Зазначення в договорі купівлі-продажу про неперебування в шлюбних стосунках покупця - не може саме по собі спростовувати факт проживання жінки і чоловіка однією сім’єю і спільну власність на квартиру. (ВС КЦС №761/23526/20 від 28.11.2023 р.)

Фабула судового акту: Жінка звернулася до суду з позовом до свого “цивільного” (як кажуть в народі) чоловіка про встановлення факту проживання однієї сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна. Справа в тому, що вони познайомились ще у 2009 року, і судячи із показань свідків, спільних світлин, квитків та оплат спільних подорожей, походів до друзів - жили і були разом. Потім на спільні кошти було придбано квартиру, на ім’я чоловіка, і вони разом вкладали у ремонт та облаштування житла, а згодом у них з’явилась спільна дитина, яка була прописана разом із матір’ю у спільній квартирі. Проте чоловік, “спільною” цю квартиру не вважав, і коли відносини почали погіршуватися, заявляв про одноосібну власність на спірне майно. На жаль, “класична” ситуація.

І рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов жінки було задоволено: встановлено факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а трикімнатну квартиру визнано об`єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача. У порядку поділу спільного сумісного майна визнано за кожною зі сторін право на 1/2 частку в праві спільної власності на вказану квартиру.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суди констатували, що сторони тривалий час (більше шести років) спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в спірній квартирі, мають спільну дитину, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом і бюджетом, взаємними правами та обов`язками, спільно розпоряджалися коштами в інтересах сім`ї, зокрема, шляхом придбання квартири, неодноразово разом їздили на відпочинок, з огляду на що дійшли висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Чоловік вирішив оскаржити рішення в касаційній інcтанції - але і ВС КЦС не підтримав його доводи. ВС зазначив:

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, правомірною) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються приписи глави 8 СК України.

Отже, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна, набутого у власність у цей період, на праві спільної сумісної власності.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.

Це означає, що якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Отже, у цій справі: У справі, яка переглядається, обґрунтовуючи необхідність кваліфікації стосунків між сторонами як таких, що притаманні подружжю, позивачка посилалася на спільне проживання сторін за однією адресою разом з їх спільною дитиною, ведення ними спільного господарства, пов`язаність спільним побутом та бюджетом. При зверненні, вона надала суду:

• фотокартки, на яких сторони спільно зображені на відпочинку, святах та інших визначних подіях, у тому числі з їх спільною дитиною;
• довідку управляючої компанії про те, що з 26 липня 2013 року до моменту пред`явлення цього позову сторони та їх син фактично проживають в спірній квартирі;
• паспортні документи сторін з відмітками про перетин кордону в один час;
• скріншоти переписок сторін про обговорення спільного відпочинку, обставин придбання житла тощо;
• договори та платіжні документи щодо участі позивачки в ремонті та оздобленні квартири, оплаті комунальних послуг;
• документи, які, на переконання позивачки, підтверджують спільну участь сторін у вихованні сина, влаштуванні в освітній заклад та його медичному обслуговуванні;
• клопотання про виклик та допит свідків, які можуть підтвердити обставини, викладені у позовній заяві.

З огляду на те, що квартира придбана сторонами в період їх перебування у фактичних шлюбних стосунках, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для її визнання об`єктом спільної сумісної власності та її поділ між сторонами в рівних частках.

Саме по собі зазначення в договорі купівлі-продажу спірної квартири про неперебування відповідача в шлюбі чи фактичних шлюбних відносинах без установлення контексту такого твердження не може свідчити про непроживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу на момент укладення цього договору.

Так, підписання відповідачем типового договору купівлі-продажу із застереженням про неперебування в шлюбних стосунках є його одностороннім волевиявленням. Позивачка, не будучи стороною цього договору, будь-якого впливу на таке волевиявлення не має, а механізму оспорення правочину в частині згаданого застереження чинним законодавством не передбачено.

Тому включення такого пункту в договір купівлі-продажу (як і його відсутність) саме по собі не може створювати, змінювати або припиняти права та обов`язки сторін цього спору в контексті їх стосунків як чоловіка та жінки. Обставина проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню судом у кожному конкретному випадку після надання оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності.

Аналізуйте судовий акт: Консультаційних висновків оцінювача про вартість майна достатньо для поділу майна подружжя, якщо протилежна сторона не навела своїх належних доказів вартості такого. (ВС КЦС № 754/3132/16-ц від 16.01.2023 р.);

Договір позики, який виходить за межі дрібного побутового, може бути визнаний недійсним, якщо вчинений без письмової згоди іншого подружжя, а гроші повернуті. (ВП ВС № 756/8056/19 від 11.10.2023 р.);

Хоча заробітна плата одного з подружжя є об`єктом права спільної сумісної власності, проте законом не передбачено звернення стягнення на неї за особистими боргами іншого (ВС КЦС, справа № 2-1167/11-ц від 29.06.2022 р.);

Для зняття арешту не достатньо лише поділу спільного майна подружжя, необхідно довести, що договір іпотеки укладено не в інтересах сім`ї і що борг, є особистим зобов'язанням іншого з подружжя. (ВС КЦС, справа № 686/5793/22 від 22.12.2022 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 761/23526/20

провадження № 61-9630св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яку подала представниця - адвокатка Плагун Людмила Станіславівна, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2022 року в складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року в складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однієї сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна.

Позов мотивувала тим, що сторони в період з 2012 до 2018 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вказувала, що знайома з відповідачем з червня 2009 року, а в 2010 році між ними розпочалися стосунки: сторони разом відвідували друзів, їздили відпочивати за кордон, періодично проживали один у одного. Пояснила, що з лютого 2012 року сторони почали проживати разом однією сім`єю, шлюб не реєстрували. Акцентувала на тому, що проживаючи однією сім`єю з відповідачем продовжувала працювати та отримувати дохід, мала певні заощадження.

Зазначала, що 26 липня 2013 року сторони за спільні кошти набули у власність квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру було зареєстроване за відповідачем. Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася спільна дитина, а в лютому 2020 року місце проживання позивачки та сина сторін було зареєстровано в спірній квартирі.

Зазначала, що з 2018 року стосунки між сторонами почали погіршуватись, що в подальшому призвело до припинення сімейних відносин між позивачем та відповідачем. При цьому відповідач не визнає квартиру спільно набутим майном за час проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Просила суд ухвалити рішення, яким:

- встановити факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з лютого 2012 року до грудня 2018 року;

- визнати трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 136,10 м? об`єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача;

- у порядку поділу спільного сумісного майна визнати за кожною зі сторін право на 1/2 частку в праві спільної власності на вказану квартиру.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, позов задоволено:

- встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з лютого 2012 року до грудня 2018 року;

- визнано об`єктом права спільної сумісної власності сторін трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

- у порядку поділу спільного сумісного майна визнано за кожною зі сторін право на частку в праві спільної власності на вказану квартиру;

- стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2 522,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 78 120 грн.

Свої рішення суди мотивували тим, що спільне проживання сторін (як до придбання квартири, так і після) підтверджується фотокартками за період з 2010 до 2018 року, на яких сторони зображені разом, зі спільною дитиною, у колі інших осіб, під час відпочинку, побуту, на різних заходах, що в сукупності з іншими доказами та встановленими судами обставинами доводить усталеність сімейних відносин та спільне проживання сторін на момент придбання квартири.

Дослідивши відмітки в паспортних документах сторін, відомості про бронювання квитків та готелів, суди зробили висновок, що сторони за час свого спільного проживання часто відпочивали разом та подорожували. Також суди прийняли до уваги, що позивачка займалась облаштуванням спірної квартири (в тому числі, і за свої кошти), що підтверджується численними договорами, укладеними позивачкою з надавачами різних видів послуг, зокрема: придбання, доставка та збирання меблів, сантехніки, придбання та поставка плитки, різного декору, ремонтних робіт (демонтаж штукатурки, плитки, сантехнічних приладів та меблів, електрики, дверей, монтаж нових дверей, плитки, сантехніки, встановлення та підключення бойлера, стяжка підлоги, штукатурка стін), доступу до мережі Інтернет тощо.

Суд першої інстанції допитав свідків, які також підтвердили факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Зокрема, свідок ОСОБА_3 пояснила, що доглядала за спільною дитиною сторін три роки; розрахунок за надані послуги з нею здійснювала як позивачка, так і відповідач; квартира в період її роботи знаходилась на стадії ремонту, а облаштуванням квартири займались обидві сторони; позивачка та відповідач разом їздили на відпочинок, доглядали за дитиною, возили сина до лікарні. Свідок ОСОБА_4 пояснила, що є сусідкою сторін та підтвердила ту обставину, що позивач та відповідач проживали разом з дитиною у спірній квартирі.

Суди також урахували, що з червня 2006 року до лютого 2012 року позивачка була працевлаштована та отримувала дохід, мала певні заощадження та кошти на банківських (депозитних) рахунках, а відтак могла вкладати кошти у сімейний бюджет.

Доводи відповідача про те, що він був зареєстрований за іншою адресою разом зі своєю матір`ю, суди відхилили, оскільки матеріалами справи підтверджується факт спільного проживання сторін у спірній квартирі з лютого 2012 року до грудня 2018 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, наявність у них спільного бюджету та пов`язаність спільним побутом.

Суди зазначили, що відповідач не довів ту обставину, що квартира була придбана за його особисті кошти.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суди констатували, що сторони тривалий час (більше шести років) спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в спірній квартирі, мають спільну дитину, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом і бюджетом, взаємними правами та обов`язками, спільно розпоряджалися коштами в інтересах сім`ї, зокрема, шляхом придбання квартири, неодноразово разом їздили на відпочинок, з огляду на що дійшли висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У касаційній скарзі заявник, як на підставу оскарження судових рішень, посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суди в оскаржених судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19, від 15 липня 2021 року у справі № 727/12480/17, від 28 липня 2021 року у справі № 583/3251/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 310/6618/17.

Також, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), та зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України).

У касаційній скарзі наполягає на тому, що сторони однією сім`єю ніколи не проживали, лише іноді разом проводили час. Уважає, що наявність у сторін дитини, спільний відпочинок за кордоном та святкування свят не доводить обставину наявності між сторонами стосунків, притаманних подружжю. Вказує, що в договорі придбання спірної квартири зазначено, що відповідач ні в зареєстрованому шлюбі, ні у фактичних шлюбних стосунках не перебуває. Зазначає, що в спірній квартирі свідомо не реєструвався, оскільки сторони ніколи не брали на себе права та обов`язки, притаманні подружжю, проте дозволив позивачці разом з їх спільною дитиною тимчасово проживати там та користуватися квартирою.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивувала тим, що суди попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами доказів дійшли правильного висновок про доведеність факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу на момент придбання спірної квартири. Зазначає, що висновки Верховного Суду, про незастосування яких судами в касаційній скарзі вказує відповідач, зроблені у справах з іншими фактичними обставинами.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, встановлені судами

Сторони познайомилися в червні 2009 року. Згідно з відомостями паспортних документів сторін, а також наданих фотокарток з 2010 року позивач та відповідач мали значну кількість спільних поїздок за кордон на відпочинок, спільно відвідували свята та визначні події.

Місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . Місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано в АДРЕСА_3 .

26 липня 2013 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 136,10 м?. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачем.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та відповідача народився син - ОСОБА_6 .

Після придбання відповідачем квартири позивачка займалась її облаштуванням, зокрема, шляхом укладення договорів з надавачами різноманітних послуг у сфері ремонтних робіт, придбання побутової техніки та сантехніки, комунальних послуг тощо.

З лютого 2020 року місце проживання позивачки та сина сторін зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою ТОВ «Управляюча компанія Простір» від 19 червня 2020 року позивач, відповідач та їх малолітній син з 26 липня 2013 року до моменту пред`явлення цього позову фактично проживають в спірній квартирі.

Свідок ОСОБА_3 у суді першої інстанції пояснила, що доглядала за спільною дитиною сторін три роки; розрахунок за надані послуги з нею здійснювала як позивачка, так і відповідач; квартира в період її роботи знаходилась на стадії ремонту, а облаштуванням квартири займались обидві сторони; позивачка та відповідач разом їздили на відпочинок, доглядали за дитиною, возили сина до лікарні. Свідок ОСОБА_4 пояснила, що є сусідкою сторін та підтвердила ту обставину, що позивач та відповідач проживали разом з дитиною у спірній квартирі.

Правове обґрунтування

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, правомірною) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються приписи глави 8 СК України.

Отже, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна, набутого у власність у цей період, на праві спільної сумісної власності.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.

Це означає, що якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, яка переглядається, обґрунтовуючи необхідність кваліфікації стосунків між сторонами як таких, що притаманні подружжю, позивачка посилалася на спільне проживання сторін за однією адресою разом з їх спільною дитиною, ведення ними спільного господарства, пов`язаність спільним побутом та бюджетом.

При зверненні до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, надала суду:

- фотокартки, на яких сторони спільно зображені на відпочинку, святах та інших визначних подіях, у тому числі з їх спільною дитиною;

- довідку управляючої компанії ТОВ «Простір»про те, що з 26 липня 2013 року до моменту пред`явлення цього позову сторони та їх син фактично проживають в спірній квартирі;

- паспортні документи сторін з відмітками про перетин кордону в один час;

- скріншоти переписок сторін про обговорення спільного відпочинку, обставин придбання житла тощо;

- договори та платіжні документи щодо участі позивачки в ремонті та оздобленні квартири, оплаті комунальних послуг;

- документи, які, на переконання позивачки, підтверджують спільну участь сторін у вихованні сина, влаштуванні в освітній заклад та його медичному обслуговуванні;

- клопотання про виклик та допит свідків, які можуть підтвердити обставини, викладені у позовній заяві.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що:

- в договорі купівлі-продажу спірної квартири зазначено, що він укладений покупцем «не перебуваючи в шлюбі та не проживаючи однією сім`єю з жінкою (фактичний шлюб)»;

- місце його проживання зареєстровано разом з матір`ю в іншій квартирі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Установивши на підставі поданих сторонами доказів наявність у стосунках сторін ознак, притаманних подружжю, зокрема: спільне проживання разом з їх спільною дитиною, пов`язаність спільним побутом та бюджетом, ведення спільного господарства та понесення спільних витрат в інтересах сім`ї, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що сторони в період з лютого 2012 року до грудня 2018 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в розумінні статті 74 СК України.

З огляду на те, що квартира АДРЕСА_1 придбана сторонами в період їх перебування у фактичних шлюбних стосунках, суди зробили висновок про наявність підстав для її визнання об`єктом спільної сумісної власності та її поділ між сторонами в рівних частках.

Верховний Суд з такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується та додатково зазначає, що саме по собі зазначення в договорі купівлі-продажу спірної квартири про неперебування відповідача в шлюбі чи фактичних шлюбних відносинах без установлення контексту такого твердження не може свідчити про непроживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу на момент укладення цього договору.

Так, підписання відповідачем типового договору купівлі-продажу із застереженням про неперебування в шлюбних стосунках є його одностороннім волевиявленням. Позивачка, не будучи стороною цього договору, будь-якого впливу на таке волевиявлення не має, а механізму оспорення правочину в частині згаданого застереження чинним законодавством не передбачено.

Тому включення такого пункту в договір купівлі-продажу (як і його відсутність) саме по собі не може створювати, змінювати або припиняти права та обов`язки сторін цього спору в контексті їх стосунків як чоловіка та жінки. Обставина проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню судом у кожному конкретному випадку після надання оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності.

Аргументам відповідача з приводу реєстрації місця його проживання за іншою адресою разом з його матір`ю надали належну оцінку суди попередніх інстанцій, зазначивши, що факт реєстрації місця проживання відповідача окремо від позивачки не спростовує наданий ОСОБА_1 обсяг документів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, проте касаційний суд не наділений повноваженнями досліджувати докази та надавати їм оцінку. Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Заявник не навів доводів щодо порушення порядку надання та отримання доказів при розгляді справи, а його незгода із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявника на загальні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19, від 15 липня 2021 року у справі № 727/12480/17, від 28 липня 2021 року у справі № 583/3251/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 310/6618/17 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається. В кожній із наведених справ суди виходили з наявної в тих справах доказової бази в сукупності з установленими фактичними обставинами.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У справі № 373/2054/16 предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики.

В справі № 554/8023/15 спір про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та встановлення факту проживання дитини за конкретною адресою виник у контексті реалізації права дитини на приватизацію квартири. Суди також установили, що надані сторонами докази підтверджують факт їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

В справі № 588/350/15 суди встановили, що в період, у який позивачка просила встановити факт її проживання з відповідачем однією сім`єю, відповідач перебував у шлюбі з іншою жінкою, тому суди дійшли висновку що спільна присутність сторін на святах не є підставою для задоволення позову.

У справі № 748/1943/19 суди встановили, що факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджується належними та достатніми доказами, зокрема, наданням позивачкою нотаріально посвідченої згоди на придбання спірного майна.

В справі № 727/12480/17 Верховний Суд дійшов висновку, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

На підставі наданих сторонами доказів суди в цій справі наявність у стосунках сторін ознак, притаманних подружжю, не встановили.

У справі № 583/3251/17 суди встановили, що сторони однією сім`єю без реєстрації шлюбу не проживали, а спірне майно придбано за особисті кошти відповідача.

В справі № 310/6618/17 предметом спору є визнання нерухомого майна особистою приватною власністю.

Натомість у справі, яка переглядається, суди встановили обставини спільного проживання сторін разом з їх спільною дитиною, пов`язаність їх спільним побутом та бюджетом, ведення спільного господарства та понесення спільних витрат в інтересах сім`ї, в зв`язку з чим дійшли висновку про те, що сторони в період з лютого 2012 року до грудня 2018 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в розумінні статті 74 СК України.

Відтак обставини у наведених відповідачем постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав уважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зауважує, що з урахуванням специфіки предмета спору в справі, яка переглядається, саме по собі посилання відповідачем на неоднакове застосування положень СК України, зокрема статті 74 СК України, у різних справах з різними встановленими обставинами та доказовою базою, не має правового значення для справи, яка переглядається, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

У кожній із наведених відповідачем у касаційній скарзі справ суди виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, не підтвердилася.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 78 ЦПК України).

Зазначаючи про ухвалення оскаржених судових рішень на підставі недопустимих доказів, відповідач на обставини порушення позивачкою порядку одержання доказів не посилався.

Тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, не підтвердилася.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржені судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яку подала представниця - адвокатка Плагун Людмила Станіславівна, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний