Квартира оформлена на ім’я одного з подружжя, не змінює її статусу спільної власності (ВС/КЦС у справі № 161/14048/19 від 29.01.2021 р.).

Фабула судового акту: Немає більш запеклих ворогів ніж родичі у спорах про поділ майна.

В нашій країні, як і в більшості інших країн постпростору СНД, шлюбні договори не користуються великою популярністю. Більш того, укладати їх соромляться. «Невже ви так невпевнені у ваших відносинах, що плануєте як ділити майно у випадку розлучення?» - приблизно так звучить суть осуду суспільства.

Однак, чітке розуміння подружжям того, який статус буде набувати майно, придбане ними у шлюбі, може уберегти від судових спорів в майбутньому.

Класична історія: подружжя в період шлюбу купує квартиру, власником за договором купівлі-продажу зазначено лише чоловіка, після розлучення жінка подає позов до суду з вимогою про визнання за нею права власності на 1/2 цієї квартири.

Вимоги обґрунтовує тим, що придбання нерухомості здійснювалось за спільний кошт, під час шлюбу, а тому майно знаходиться у спільній сумісній власності.

Відповідач заперечував проти позову та стверджував, що квартиру купив на власні гроші, відповідно нерухомість є його особистою власністю.

В процесі розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанцій досліджувалось джерело коштів, що були витрачені на придбання квартири.

Відповідач у своїх поясненнях плутався, даний факт був настільки очевидним, що навіть знайшов своє відображення в судових рішеннях.

Позиція захисту ґрунтувалась на тому, що чоловік отримав від своєї тітки гроші за розпискою (мабудь один із найрозповсюдженіших доказів в цій категорії справ) і на ці кошти самостійно придбав нерухомість.

Однак, суди, знаючи про можливість зловживання таким простим у виконанні правочином, як розписка, дуже прискіпливо оцінюють такий доказ.

Не стала виключенням і ця справа, зокрема, суди дійшли до висновку, що «розписка про передачу коштів є неналежним доказом, оскільки відомості про те, що відповідач такі кошти отримав в особисту власність, у цьому документі відсутні».

На підтвердження походження коштів викликались свідки, однак суди критично оцінили їх показання, з огляду на близькі родинні зв’язки із сторонами.

Касаційний суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій та вкотре наголосив на презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Адже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними, відповідно до ст. 60 СКУ.

При цьому, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що «якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя».

Отже, не обманюйтесь тим, що ваше ім’я зазначено в договорі в якості єдиного власника майна. Єдина умова, за якої суд визнає майно, придбане під час шлюбу, особистою власністю - доведення факту його придбання за особисті кошти. При цьому, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної власності покладається на того з подружжя, який її спростовує. І такі доводи повинні бути беззаперечними та реальними.

Можливо, набагато простіше «домовитись про все на березі»?

Аналізуйте судовий акт: У разі істотного збільшення вартості майна чоловіка або дружини останнє може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя (№ 6-1447цс17 від 08.11.2017)

Частка боржника у спільній частковій власності є самостійним об’єктом цивільних прав, тому для її стягнення виділ в натурі з нерухомості непотрібен (ВП ВС у справі № 367/6231/16-ц від 15 січня 2020 р.)

Майно ФОП придбане за кошти від своєї діяльності слід розглядати як особисту приватну власність, яка не підлягає поділу між подружжям при розлученні (ВСУ у справі № 6-1327цс15 від 18 травня 2016р.)

Майно ФОП є особистою приватною власністю особи, а не спільною сумісною власнітю подружжя (ВСУ у справі № 6-79цс13 від 2 жовтня 2013р.)

Постанова

Іменем України

29 січня 2021 року

м. Київ

справа № 161/14048/19

провадження № 61-13103св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2020 року у складі судді Черняка В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення частки у спільному майні подружжя, встановлення порядку користування спільною власністю.

Позовна заява мотивована тим, що з 04 серпня 2001 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який був розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 липня 2019 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1

Вказувала, що у період шлюбу за спільні кошти ними було придбано двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу від 21 квітня 2010 року. Перед придбанням квартири нею були зняті кошти з депозитних рахунків в банківських установах орієнтовно 10 000 доларів США. Вказане нерухоме майно є їхньою спільною сумісною власністю, набутою подружжям у шлюбі, та таким, що підлягає поділу, виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні відповідно до статей 69-71 СК України по 1/2 частці.

Зазначала, що оскільки вказана квартира має один вхід (вихід) і є неподільною в натурі відповідно до державних будівельних норм, вважала за необхідне на підставі статті 66 СК України встановити порядок користування з одночасним визначенням їй на праві власності частки в цій квартирі.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та встановити порядок користування спільною квартирою, виділивши їй в користування кімнату площею 16,8 кв. м, оскільки з нею проживає неповнолітній син, відповідачу виділити житлову кімнату, площею 11,7 кв. м, місця загального призначення залишити в спільному користуванні.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить на праві власності по 1/2 частки у квартирі АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що виходячи з положень СК України, засад рівності часток подружжя у їхньому спільному майні, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить на праві власності по 1/2 частки в квартирі АДРЕСА_1 , як спільному майні подружжя.

Районний суд вважав, що вимога про встановлення порядку користування спільною власністю є передчасною, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо існування між сторонами спору про користування їх частками в квартирі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира була придбана під час шлюбу подружжя за спільні кошти, отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, частки у якій є рівними, відповідно до положень статті 60, частини першої статті 70 СК України.

Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_2 про придбання спірної квартири за особисті кошти у зв`язку з їх недоведеністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою суд першої інстанції обґрунтовано послався на положення статей 15 16 ЦК України, якими передбачено захист порушеного або не визнаного права.

При цьому апеляційний суд вказав, що на даний час дитина безперешкодно користується обома кімнатами, за своїм бажанням, як вдень, так і вночі. Позивач і відповідач, як батьки неповнолітньої дитини, в однаковій мірі беруть участь у його вихованні, питання про визначення місця проживання неповнолітнього сина не виникало, син не відчуває, що батьки розлучені, оскільки вони проживають в одній квартирі. За таких обставин доводи позивача про виділення їй у користування кімнати площею 16,8 кв. м, враховуючи житлові інтереси неповнолітнього сина, безпідставні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2020 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статей 57 60 СК України, оскільки спірна квартира була придбана хоча і в період перебування у шлюбі з позивачем, проте за його особисті кошти.

Зазначає, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про виклик свідка - ріелтора ОСОБА_4 .

Стверджує, що оскільки права позивача порушено не було, отже, відсутній предмет спору у справі про поділ спільного майна подружжя.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 04 серпня 2001 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 липня 2019 року у справі № 161/4437/19. Від шлюбу мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5,6).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 21 квітня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т. О., ОСОБА_2 придбав двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7-8).

Право власності ОСОБА_2 підтверджується витягом про реєстрацію договору купівлі-продажу з Державного реєстру правочинів від 21 квітня 2010 року № 8459654, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07 травня 2010 року № 26067028, технічним паспортом на квартиру (а. с. 7-12).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/1520/15, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про виклик свідка (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У справі, яка переглядається, встановлено, що спірна квартира придбана в період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , належність вказаного майна до особистої приватної власності ОСОБА_2 не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, не спростована. Позивач є співвласником квартири, оскільки вона перебувала у спільній сумісній власності колишнього подружжя та підлягає поділу.

Суд першої та суд апеляційної інстанцій дали належну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_2 , на які він посилався, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_2 , в тому числі, що це майно було придбано за його особисті кошти, отримані від його родичів (тітки - ОСОБА_6 ), дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав вважати вказане нерухоме майно особистою приватною власність ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про необґрунтованість відхилення клопотання про виклик свідка - ріелтора ОСОБА_4 колегія суддів відхиляє, оскільки під час розгляду справи судом апеляційної інстанції вживалися заходи щодо задоволеного клопотання, зокрема, на адресу ОСОБА_4 було надіслано повідомлення про виклик до суду (а. с. 145, 146), а у судовому засіданні 20 липня 2020 року було оголошено перерву для повторного виклику вказаного свідка. При цьому суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого свідка, і у випадку повторної його неявки, може продовжувати розгляд справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що під час розгляду справи як свідки були допитані ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , отже, судами попередніх інстанцій повно та об`єктивно досліджено обставини справи.

При цьому показаннями свідків, які є близькими родичами сторін, не підтверджено факт належності спірного нерухомого майна до особистої власності відповідача.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягають.

Доводи ОСОБА_2 про відсутність предмету спору у справі колегія суддів відхиляє, оскільки прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

У справі, що є предметом касаційного перегляду, встановлено, що між сторонами існує спір щодо права власності та порядку користування спірною квартирою, відтак, стверджувати про відсутність предмету спору не можна. При цьому ОСОБА_2 доказів про врегулювання спірних питань сторонами не надав.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк