131. Визнання материнства за рішенням суду
- Стаття 132. Встановлення факту материнства за рішенням суду
- Стаття 133. Запис подружжя батьками дитини
- Стаття 134. Внесення змін до актового запису про народження у разі визнання батьківства, материнства
- Стаття 135. Запис про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене
- Стаття 136. Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини
- Стаття 137. Оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини
- Стаття 138. Право матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка
- Стаття 139. Спір про материнство
- Стаття 140. Оспорювання батьківства, материнства особи, яка сплачує аліменти за рішенням суду
- Стаття 141. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини
- Стаття 142. Рівність прав та обов'язків дітей щодо батьків
- Стаття 143. Обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я
- Стаття 144. Обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану
- Стаття 145. Визначення прізвища дитини
- Стаття 146. Визначення імені дитини
- Стаття 147. Визначення по батькові дитини
- Стаття 148. Зміна прізвища дитини її батьками
- Стаття 149. Зміна по батькові дитини
- Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини
- Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини
- Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання
- Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування
- Стаття 154. Права батьків по захисту дитини
- Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків
- Стаття 156. Права та обов'язки неповнолітніх батьків
- Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини
- Стаття 158. Вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
- Стаття 159. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
- Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини
- Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини
- Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини
- Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб
- Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
- Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав
- Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав
- Стаття 167. Влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав
- Стаття 168. Побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав
- Стаття 169. Поновлення батьківських прав
- Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав
- Стаття 171. Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя
- Стаття 172. Обов'язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків
- Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей
- Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання
- Стаття 175. Право спільної сумісної власності батьків і дітей
- Стаття 176. Права батьків та дітей щодо користування майном
- Стаття 177. Управління майном дитини
- Стаття 178. Використання доходу від майна дитини
- Стаття 179. Право власності на аліменти, одержані на дитину
- Стаття 180. Обов'язок батьків утримувати дитину
- Стаття 181. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину
- Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів
- Стаття 183. Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини
- Стаття 184. Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі
- Стаття 185. Участь батьків у додаткових витратах на дитину
- Стаття 186. Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів
- Стаття 187. Відрахування аліментів на дитину за ініціативою платника або одержувача аліментів
- Стаття 188. Звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину
- Стаття 189. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину
- Стаття 190. Припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно
- Стаття 191. Час, з якого присуджуються аліменти на дитину
- Стаття 192. Зміна розміру аліментів
- Стаття 193. Стягнення аліментів та інших коштів на дитину, яка перебуває у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі
- Стаття 194. Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами
- Стаття 195. Визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)
- Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину
- Стаття 197. Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами
- Стаття 198. Підстави виникнення обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
- Стаття 199. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання
- Стаття 200. Розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина
- Стаття 201. Застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
- Стаття 202. Підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків
- Стаття 203. Обов'язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків
- Стаття 204. Звільнення дочки, сина від обов'язку утримувати матір, батька
- Стаття 205. Визначення розміру аліментів на батьків
- Стаття 206. Стягнення з дитини витрат на догляд та лікування батьків
- Стаття 207. Поняття усиновлення
- Стаття 208. Особа, яка може бути усиновленою
- Стаття 209. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку чи підкинули, або яка була знайдена
- Стаття 210. Усиновлення братів та сестер
- Стаття 211. Особи, які можуть бути усиновлювачами
- Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами
- Стаття 213. Особи, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини
- Стаття 214. Облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян
- Стаття 215. Облік осіб, які бажають усиновити дитину
- Стаття 216. Заборона посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей
- Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини
- Стаття 218. Згода дитини на усиновлення
- Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батьків
- Стаття 220. Згода другого з подружжя на усиновлення дитини
- Стаття 221. Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини
- Стаття 222. Згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини
- Стаття 223. Заява про усиновлення дитини
- Стаття 224. Рішення суду про усиновлення
- Стаття 225. Момент здійснення усиновлення
- Стаття 226. Право на таємницю усиновлення
- Стаття 227. Право на приховання факту усиновлення від дитини, яка усиновлена
- Стаття 228. Забезпечення таємниці усиновлення
- Стаття 229. Право усиновлювача бути записаним матір'ю, батьком дитини
- Стаття 230. Право усиновлювача на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини
- Стаття 231. Зміна прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена
- Стаття 232. Правові наслідки усиновлення
- Стаття 233. Внесення змін до актового запису про народження дитини, яка усиновлена
- Стаття 234. Збереження прав дитини, які вона мала до усиновлення
- Стаття 235. Нагляд за дотриманням прав дитини, яка усиновлена
- Стаття 236. Недійсність усиновлення
- Стаття 237. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним
- Стаття 238. Скасування усиновлення
- Стаття 239. Правові наслідки скасування усиновлення
- Стаття 240. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним
- Стаття 241. Порядок поновлення актового запису про народження у разі визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення
- Стаття 242. Позбавлення усиновлювача батьківських прав
- Стаття 243. Діти, над якими встановлюється опіка, піклування
- Стаття 244. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини
- Стаття 245. Опіка та піклування над дитиною, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі
- Стаття 246. Контроль органу опіки та піклування за дотриманням прав дитини, над якою встановлено опіку або піклування
- Стаття 247. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування
- Стаття 248. Права дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім'ї
- Стаття 249. Права та обов'язки опікуна, піклувальника щодо дитини
- Стаття 250. Припинення опіки, піклування над дитиною
- Стаття 251. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов'язків
- Стаття 252. Патронат над дитиною
- Стаття 253. Договір про патронат над дитиною
- Стаття 254. Права дитини, яка влаштовується в сім’ю патронатного вихователя
- Стаття 255. Обов’язки патронатного вихователя
- Стаття 256. Оплата послуг із здійснення патронату над дитиною
- Стаття 256-1. Прийомна сім'я
- Стаття 256-2. Прийомні батьки
- Стаття 256-3. Прийомні діти
- Стаття 256-4. Створення прийомної сім'ї
- Стаття 256-5. Дитячий будинок сімейного типу
- Стаття 256-6. Батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу
- Стаття 256-7. Вихованці дитячого будинку сімейного типу
- Стаття 256-8. Створення дитячого будинку сімейного типу
- Стаття 257. Права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків, правнуків
- Стаття 258. Права баби і діда щодо захисту внуків
- Стаття 259. Права братів та сестер на спілкування
- Стаття 260. Право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки
- Стаття 261. Права та обов'язки особи, яка взяла у свою сім'ю дитину, щодо її виховання
- Стаття 262. Права сестри, брата, мачухи, вітчима та інших членів сім'ї на захист дітей
- Стаття 263. Вирішення судом спорів щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, братів, сестер, мачухи, вітчима у вихованні дитини
- Стаття 264. Обов'язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім'єю
- Стаття 265. Обов'язок баби, діда утримувати внуків
- Стаття 266. Обов'язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда
- Стаття 267. Обов'язок по утриманню братів та сестер
- Стаття 268. Обов'язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка
- Стаття 269. Обов'язок інших осіб утримувати дитину
- Стаття 270. Обов'язок падчерки, пасинка утримувати мачуху, вітчима
- Стаття 271. Обов'язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім'єю до досягнення повноліття
- Стаття 272. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, і строки їх стягнення
- Стаття 273. Зміна розміру аліментів та звільнення від їх сплати
- Стаття 274. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів. Повне або часткове звільнення від заборгованості за аліментами
- {Статтю 275 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 276 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 277 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 278 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 279 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 280 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 281 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України
- Стаття 283. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України
- Стаття 284. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні
- Стаття 285. Обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України
- Стаття 286. Усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства
- Стаття 287. Нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями
- {Статтю 288 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 289 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 290 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 291 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- {Статтю 292 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
- Прикінцеві положення
Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.