1
0
1431
Фабула судового акту: Мати звернулася з позовом до батька своєї малолітньої доньки, про визначення місця проживання дитини з матір'ю. Крім всього іншого - зокрема того що між сторонами є конфлікт, що батька, фактично забрав доньку без її згоди, зазначала те що має сина, який також проживає з нею та має гарні відносини з сестрою. Роз`єднання рідного брата та сестри призводить до розриву родинних зв'язків, порушує право дітей на спілкування братом і сестрою, що є неприпустимим.
Батько дитини звернувся з зустрічним позовом до матері - відповідно за - визначенням місця проживання малолітньої дитини з батьком. Мотивував позов тим, що шлюб сторін був щасливим, однак він дізнався про те, що у дружини з'явився інший чоловік. Він намагався зберегти родину, адже мав справжні сильні почуття до дружини, вбачав велику цінність у родині яку створив, як на той час, так і досі любить дітей. Однак, розуміючи, що його намагання врятувати родину від розпаду не принесли бажаних результатів, відверто вирішив поспілкуватися з відповідачем з приводу залишення їх доньки проживати з батьком, адже щиро вважав, що переїзд її до іншого міста та проживання з незнайомим дитині чоловіком (обранцем відповідач за зустрічним позовом) негативно впливатиме на доньку. Вказував, що дружина потай зібрала частину речей та разом з дітьми зникла у невідомому йому напрямку.
Протягом досить тривалого часу він не міг спілкуватися з донькою, адже вона не повідомила про місце її перебування, на телефонні дзвінки не відповідає, а коли почала відповідати, то не давала можливості поговорити з донькою, лише висловлювала образи та своє невдоволення. Під час проживання дитини з матір`ю він мав суттєві перешкоди у спілкуванні з донькою. Після повномасштабного вторгнення рф до України, запросив дружину та дітей проживати до міста Кропивницького, за власним бажанням донька залишилась проживати з ним. Наразі, ним створено всі належні умови для виховання та утримання доньки. Тому визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме її як найкращим інтересам.
Як перший, так і суд другої, апеляційної інстанції підтримав зустрічний позов батька, а ось матері відмовив. У своїх доводах, в основному, суди керувалися висновком органу опіки та піклування, та думкою дитини, висловленої представнику цього органу. А також тим що дитина тривалий час проживає з батьком.
Проте мати подала касацію - одним із аргументів був той шо розлучення брата і сестри може зашкодити інтересам дитини. Цей аргумент теж спрацював, і ВС повернув справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд - опираючись на практику ВС - з цього приводу зазначив, що:
Отже у цій справі:
За таких обставин - на думку ВС - апеляційний суд зробив передчасний висновок про задоволення зустрічного позову та відмову в задоволенні первісного позову. Тому апеляційному суду потрібно з'ясувати чи буде відповідати якнайкращим інтересам дитини роз`єднання її з братом, здійснити оцінку відносин між братом і сестрою і перевірити чи не призведе таке роз`єднання до руйнування родинних відносин між рідними братом та сестрою, та вирішити позови залежно від відповіді на ці питання. Як наслідок постанову апеляційного суду було скасовано і передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аналізуйте судовий акт: Оскільки малолітні діти доглянуті, мають хороші умови для проживання з матір‘ю і відвідують освітні заклади у Польщі, суд не повернув дітей до батька в Україну (Хмельницький апеляційний суд № 672/692/22 від 26.07.2023 р.);
Постанова
Іменем України
19 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 405/239/22
провадження № 61-17605св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,
треті особи: орган опіки та піклування Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, орган опіки та піклування Кропивницької міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року в складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Чельник О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю.
Первісний позов мотивований тим, що у сторін є малолітня донька ОСОБА_4 , яка знаходиться на утриманні позивачки та проживає за її фактичною адресою: АДРЕСА_1 (орендоване житло).
Крім того, ОСОБА_1 має сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який також проживає з нею та має гарні відносини з сестрою. Роз`єднання рідного брата та сестри призводить до розриву родинних зв`язків, порушує право дітей на спілкування братом і сестрою, що є неприпустимим.
Позивачка за первісним позовом вказувала, що сімейне життя з відповідачем не склалося, оскільки сторони мають протилежні погляди на шлюб та піклування один про одного та їх дитину. ОСОБА_2 дозволяє собі виражатися образливо відносно неї, створює конфліктні ситуації, а вона, в свою чергу, створила належні умови для проживання, виховання та розвитку доньки, не вчиняє перешкод батькові у спілкуванні з дитиною, для унеможливлення в майбутньому маніпулювати місцем проживання дитини. Оскільки між сторонами існує конфліктна та загострена ситуація, позивачка за первісним позовом вважає за необхідне визначити місце проживання доньки з нею, а тому вимушена звернутись до суду з цим позовом.
ОСОБА_1 просила:
визначити місця проживання дитини, ОСОБА_4 ,, ІНФОРМАЦІЯ_2 із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: орган опіки та піклування Кропивницької міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком.
Зустрічний позов мотивований тим, що шлюб сторін був щасливим, однак восени 2021 року ОСОБА_2 дізнався про те, що у дружини з`явився інший чоловік. Він намагався зберегти родину, адже мав справжні сильні почуття до дружини, вбачав велику цінність у родині яку створив, як на той час, так і досі любить дітей. Однак, розуміючи, що його намагання врятувати родину від розпаду не принесли бажаних результатів, відверто вирішив поспілкуватися з відповідачем з приводу залишення їх доньки ОСОБА_4 проживати з батьком, адже щиро вважав, що переїзд її до іншого міста та проживання з незнайомим дитині чоловіком (обранцем відповідачки за зустрічним позовом) негативно впливатиме на доньку.
ОСОБА_2 вказував, що дружина потай зібрала частину речей та разом з дітьми зникла у невідомому йому напрямку. Протягом досить тривалого часу він не міг спілкуватися з донькою, адже вона не повідомляла про місце її перебування, на телефонні дзвінки не відповідала, а коли почала відповідати, то не давала можливості поговорити з донькою, лише висловлювала образи та своє невдоволення. Під час проживання дитини з матір`ю він мав суттєві перешкоди у спілкуванні з донькою. Після повномасштабного вторгнення рф до України, запросив дружину та дітей проживати до міста Кропивницького, за власним бажанням донька залишилася проживати з ним. Наразі, ним створено всі належні умови для виховання та утримання доньки. Тому визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме її якнайкращим інтересам.
ОСОБА_2 просив:
визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем його проживання.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда в складі судді Шевченко І. М. від 25 вересня 2024 року:
в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради про визначення місця проживання дитини з матір`ю відмовлено;
зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про визначення місця проживання дитини з батьком задоволено;
визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем його проживання;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
у постанові Верховного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 552/4608/18 (провадження № 61-6271св19) суд наголосив, що зміна місця проживання дитини, яка спричинить порушення стійких, усталених зв`язків дитини з оточенням і звичним середовищем, не відповідає найкращим інтересам дитини. Також, Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 дійшов висновку, що визначення місця проживання дітей із батьком, з яким вони безперервно проживали тривалий період в оточенні інших рідних їм людей, забезпечує їх розвиток у безпечному, спокійному і стійкому середовищі та не впливає на взаємини дітей із матір`ю, оскільки не позбавляє її прав і не звільняє від виконання батьківських обов`язків;
з висновку органу опіки та піклування № 5227/49-13-24 від 23 листопада 2022 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кропивницької міської ради № 951 від 13 грудня 2022 року (т. 1 а. с. 237-239) вбачається, що проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком відповідатиме її якнайкращим інтересам. Думка дитини щодо предмету спору була з`ясована представниками органу опіки та піклування, шляхом опитування для надання висновку щодо предмету судового розгляду, спеціалістами психологами, під час психологічного обстеження дитини, та полягає у бажанні дівчинки проживати разом з батьком;
дитина проживає з батьком, який належним чином піклується про стан її здоров`я, забезпечує отримання дитиною загальної середньої освіти, сприяє її гармонійному фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку, утримує доньку. Суду не надано доказів того, що він чинить перешкоди матері дитини у спілкуванні з донькою. Натомість, позивачка не довела суду необхідності зміни місця проживання дитини, в тому числі й з врахуванням психічного та психологічного здоров`я дитини, а також того, яким саме інтересам дитини буде відповідати така зміна;
положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а визначення місця проживання дитини з одним із батьків, який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини;
в цьому конкретному випадку суд зробив висновок, що підтримання існуючого ладу життя дитини, перебування її у звичній, емоційно та соціально прийнятній для неї обстановці, має пріоритетне значення над забезпеченням права позивачки приймати участь у вихованні доньки шляхом визначення місця проживання дитини з нею. З урахуванням викладених обставин, наданих сторонами доказів, суд зробив висновок про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову і визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково;
рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 вересня 2024 року скасовано і ухвалено нове судове рішення;
в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради про визначення місця проживання дитини з матір`ю відмовлено;
зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про визначення місця проживання дитини з батьком задоволено;
визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем його проживання;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
згідно ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 серпня 2024 року заяву представника позивачки про відвід головуючій у цивільній справі № 405/239/22 залишено без розгляду (том 1 а.с.177-179). Ухвалою встановлено, що в судовому засіданні 22 березня 2024 року представником позивача заявлено відвід судді Ленінського районного суду м. Кіровограда Шевченко І. М., який підтриманий ним в судовому засіданні 01 серпня 2024 року з тих підстав, що нею прийняті клопотання представника відповідача без винесення цього питання на обговорення. В описовій частині ухвали, суд зазначив про відсутність передбачених процесуальних законом підстав для задоволення відводу. Відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства подана заява про відвід підлягала вирішенню у порядку статей 40-41 ЦПК України із наданням зазначеним доводам відповідної оцінки. Проте суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда Шевченко І. М., усупереч наведеним положенням законодавства, відповідного порядку розгляду заяви про відвід не дотрималася, натомість ухвалою від 01 серпня 2024 року залишила її без розгляду з передбачених статтею 44 ЦПК України підстав. Постановляючи ухвалу від 01 серпня 2024 року про залишення заяви представника позивача про відвід без розгляду, суд на норми частини п`ятої статті 39 ЦПК України не посилався і не досліджував та не описував в ухвалі відповідних фактичних обставин щодо можливого повторного заявлення відводу з підстав, що уже розглянуті. Одночасно, суд застосував частину четверту статті 36 ЦПК України, що може бути підставою для відмови в задоволенні вимог про відвід судді по суті, якщо має місце незгода сторони з процесуальними рішеннями судді. Однак, частина четверта статті 36 ЦПК України не може бути підставою для залишення відводу без розгляду. Отже, суд першої інстанції всупереч зазначеного, розглянув справу з порушенням норм процесуального права. В силу пункту 2 частини третьої статті 376 ЦПК України вказане порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення;
як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом. Зазначала, що на час звернення до суду між сторонами існує конфліктна та загострена ситуація щодо визначення місця проживання дитини, саме тому просила визначити місце проживання дитини разом з матір`ю. Станом на день подачі позову дочка проживала разом з матір`ю. 15 серпня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини з батьком. Зазначив, що з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, ОСОБА_1 приїхала з дітьми до Кропивницького та залишила дочку у батька, до вирішення судом спору про її місце проживання. Тобто, з моменту звернення позивачки з позовом про визначення місця проживання дитини та під час розгляду позову в суді першої інстанції істотно змінились обставини справи, зокрема й щодо місця проживання малолітньої дочки сторін у справі;
згідно висновку органу опіки та піклування № 5227/49-13-24 від 23 листопада 2022 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кропивницької міської ради № 951 від 13 грудня 2022 року (т.1 а. с. 237-239) проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком відповідатиме її якнайкращим інтересам. Думка дитини щодо предмету спору була з`ясована представниками органу опіки та піклування, шляхом опитування для надання висновку щодо предмету судового розгляду, спеціалістами психологами, під час психологічного обстеження дитини, та полягає у бажанні дівчинки проживати разом з батьком. З висновку експерта, за результатами проведення судової психологічної експертизи за заявою ОСОБА_2 від 24 лютого 2022 року № 4543/4560/21-27, для ОСОБА_2 характерна висока емоційна близькість у відносинах зі своєю донькою, контроль за власною поведінкою та послідовність у виховній тактиці. Основні характеристики виховної поведінки ОСОБА_2 щодо доньки - це співвідношення м`якості, турботи з виховними діями, які забезпечують сприятливий розвиток та життєдіяльність дитини; повернення ОСОБА_4 в звичне для неї середовище, а саме в місце, де до моменту від`їзду перебувала разом із батьками та іншими близькими, які є членами родини в тому числі і по лінії батька, дозволить дитині не витрачати психічні та фізичні ресурси організму на освоєння нового середовища та гарантуватиме збереження стабільності її психічного здоров`я;
малолітня донька сторін тривалий час проживає з батьком, який належним чином піклується про стан її здоров`я, забезпечує отримання дитиною загальної середньої освіти, сприяє гармонійному фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку та утримує доньку. Колегія суддів зауважила, що позивачка за первісним позовом не надала суду обґрунтованих доказів необхідності зміни місця проживання дитини, не надала інформації про місце свого проживання та умов свого проживання, які необхідні для врахування визначення місця проживання дитини разом з матір`ю. Стороною позивача не було заявлено клопотань про з`ясування в судовому порядку, думки малолітньої доньки ОСОБА_4 про її бажання проживати з кимось конкретним із батьків. Тому суд відхилив посилання ОСОБА_1 на те, що визначення проживання доньки разом з матір`ю якнайкраще відповідатиме інтересам дитини, оскільки такі доводи спростовані наявними у матеріалах справи доказами;
обставини щодо місця проживання малолітньої дочки сторін суттєво змінились під час розгляду вказаної справи. Принцип забезпечення права дитини на гармонійний розвиток та належне виховання превалює над принципом рівності прав батьків щодо дитини, тому при вирішені спору щодо місця проживання дитини насамперед ураховуються інтереси дитини. Тому, визначальним при вирішенні такого спору є оцінка ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я. Необхідно зауважити, що визначення місця проживання дитини разом з батьком не позбавляє матір права піклуватися про неї, бачитись з нею, спілкуватись, брати участь в її житті, проявляти материнську любов;
ОСОБА_1 не спростувала належними та допустимими доказами необґрунтованості висновку органу опіки та піклування. Судом не встановлено обставин, які б виключали можливість визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , разом з батьком ОСОБА_2 , а тому, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що визначення місця проживання дитини разом з батьком суперечитиме інтересам дитини;
суд апеляційної інстанції не встановив підстав, для залишення зустрічного позову без розгляду, на чому сторона позивача наполягала в апеляційній скарзі. Враховуючи норми статей 257, 365, 367, 374, 376, 377 ЦПУ України, специфіку стадії апеляційного перегляду судових рішень, оскільки помилка, що виправляється апеляційним судом, допущена при розгляді справи в суді першої інстанції, провадження в якому може завершуватись у формі залишення заяви без розгляду з будь-якої підстави, передбаченої частини першої статті 257 ЦПК України, то у цьому разі підставами для залишення апеляційним судом заяви без розгляду із одночасним скасуванням рішення суду першої інстанції не можуть бути передбачені пунктами 8, 9, 10 частини першої статті 257 ЦПК України.
Аргументи учасників справи
30 грудня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року, у якій просила:
оскаржене судове рішення апеляційного суду скасувати в частині ухвалення нового рішення суду про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , розподілу судових витрат;
залишити зустрічну позов ОСОБА_2 без розгляду;
в частині розгляду первісного позову ОСОБА_1 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
постановою апеляційного суду від 28 листопада 2024 року в справі № 405/239/22 рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 вересня 2024 року скасовано та ухвалено аналогічне нове рішення у справі про задоволення зустрічного позову батька та відмову в задоволені первісного позову матері, вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд визнав обґрунтованими аргументи апеляційної скарги про порушення судом правил розгляду відводу. В цій частині висновки апеляційного суду є правильними, а тому постанова апеляційного суду в цій частині не оскаржується до касаційного суду.
позивач за зустрічним позовом зобов`язаний до нього додати її копії та копії всіх документів, що додаються до нього, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Якщо позивачем за зустрічним позовом такої процесуальної вимоги не виконано, то суд має залишити зустрічний позов без руху. Якщо позивач не усуне недоліки зустрічної позовної заяви у строк, встановлений судом, заяву суд зобов`язаний визнати неподаною і повернути позивачеві. Якщо після відкриття провадження у справі за зустрічним позовом з`ясується, що позивач не подав із зустрічним позовом його копію та копії усіх додатків для іншого учасника справи, то суд має зупинити по суті розгляд зустрічного позову, надати строк на усунення недоліків, залишити зустрічний позов без розгляду якщо недоліки вчасно не будуть усунуті. За умови, що суд першої інстанції допустить розгляд по суті зустрічного позову, який поданий з порушенням вказаних вище вимог частини першої статті 177 ЦПК України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний скасувати таке рішення суду та залишити без розгляду зустрічну позовну заяву. Якщо апеляційний суд цього не зробить, то на касаційний суд покладається обов`язок скасувати судове рішення (в даному випадку апеляційного суду) про закінчення розгляду по суті спору за зустрічним позовом. ЄДРСР не містить постанов касаційного суду, у яких сформовано висновок Верховного Суду щодо питання застосування апеляційним судом положень частини першої статті 377 ЦПК України у випадку, якщо зустрічна позовна заява подана з порушенням частини першої статті 177 ЦПК України (не додано копії зустрічного позову та доказів що з ним подавалися для первісного позивача), первісний позивач звертав увагу суду першої інстанції на необхідність застосування частини 11-13 статті 187 ЦПК України, однак суд першої інстанції свідомо та умисне на це не звернув жодної уваги та розглянув зустрічний позов по суті без наведення у мотивувальній частині рішення суду жодних висновків про обґрунтованість чи безпідставність відповідних посилань первісного позивача. На переконання особи, яка подає касаційну скаргу, це процесуальне питання потребує правової визначеності, яка може бути сформована у висновках Верховного Суду щодо питання застосування апеляційним судом положень частини першої статті 377 ЦПК України у разі невідповідності зустрічного позову вимогам частини першої статті 177 ЦПК України та повне ігнорування судом першої інстанції цих обставин. Як мінімум, касаційний суд має звернути увагу апеляційних судів не необхідність ретельного дослідження відповідних посилань апеляційних скарг з наведенням у мотивувальних частинах постанов судів апеляційних інстанції вичерпних та аргументованих мотивів прийняття або відхилення відповідних посилань осіб, які подають апеляційні скарги, як це передбачено підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України;
апеляційний суд обмежився лише вказівкою, що він не встановив підстав, для залишення зустрічного позову без розгляду, на чому сторона позивача наполягала в апеляційній скарзі. Чому суд дійшов таких висновків незрозуміло, адже жодного аналізу обґрунтованості чи безпідставності посилань апеляційної скарги з цього приводу постанова апеляційного суду не містить. ОСОБА_1 (проста переселенка з Донецької області) переконана, що апеляційний суд самоусунувся та взагалі не досліджував цього питання, незважаючи на те, що воно має виняткове значення для матері у якої батько (чиновник органу місцевого самоврядування) фактично викрав малолітню дитину. Оскільки ні позивачем за зустрічним позовом, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції, ні наявними у справі доказами та процесуальними документами, - не спростовано посилань первісного позивача щодо невідповідності зустрічного позову вимогам частини першої статті 177 ЦПК України, то касаційний суд в даному випадку має застосувати правовий механізм частини першої статті 414 ЦПК України, скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення зустрічного позову та залишити зустрічний позов без розгляду;
Верховний суд при розгляді подібних судових спорів щодо дітей неодноразово роз`яснював (приклад постанова від 27 листопада 2024 року в справі № 752/21544/18), що висновок владних органів містить дві складові: відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право. Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили;
як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, при розгляді цієї справи не врахували наведених вище роз`яснень касаційного суду щодо застосування статті 19 СК України. Зокрема, суди не дослідили та не спростували жодним чином посилань первісного позивача щодо недостатньої обґрунтованості та невідповідності інтересам дитини висновку комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 23 листопада 2022 року № 5224/49-13-24, у якому комісія вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 . Ухвалені у справі судові рішення не містять жодних спростувань з цього приводу. Апеляційний суд порушив вимоги підпункту в) п3 частини першої статті 382 ЦПК України, оскільки обмежився лише фразою, що « ОСОБА_1 не спростувала належними та допустимими доказами необґрунтованості висновку органу опіки та піклування» (дуже зручна фраза коли апеляційну скаргу необхідно відхилити, а спростувати її підстав не можна через їх логічну та правову очевидну обґрунтованість). ОСОБА_1 переконана, що суд апеляційної інстанції просто не зміг спростувати відповідних посилань апеляційної скарги, а також не міг прийняти рішення на користь простої переселенки та відмовити чиновнику органу місцевого самоврядування. Суд в цьому випадку повинен не погодитися з висновком органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини (постанова ВС від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21). Якщо уважно дослідити зміст вказаного висновку, то стане зрозуміло, що згідно з актами оцінки потреб сім`ї/особи, складеними фахівцями Кропивницького міського центру соціальних служб, обоє батьків характеризуються позитивно, мають самостійний дохід, задовільні умови проживання (абз. 3, а. с. 239, том 1). Тобто, ні один з батьків не має переваги. Виникає запитання, а чому ж тоді надана перевага батькові? Відповідь міститься у абз. 6 та 7 висновку і зводиться вона лише до того, що у висновку психолога ОСОБА_7 25 травня 2022 року (зроблений через 3 місяці після того як батько викрав дитину та очевидно шляхом маніпуляцій міг вплинути на думку дитини), а також у висновку експерта від 24 лютого 2022 року № 4543/4560/21-27 (висновок зроблений на замовлення батька без присутності дитини у день викрадення дитини батьком), - нібито вказано, що найбільш комфортні психологічні умови для дитини забезпечує батько. Як наслідок, в основу висновку комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 23 листопада 2022 року № 5224/49-13-24 покладено фактично лише висновок експерта від 24 лютого 2022 року № 4543/4560/21-27, що складений на підставі лише пояснень батька, та висновок психолога ОСОБА_8 , який є неналежним доказом і не містить інформації про негативне відношення дитини до матері та рекомендації про необхідність проживання дочки саме з батьком. Цей висновок взагалі не містить даних щодо намагання органу опіки та піклування провести опитування дитини, у ньому не наведено підстав та аргументів, які саме інтереси малолітньої дитини комісією враховано та чому за рівних умов перевага віддана батькові. Саме батьком було насильницьким шляхом змінено місце проживання дочки, а матір намагається лише його відновити. Також, між сторонами в позасудовому чи в судовому порядку до цього не вирішувалося питання про місце проживання дочки взагалі, а тому висновки судів про відсутність підстав про його зміну взагалі незрозумілі (як можна змінювати місце проживання дитини яке не визначалося до цього?);
Без уваги органу опіки та піклування залишилася і та обставина, що розлучення дівчинки з братом також не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, оскільки навіть у статті 210 СК України законодавець встановив заборону на роз`єднане усиновлення рідних братів та сестер. Така заборона зумовлена не лише юридичними факторами, а й необхідністю збереження міцних родинних відносин між рідними братами та сестрами. Очевидно, що проживання брата з мамою і сестри з батьком - окремо, не буде сприяти зміцненню родинних відносин між дітьми і це не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.
за весь час проживання малолітньої ОСОБА_4 з матір`ю (з моменту припинення між сторонами фактичних шлюбних стосунків в 2019 році і до моменту фактичного викрадення батьком дитини в 2022 році) позивач ОСОБА_1 неухильно виконувала приписи статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» та належно і повноцінно несла відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Мама виховувала дитину, піклувалася про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювала належні умови для розвитку її природних здібностей, поважала гідність дитини, тощо. Дівчинка росла в дружній та гарній родині разом з братиком та мамою, була усім необхідним забезпечена та не існувало жодних обґрунтованих підстав для розлучення дитини з братом, зміни місця проживання дівчинки на поживання з батьком. Фактично, було повністю забезпечено розвиток дочки у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Дитина проживала в атмосфері любові, турботи, захисту, що відповідало повністю якнайкращим інтересам дитини. До викрадення дитини батьком 24 лютого 2022 року, мама виконувала свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини у повному обсязі, між матір`ю та дочкою було чудове взаєморозумінні, у матері була і є можливість та бажання створювати дитині усі якнайкращі умови для виховання і розвитку;
матеріали справи не містять жодного доказу того, що існують будь-які об`єктивні переваги батька у тому, щоб дочка залишилася проживати з ним. Фактично, і батько і мати перебувають в однакових умовах щодо наявності у них права на проживання з дочкою. І навпаки, з біологічної та соціальної точки зору проживання дівчинки з мамою буде більше відповідати інтересам дитини, ніж проживання дівчинки з батьком;
розлучення дівчинки з братом також не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, що призведе до руйнування родинних відносин між рідними братом та сестрою.
надважливим фактором, щодо необхідності залишення маленької дівчинки з матір`ю є свідчення допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_9 , незалежного психолога, що працює в Комунальному закладі «Гірнича гімназія Кропивницької міської ради», яка єдина як незалежний спеціаліст спілкувалася з малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за методикою «Зелена кімната», досліджувала психологічно-емоційний стан малолітньої дівчинки та надавала свої професійні висновки правоохоронним органам з цього приводу. Це єдиний і дійсно незалежний фахівець який був залучений правоохоронними органами, а не одним із батьків, який розмовляв наодинці з дитиною і досліджував її особисте ставлення до спірного питання. ОСОБА_9 повідомила, що з часом зв`язок між матір`ю і дитиною розривається ще більше, від чого страждають як матір, так і дитина. В житті дитини відбулася психотравмувальна подія, оскільки раніше вона проживала з мамою і в її житті були присутні і брат і тато, а після того, як дівчинка почала проживати з батьком, з її життя зникли і мама і брат. ОСОБА_9 як фахівець, рекомендувала для досягнення якнайкращих інтересів дитини, - якнайшвидше повернути дитину матері, залучити фахівця психолога для допомоги налагодження контакту з матір`ю, повернення довіри дитини до оточуючих. Також повідомила, що якнайкращим інтересам дівчинки буде відповідати проживання її разом з братиком, про якого у дівчинки залишилися позитивні спогади. Навіть після таких свідчень незалежного спеціаліста представники органу опіки та піклування, що приймали участь при розгляді справи, /працівники органу місцевого самоврядування та фактично колеги батька/ не змінили своєї позиції про необхідність залишення дівчинки з батьком, що свідчить лише додатково про невідповідність висновку органу опіки, як мінімум інтересам дитини.
висновки апеляційного суду, що стороною позивача не було заявлено клопотань про з`ясування в судовому порядку, думки малолітньої доньки ОСОБА_4 про її бажання проживати з кимось конкретним із батьків, - взагалі незрозумілі. Яку сторону позивача первісного чи зустрічного в даному випадку апеляційний суд вказує? Якщо апеляційний суд вважає, що матір безпідставно не заявила про з`ясування думки дочки, то це саме стосується і батька, який також як позивач за зустрічним позовом про з`ясування думки дочки клопотання не заявляв.
в судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 пояснював, що після викрадення дочки батьком дівчинка піддається постійному впливу зі сторони батька. Дитина налаштовується проти матері, обмежується повністю у спілкуванню з матір`ю. Між іншим, це підтвердила свідок ОСОБА_9 , яка пояснила, що дівчинка почала проживати з батьком (з 24 лютого 2022 року), матері в її спогадах дитини немає і дівчинка викреслює матір зі свого життя. Тому, думка дитини з приводу спірних у справі питань може бути не об`єктивною і саме тому матір не просила суд з`ясовувати думку дитини. Цікаво чому батько також не просив суд опитати дитину, напевне боявся що дитина захоче жити з матір`ю та братиком, а не сидіти постійно дома взаперті допоки батько працює;
докази у справі, що містяться на аркушах першого тому справи: 104-108, 113-115, 117-119, 190-194 - це докази, що подавалися разом із зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 . Правилами частини першої статті 78 ЦПК України обмежено суд у праві взяття до уваги доказів, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Положеннями ч. 1 ст. 177 ЦПК України на позивача покладається процесуальний обов`язок додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. При поданні ОСОБА_2 зустрічного позову, вимоги частини першої статті 177 ЦПК України виконані не були, оскільки до зустрічного позову не було додано копій як самого зустрічного позову, так і всіх документів (доказів), що додавалися до зустрічної позовної заяви, - для первісного позивача. В подальшому, ці недоліки позивачем за зустрічним позовом усунуті не були і матеріали справи не містять жодних доказів на спростувань таких тверджень. Це означає, що докази у справі, що містяться на аркушах першого тому справи: 104¬108, 113-115, 117-119, 190-194 (докази, що подавалися разом із зустрічною позовною заявою) за правилами части першої статті 78 ЦПК України не могли бути взяті до уваги судом першої інстанції під час вирішення справи по суті. Більше того, як роз`яснено вище за текстом, зустрічна позовна заява разом з усіма додатками до неї, мала бути взагалі залишена судом без розгляду через її невідповідність вимогам часини першої статті 177 ЦПК України.
31 січня 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав відзив, який підписаний адвокатом Калінкою-Бондар О. Б., на касаційну скаргу, в якому просив:
касаційну скаргу залишити без задоволення;
оскаржене судове рішення залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
22 березня 2024 року в судовому засіданні представником ОСОБА_1 адвокатом Гуцолом Р. І. заявлено усне клопотання з підстав, передбачених пунтом 8 частини першої статті 257 ЦПК України, про закриття провадження у справі в частині зустрічного позову через наявність підстав для залишення його без розгляду, а саме: невідповідність зустрічної позовної заяви вимогам частини першої четвертої статті 177 ЦПК України; незаконність висновків суду про необхідність відкриття провадження за зустрічним позовом; неможливість розгляду по суті зустрічного позову разом з первісним через невідповідність його оформлення вимогам ЦПК України. Натомість, судом вказане клопотання залишено без задоволення, у зв`язку з тим, що обставини викладені в ньому не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. Судом встановлено відсутність підстав для закриття провадження у справі в частині зустрічного позову. Посилання позивача на необхідність залишення зустрічного позову без розгляду через невідповідність його вимогам статті 177 ЦПК України, не відповідають положенням частини першої статті 185 ЦПК України, відтак не заслуговують на увагу;
не узгоджується вказані посилання і з процесуальною поведінкою сторони позивача, так як представники позивача, адвокати Ковальова Т. П. та Всргелес В. В. активно, після прийняття зустрічного позову до розгляду з первісним, подавали до суду клопотання та докази саме на спростування доводів зустрічного позову. Відтак, навіть у разі, якби зустрічний позов не містив в додатках його копії для інших учасників справи (хоча вказане не відповідає дійсності, адже вага конверта, в якому зустрічний позов було направлено до суду, свідчить про вміст в ньому більшої кількості аркушів, ніж один примірник позову з додатками), це не потягнуло б за собою залишення судом позовної заяви без розгляду, не порушило принцип рівності сторін, та не вплинуло на можливість позивача навести свої контраргументи та подати докази на спростування позиції відповідача;
судом у судовому засіданні 22 березня 2024 року на стадії розгляду справи по суті, з дотриманням вимог статті 222 ЦПК України, з метою повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи для прийняття законного рішення, було задоволено клопотання як представника позивача так і представника відповідача (про приєднання доказів, виклик свідків). У цій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, адже суд має діяти виключно в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини. Відтак, суд вважав за можливе, реалізовуючи положення статей 2 214 ЦПК України, надати можливість сторонам подати до суду усі наявні в них докази, виходячи з того, що вони з`явилися після закриття підготовчого провадження у справі. Крім того, частиною 2 статті 13 ЦПК України, суду навіть надано право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб. Відтак, в даному випадку суд діяв в інтересах малолітньої дитини сторін з метою виконання завдань цивільного судочинства;
щодо витребування інформації про перетин позивачкою кордону на стадії судового розгляду, вважаю за доцільне повідомити суду, що одразу після того, коли вказана інформація стала відома Відповідачеві він звернувся до суду з таким клопотанням та обґрунтував підстави для звернення до суду з ним. Витребувана судом інформація, на думку сторони відповідача, отримала належну оцінку суду, адже дійсно позивачка не проживає в Україні протягом тривалого часу, а відтак, задоволення первісного позову призведе до порушення сталого способу життя дитини, зміни місця проживання ОСОБА_4 не тільки на інше місто, а й на іншу країну. Ні під час розгляду справи судом 1 інстанції, ні під час апеляційного перегляду рішення суду, позивачкою не надано суду обґрунтованих доказів необхідності зміни місця проживання дитини, не надано інформації про місце свого проживання та умов свого проживання, які необхідні для врахування визначення місця проживання дитини разом з матір`ю;
не відповідають дійсності й доводи позивача про протиправну зміну відповідачем місця проживання дитини у 2022 році Навпаки , саме позивачем у 2021 році змінено місце проживання доньки сторін з м. Кропивницький на с. Піски, після пропозиції позивачці з`ясувати ставлення доньки до батьків спільно та окремо, для чого він звернувся до Кропивницького відділення КНДІСЕ із заявою про проведення експертизи батьківсько-дитячих відносин. Внаслідок одноосібної протиправної зміни місця проживання доньки сторін позивачкою, відповідач вимушений був звернутися до правоохоронних органів із заявою про розшук його доньки, адже не знав де вона, та чи все у дитини добре. Відповідачеві не повідомили точне місце перебування дитини, лише вказали, що вона з матір`ю та перебуває у безпеці. Протягом досить тривалого часу батько не міг спілкуватися з донькою, адже мати не повідомляла про місце її перебування, на телефонні дзвінки не відповідала, а коли почала відповідати, то не давала можливості поговорити з донькою, лише висловлювала образи та своє невдоволення. Все вказане підтверджується наявними в матеріалах справи відеозаписами, листуванням сторін, письмовими доказами;
батько власними силами знайшов місце перебування своєї дитини, та зустрівся з донькою. Дитина була дуже рада бачити його, та висловила бажання поїхати з батьком додому, однак мати, викликавши працівників поліції, маніпулюючи почуттями дитини, говорячи про те, що «батько забере дитину від матері назавжди, і ОСОБА_4 більше маму не побачить», почавши плакати, та просити, щоб ОСОБА_4 на прощання її обійняла, вихопила з рук позивача дитину та побігла з нею до іншої кімнати. Співмешканець ОСОБА_1 всіляко ображав відповідача в присутності дитини та погрожував йому фізичною розправою, що ОСОБА_4 дуже перелякало. В подальшому, зустрічі батька та спілкування або не відбувалося взагалі через заборону матері, або батькові дитину показували через вікно будинку, де вона перебувала. Все це не могло не залишити відбиток на психіці дитини. Психоемоційний стан ОСОБА_4 був складним, вона дуже страждала через неможливість спілкуватися з батьком. Така ситуація продовжувалася аж до початку воєнного стану. Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, ОСОБА_2 з важкістю вмовив ОСОБА_1 переїхати з Миколаївської області до Кропивницького, адже безпекова ситуація в Миколаївській області була вкрай напруженою. Позивачка приїхала разом з дітьми до Кропивницького , та залишила доньку у батька до вирішення судом їх спору про місце проживання дитини. Однак, через невеликий проміжок часу свою думку змінила, та виявила бажання виїхати разом з дітьми до іншої держави (куди саме визначитися не могла). Розуміючи, що позивачка й до цього чинила йому перешкоди у спілкуванні з донькою, маючи впевненість у тому, що жодних підстав повертатися в Україну вона не має, Відповідач заперечив виїзд доньки з України в невідомому напрямку, та запропонував укласти угоду щодо місця проживання дитини, та порядку і строків перебування ОСОБА_4 з матір`ю за кордоном. Від вказаного мати дитини відмовилася. Подальша доля матері дитини достеменно невідома, адже остання вкрай рідко цікавиться життям доньки;
наразі, відповідачем створено всі належні умови для виховання та утримання доньки. Наразі, відповідач вважає, що те емоційно стале та спокійне середовище, в якому проживає дитина, створення ним умов для її духовного та фізичного розвитку, надання батьком дитині своєї любові, уваги та турботи відповідає якнайкращим інтересам дитини. Єдине, чого дитині не вистачає, це достатнього здорового спілкування з матір`ю, відповідач всіляко намагається сприяти такому спілкуванню, однак, ймовірно, у зв`язку із перебуванням позивачка за кордоном, наразі режим цього спілкування належним чином не налагоджений. Взагалі, у зв`язку з тривалим перебуванням позивачки за межами України, невідомі наразі її умови проживання, відтак встановити відповідність зміни місця проживання інтересам дитини неможливо;
рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20). Сторона відповідача вважає, що оскаржуваним рішенням не було порушено прав позивачки. Відповідач наголошує на тому, що не тільки не перешкоджає матері реалізовувати свої батьківські права та виконувати обов`язки щодо доньки, а й підтримує вказане, з єдиним побажанням, аби таке піклування було емоційно здоровим, та не шкодило дитині. Більше того, батько неодноразово був ініціатором спілкування матері з донькою, принаймні засобами мобільного зв`язку, що обумовлено проживанням позивачки за межами України, та неможливістю забезпечити очне спілкування ОСОБА_4 з матір`ю.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року:
у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження відмовлено;
відкрито касаційне провадження у справі.
13 лютого 2025 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 13 січня 2025 року вказано, що:
наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21; від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18; від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц; від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу;
постанова Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 752/21544/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123469181), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень після ухвалення оскарженого судового рішення. Тому посилання на указану постанову Верховного Суду не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення.
Фактичні обставини
07 жовтня 2016 року сторони зареєстрували шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_5 у сторін народилася донька - ОСОБА_4 .
Фактичні шлюбні відносини між сторонами було припинено,
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 квітня 2022 року в справі № 405/8556/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104100987):
позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено
шлюб, зареєстрований Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 07 жовтня 2016 року, актовий запис № 703, зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами, малолітня донька сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почала проживати разом з матір`ю у найманому житлі за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачка за первісним позовом перебувала на посаді виконуючого обов`язки начальника відділу містобудування, архітектури та цивільного захисту Костянтинівської сільської ради з 01 грудня 2021 року
За місцем роботи в Управлінні регіонального розвитку містобудування та архітектури Кіровоградської ОДА на посаді головного спеціаліста відділу з питань архітектурної та містобудівної діяльності де працювала з 15 лютого 2021 року Г. М. Макада характеризувалася позитивно.
ОСОБА_2 працює на посаді головного спеціаліста у Кіровоградській обласній державній адміністрації, за період роботи з лютого по листопад 2021 року отримав заробітну плату у розмірі 104 768,51 грн. За місцем роботи у Департаменті освіти і науки Кіровоградської ОДА, ОСОБА_2 характеризується позитивно, що підтверджується характеристикою від 02 листопада 2021 року.
Згідно договору позички квартири від 09 листопада 2021 роеку та акту обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_1 від 30 листопада 2021 року, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 на диспансерному обліку у КНП «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» не перебуває, що підтверджується довідкою від 15 листопада 2021 року № 20. ОСОБА_2 не перебуває на диспансерному обліку, за допомогою не звертався, лікарем не оглядався і у КНП «Кіровоградський обласний наркологічний диспансер», що підтверджується довідкою № 2566.
З Висновку експерта, за результатами проведення судової психологічної експертизи за заявою ОСОБА_2 від 24.02.2022 № 4543/4560/21-27 повернення ОСОБА_4 в звичне для неї середовище, а саме в місце, де до моменту від`їзду перебувала разом із батьками та іншими близькими, які є членами родини в тому числі і по лінії батька, дозволить дитині не витрачати психічні та фізичні ресурси організму на освоєння нового середовища та гарантуватиме збереження стабільності її психічного здоров`я.
Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_16 повідомила суду, що є сусідкою відповідача, він з донькою проживає вдвох, мають гарні відносини. Була свідком подій, коли почула крики поблизу будинку, вибігла та бачила як плаче ОСОБА_4 на руках у батька, мати стояла осторонь, а дівчинка говорила, що це мати в усьому винна.
Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_9 повідомила суду, що опитувала дитину в рамках розгляду заяви батька про насильницькі дії з боку матері дитини та ОСОБА_4 повідомила їй, що нікуди не ходить, сидить вдома, а батько в цей час на роботі.
З висновку органу опіки та піклування № 5227/49-13-24 від 23.11.2022, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кропивницької міської ради № 951 від 13.12.2022 року (т.1 а.с. 237-239) вбачається, що проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з батьком відповідатиме її якнайкращим інтересам. Думка дитини щодо предмету спору була з`ясована представниками органу опіки та піклування, шляхом опитування для надання висновку щодо предмету судового розгляду, спеціалістами психологами, під час психологічного обстеження дитини, та полягає у бажанні дівчинки проживати разом з батьком.
Позиція Верховного Суду
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (абзац 1 частини другої статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частина друга статті 162 СК України). Тобто, в частині другій статті 162 СК України вказані ті юридичні факти, які є підставами для відмови органом опіки та піклування або судом у переданні дитини для проживання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року в справі № 161/12242/17 (провадження № 61-4622св23)).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що:
«тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено, що:
«закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) вказано, що:
«питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що:
«під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 148/1555/17 (провадження № 61-7147св19) зазначено, що:
«рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 (провадження № 61-5230св20) вказано, що:
«при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Суд зобов`язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Так, судом першої інстанції на виконання вищенаведених положень, було заслухано думку ОСОБА_3, яка зазначала, що вона любить батька, бажає проживати лише з ним та з бабусею. Пояснила, що матір вона боїться, бо та її била, не приділяла їй уваги. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли до висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком, надавши першочергове значення інтересам дитини».
Судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов`язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23))
Касаційний суд вже зазначав, що:
якщо це можливо, суди не повинні допускати розлучення братів і сестер (див. пункт 65 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 569/22963/21 (провадження № 61-12563св22));
хоча суд не позбавлений можливості визначити роздільне місце проживання братів і сестер з обома батьками, однак головне в цьому - не порушити для дитини відчуття стабільності та спокою і врахувати якнайкращі її інтереси (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2024 року в справі № 361/1872/21 (провадження № 61-18120св23));
при визначенні роздільного місця проживання дітей, з урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв`язку між братами/сестрами необхідно звернути увагу на деякі аспекти: чи не завдасть братам/сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їх психічного та психологічного стану; різниця у віці між дітьми, чи мала місце опіка старшої дитини над молодшим братом/сестрою; чи є відчуття дітьми однієї сім`ї на час вирішення спору. Має значення також проживання в одному чи різних населених пунктах, відстань між ними, чи унеможливить віддаленість місця проживання дітей спілкування між собою; тривалість проживання кожного з дітей з батьком або матір`ю на час вирішення спору; чи не проявляв один з батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо тощо (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року в справі № 127/9377/21 (провадження № 61-9677св24)).
Касаційний суд вже зазначав, що способом захисту може бути пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, яке визначене рішенням суду. Тобто, зокрема, в разі зміни обставин, пов`язаних із віком дитини, або коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини, яке не виконане як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернутися з позовом про зміну місця проживання дитини (див. див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року в справі № 754/1447/23 (провадження № 61-6119св24)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).
У справі, що переглядається:
в первісному позові позивачка зазначала, зокрема, що ОСОБА_1 має сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який також проживає з нею та має гарні відносини з сестрою. Роз`єднання рідного брата та сестри призводить до розриву родинних зв`язків, порушує право дітей на спілкування між собою, що є неприпустимим. (а. с. 2, том 1);
при скасуванні рішення суду першої інстанції та задоволення зустрічного позову про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком та відмові в задоволенні первісного позову матері апеляційний суд вважав, що: малолітня донька сторін тривалий час проживає з батьком, який належним чином піклується про стан її здоров`я, забезпечує отримання дитиною загальної середньої освіти, сприяє гармонійному фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку та утримує доньку; позивачка за первісним позовом не надала суду обґрунтованих доказів необхідності зміни місця проживання дитини, не надала інформації про місце свого проживання та умов свого проживання, які необхідні для врахування визначення місця проживання дитини разом з матір`ю; стороною позивача не було заявлено клопотань про з`ясування в судовому порядку, думки малолітньої доньки ОСОБА_4 про її бажання проживати з кимось конкретним із батьків, тому суд відхилив посилання ОСОБА_1 на те, що визначення проживання доньки разом з матір`ю якнайкраще відповідатиме інтересам дитини, оскільки такі доводи спростовані наявними у матеріалах справи доказами; обставини щодо місця проживання малолітньої дочки сторін суттєво змінились під час розгляду вказаної справи; визначення місця проживання дитини разом з батьком не позбавляє матір права піклуватися про неї, бачитись з нею, спілкуватись, брати участь в її житті, проявляти материнську любов; ОСОБА_1 не спростувала належними та допустимими доказами необґрунтованості висновку органу опіки та піклування; судом не встановлено обставин, які б виключали можливість визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , разом з батьком ОСОБА_2 ;
у цій справі між сторонами виник спір про визначення місця проживання малолітньої дитини сторін. З урахуванням встановлених обставин відсутні підстави стверджувати, що сторони домовилися про визначення місця проживання малолітньої дитини або таке місце було визначене судом. Тому очевидно, що апеляційний суд помилково вважав, що цей спір є про зміну місця проживання;
в апеляційний скарзі позивачка за первісним позовом вказувала, зокрема, що розлучення дівчинки з братом також не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, що призведе до руйнування родинних відносин між рідними братом та сестрою (а. с. 8, том 3);
апеляційний суд не врахував, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) протилежної сторони, з яким апеляційний суд не погоджується; якщо це можливо, суд не повинен допускати розлучення братів і сестер; хоча суд не позбавлений можливості визначити роздільне місце проживання братів і сестер з обома батьками, однак головне в цьому - не порушити для дитини відчуття стабільності та спокою і врахувати якнайкращі її інтереси; при визначенні роздільного місця проживання дітей, з урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв`язку між братами/сестрами, необхідно звернути увагу на деякі аспекти: чи не завдасть братам/сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їх психічного та психологічного стану; чи мала місце опіка старшої дитини над молодшим братом/сестрою; чи є відчуття дітьми однієї сім`ї на час вирішення спору. Має значення також проживання в одному чи різних населених пунктах, відстань між ними, чи унеможливить віддаленість місця проживання дітей спілкування між собою; тривалість проживання кожного з дітей з батьком або матір`ю на час вирішення спору; чи не проявляв один з батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо, тощо;
натомість апеляційний суд не надав жодної відповіді на важливий аргумент первісного позову, апеляційної скарги позивачки за первісним позовом, та не здійснив оцінки відносин між братом і сестрою, не навів жодних підстав свого рішення про роз`єднання брата та сестри.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про задоволення зустрічного позову та відмову в задоволенні первісного позову. Тому апеляційному суду потрібно з`ясувати чи буде відповідати якнайкращим інтересам дитини роз`єднання її з братом, здійснити оцінку відносин між братом і сестрою і перевірити чи не призведе таке роз`єднання до руйнування родинних відносин між рідними братом та сестрою, та вирішити позови залежно від відповіді на ці питання. Як наслідок постанову апеляційного суду належить скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи касаційної скарги про необхідність залишення зустрічного позову без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 257 ЦПК України, касаційний суд відхиляє з таких підстав.
Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк (пункт 8 частини першої статті 257 ЦПК України).
Суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали (частина одинадцята статті 187 ЦПК України).
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків (частина дванадцята статті 187 ЦПК України).
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (частина тринадцята статті 187 ЦПК України).
Як свідчить тлумачення вказаних норм, підставою залишення без розгляду є: виявлення після відкриття провадження в справі недотримання вимог, викладених у статтях 175 177 ЦПК; постановлення судом ухвали про залишення без руху; невиконання особою ухвали про залишення позову без руху у встановлений судом строк.
У цій справі, суд першої інстанції ухвали про залишення без руху щодо зустрічного позову не ухвалював, тому в апеляційного суду були відсутні підстави для залишення зустрічного позову без розгляду на підставі пункт 8 частини першої статті 257 ЦПК України).
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково;постанову апеляційного судуналежить скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:
«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Кропивницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
Переглядів
Коментарі
Переглядів
Коментарі
Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях
Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс
Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію
Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом
Переглядів:
607
Коментарі:
0
Переглядів:
718
Коментарі:
0
Переглядів:
1128
Коментарі:
0
Переглядів:
635
Коментарі:
0
Переглядів:
659
Коментарі:
0
Переглядів:
1940
Коментарі:
0
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2025 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube