При визнанні заповіту недійсним слід виходити із презумпції психічного здоров’я особи (КЦС/ВС у справі № 727/9908/17-ц від 18 лютого 2021 року)

Фабула судового акту: Після смерті батька позивачці стало відомо, що він склав заповіт, де заповів третій особі належні йому банківські вклади з нарахованими відсотками.

Позивачка вважала нелогічними такі дії, зазначивши, що на час складання заповіту її батько був людиною похилого віку, у нього розвивався віковий склероз, внаслідок чого, як вона вважала, він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання недійсним заповіту свого батька.

Ч. 2 ст. 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Отож, на підставі зазначеної статті позивачка вважала можливим визнати заповіт батька недійсним.

Відповідно до висновку експерта (комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи) по факту стану здоров’я батька комісія експертів прийшла до висновку, що в момент складення заповіту слід піддати сумніву збереження його спроможності до здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку.

Суд першої інстанції знайшов переконливими докази позивачки та задовольнив позов, постановою апеляційного суду це рішення було скасовано.

Позиція ВС:

Проведеною у справі експертизою не було зроблено висновку про абсолютну неспроможність особи в момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що слід піддати сумніву збереження спроможності на його здатність повноцінно усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Отже, саме по собі це не є підставою для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

ВС зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив із презумпції психічного здоров’я особи, суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку, передбачених іншими законами України.

Аналізуйте судовий акт: ВС визначив предмет доказування у справах про стягнення заборгованості померлого із спадкоємців (ВС/КЦС у справі №587/381/15-ц від 04.02.2021).

ВС/КЦС: Спадкоємець не може бути поручителем за борговими зобов’язаннями померлого спадкодавця (ВС/КЦС у справі № 303/3765/16-ц від 09.12.2020)

Сам по собі факт виявлення ознак тяжкого психічного розладу у спадкодавця не свідчить про його безпорадний стан, необхідний для усунення від спадщини (ВС/КЦС у справі 761/19573/15-ц від 18.12.2020 року)

Хто зі спадкоємців першої черги підлягає врахуванню для визначення розміру обов’язкової частки? (ВС/КЦС справа № 292/389/17 від 25.11.2020 р.)

Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 727/9908/17-ц

провадження № 61-3574св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Войціховський Андрій Васильович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Лисак І. Н., Височанської Н. К., Владичана А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Войціховський А. В., про визнання недійсним заповіту.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона є дочкою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті останнього, під час звернення до Першої чернівецької державної нотаріальної контори їй стало відомо, що 24 травня 2017 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів належні йому вклади з нарахованими відсотками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 зазначала, що на час складання заповіту її батько був людиною похилого віку, у нього розвивався віковий склероз і почастішали випадки несприйняття дійсних подій, правильної життєвої ситуації, внаслідок чого, як вона вважала, він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Войціховським А. В. 24 травня 2017 року, зареєстрований у реєстрі № 2173.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 листопада 2018 року у складі судді Літвінової О. Г. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Войціховським А. В. 24 травня 2017 року, зареєстрований у реєстрі № 2173.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Зобов`язано після набрання рішення законної сили скасувати заборону Першій чернівецькій державній нотаріальній конторі вчиняти нотаріальні дії по оформленню та видачі документів про право на спадщину за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Войціховським А. В. 24 травня 2017 року, за реєстровим № 2173, після смерті ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на момент складання заповіту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , під впливом наявних у нього захворювань, які впливали на його здатність оцінювати свої дії та адекватно їх сприймати, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання недійсним спірного заповіту, оскільки відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що під час складання заповіту ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

При цьому проведеною у справі експертизою не було зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_2 в момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що слід піддати сумніву збереження спроможності на його здатність повноцінно усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що саме по собі, як вважав суд апеляційної інстанції, не є підставою для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із презумпції психічного здоров`я ОСОБА_2 , суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий апеляційний розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 зазначає, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позову поклав в основу судового рішення висновок комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, який на думку суду, не містить чітких й однозначних висновків щодо психічного стану заповідача, при цьому не вирішив питання про необхідність призначення у справі відповідної повторної експертизи для з`ясування обставин, що мають значення для справи згідно із вимогами статей 103 113 ЦПК України, та належним чином не з`ясував дійсний психічний стан ОСОБА_2 у момент складання оспорюваного заповіту.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2019 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 727/9908/17-ц із Шевченківського районного суду м. Чернівці.

У червні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відзивів на касаційну скаргу не надходило

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , після смерті якого відкрилася спадщина (а. с. 7).

При зверненні до Першої чернівецької державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 стало відомо про те, що її батьком ОСОБА_2 незадовго до смерті було складено заповіт на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що був посвідчений 24 травня 2017 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Войціховським А. В. та зареєстрований за № 2173.

Згідно із виписним епікризом історії хвороби № 2622 Чернівецької міської клінічної лікарні № 3 ОСОБА_2 було встановлено діагноз: Гіпертонічна хвороба ІІІ. Дисциркулярна енцефалопатія ІІ. Повторне (ІІ) гостре порушення мозкового кровообігу по типу ішемії (30 квітня 2017 року) у вертебро-базилярному басейні з лівобічним рефлекторним гемі синдромом, помірна атаксія, дизартрія (а .с. 9).

Відповідно до висновку експерта (комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи) по факту стану здоров`я ОСОБА_2 , 1936 року народження, від 27 червня 2018 року № 049 за результатами вивчення та аналізування первинної медичної документації на ім`я ОСОБА_2 , спеціальної медичної літератури в галузі «Неврологія», співставленні даних, отриманих при зазначених процесах, комісія експертів прийшла до висновку, що слід піддати сумніву збереження спроможності гр. ОСОБА_2 до здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку на протязі так званого «підекспертного періоду» (з моменту надходження на стаціонарне лікування і до моменту настання смерті), у тому числі, і в момент складання заповіту - 24 травня 2017 року.

Дати категоричну відповідь про наявність вищевказаних психічних розладів у підекспертного та про ступінь і глибину їх вираженості у гр. ОСОБА_2 не представлялося можливим, оскільки, у наданій на дослідження медичній карті стаціонарного хворого № 2622 детально описані зміни його неврологічного стану за період вищезазначеного стаціонарного лікування, а у наданих на дослідження матеріалах цивільної справи відсутні дані щодо особливостей його психічного стану після виписки із стаціонару, зокрема із 17 травня 2017 року і надалі та безпосередньо 24 травня 2017 року, що могло б слугувати об`єктивними клініко-діагностичними показниками його психічної діяльності у зазначений період часу (а. с. 108, 119).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником ОСОБА_3 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтями 1247 1248 ЦК України до форми заповіту встановлюються загальні вимоги, а саме заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову, суд апеляційної інстанції надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що під час складання заповіту ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, та ураховуючи те, що проведеною у справі експертизою не було встановлено абсолютної неспроможності ОСОБА_2 у момент складання ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а посилання на те, що слід піддати сумніву збереження спроможності на здатність заповідача повноцінно усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, саме по собі не є підставою для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із презумпції психічного здоров`я ОСОБА_2 , суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не з`ясував дійсний психічний стан ОСОБА_2 у момент складання заповіту та поклав в основу судового рішення висновок комплексної посмертної судово-медичної експертизи та судово-психіатричної експертизи, що не містить чітких і однозначних висновків щодо психічного стану заповідача, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

У постановах Верховного Суду вказується, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12; постанова Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі №6-1531цс16; постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №161/17119/16-ц; постанова Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №522/25597/13-ц; постанова Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №311/3823/15).

Тобто висновок експертизи є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами.

Отже, суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши докази у справі та встановивши відсутність належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 у момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлював значення свої дій, дійшов правильного висновку, що волевиявлення ОСОБА_2 на складання спірного заповіту було вільним і відповідало його внутрішній волі.

Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновками суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із апеляційною скаргою).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судового рішення, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович