Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 8. Право на повагу до приватного і сімейного життя

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: «М.Р. та Д.Р. проти України»: Неузгодженість дій національних органів на етапі виконання судового рішення про повернення дитини може призвести до порушення Конвенції (ст. 8 Конвенції, заява № 63551/13, від 22.05.2018 р.)

Під час проживання у Чехії у шлюбі першого Заявника (громадянина Чехії) та громадянки України Б. народився син - другий Заявник. Після розлучення першому Заявнику та Б. за рішенням суду було надано право поперемінного виховання другого Заявника.

Б. без згоди першого Заявника вивезла сина (другого Заявника) до України. З метою його повернення до Чехії, перший Заявник ініціював провадження за Гаазькою конвенцією - державні органи від імені першого Заявника звернулися до суду в Україні з відповідним позовом. Місцевий суд визнав утримування другого Заявника в Україні незаконним та зобов’язав Б. повернути його до Чехії.

З метою виконання судового рішення було відкрито виконавче провадження, в ході якого виконавець неодноразово звертався до суду з поданням про оголошення дитини у розшук (у зв’язку з відсутністю за місцем проживання), проте суд відхиляв дані подання. За наслідками оскарження виконавцем відмов суду, суд касаційної інстанції також відхилив подання виконавця, відзначивши, що рішення місцевого суду не містило вимоги щодо відібрання дитини у Б. У подальшому виконавче провадження неодноразово закривалося і відкривалося за рішеннями національних судових органів.

Згодом, на додаток до рішення про розлучення і встановлення опіки над другим Заявником, суд за місцем проживання першого Заявника ухвалив рішення щодо становлення одноосібної опіки над другим Заявником з мотивів забезпечення його інтересів.

Через два з половиною роки Б. звернулася до суду в Україні з позовом про визначення місця проживання дитини. За результатами розгляду справи суд вирішив, що з огляду на адаптацію другого Заявника до нового середовища в Україні, він повинен проживати разом з Б за місцем її проживання. Суд апеляційної інстанції залишив дане рішення без змін.

Заявники стверджували порушення статті 8 Конвенції з огляду на незабезпечення національними органами влади возз’єднання Заявників відповідно до рішення суду. Заявники наголошували, що рішення про повернення другого Заявника обов’язково мало бути виконаним. Натомість Уряд відзначив, що рішення не було виконано у зв’язку з ухиленням Б. від виконавчих дій.

ЄСПЛ констатував, що стаття 8 Конвенції покладає на національні органи позитивний обов’язок щодо вжиття заходів для возз’єднання одного з батьків з дитиною, проте виконання даного обов’язку може не бути негайним з огляду на конкретні обставини кожної справи.

Стаття 11 Гаазької конвенції вимагає, щоб відповідні національні органи діяли оперативно під час проваджень щодо повернення дітей. Водночас, ЄСПЛ наголосив, що тривалість розгляду справи Заявників в національних судах різних інстанцій (близько року) була необґрунтованою. ЄСПЛ відзначив, що висновок національних судів про адаптацію другого Заявника до життя в Україні відповідав обставинам справи; водночас, таке пристосування виникло з огляду на затримку розгляду справи та виконання рішення національними органами.

ЄСПЛ наголосив що виконавче провадження щодо повернення дитини було відкрите майже через два тижні після набранням рішення законної сили. Попри те, що у виконавчому провадженні Б. було надано строк для добровільного виконання рішення суду, реальний і дієвий механізм для таких дій розроблено не було; а невеликий розмір штрафів, що накладалися на Б., не міг забезпечити належного ефекту для примусового виконання рішення суду.

ЄСПЛ також звернув увагу на те, що адреси проживання Б. були відомі органам влади, таким чином, неодноразові подання про оголошення другого Заявника у розшук лише затягували процес виконання рішення, свідчили про бездіяльність виконавця та були свідченням неузгодженості дій національних органів влади.

З огляду на вищевикладене, ЄСПЛ дійшов висновку про порушення статті 8 Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: «Віленчік проти України»: Невиправдана тривалість провадження в національних органах є порушенням Конвенції (ст. 8 Конвенції, заява № 21267/14, від 03.10.2017 р.)

Заявник (громадянин США) та його дружина (громадянка України) проживали в США, де у них народився син. Після перебування в Україні, куди вся сім`я приїхала на відпочинок, Заявник повернувся до США, а дитина і дружина залишилися в Україні.

Перебуваючи на батьківщині, Заявник порушив справу про розлучення та оформлення опіки над сином. З огляду на згоду дружини Заявника, суд позитивно вирішив питання про розлучення, проте відклав питання щодо опіки (через перебування сина Заявника на території України понад 6 місяців, суд не володів компетенцією для вирішення даного питання).

Згодом Заявник стверджував, що його дружина вирішила залишитися з сином в Україні всупереч їхнім домовленостям про наступне повернення дитини до США. В інтересах Заявника територіальний орган Міністерства юстиції звернувся до місцевого суду щодо неправомірності утримання сина Заявника в Україні та необхідності його повернення до США відповідно до Гаазької конвенції (Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей).

Місцевий суд встановив, що дитина прибула до України за взаємною згодою двох батьків, проте подальше перебування в Україні відбувалося без згоди Заявника. Таким чином, мало місце порушення Гаазької конвенції, а дитина повинна повернутися в країну проживання в супроводі обох батьків.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду з мотивів наявності тісного зв’язку між матір’ю та дитиною, а також психологічними ризиками для дитини, яка звикла до нового оточення. Суд касаційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та залишив в силі рішення місцевого суду. В подальшому, у зв’язку із запитами колишньої дружини Заявника, справу було повернуто до апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та відхилив позов Заявника як необґрунтований.

Звертаючись до ЄСПЛ, Заявник стверджував, що національні органи влади не змогли забезпечити повернення його сина до США, у зв’язку з чим мало місце порушення Конвенції.

Відносно застосування статті 8 Конвенції під час розгляду справ щодо Гаазької Конвенції, ЄСПЛ наголосив, що національні суди повинні здійснювати ретельний аналіз обставин справи, а в документі за наслідками розгляду повинні бути наведені детальні обставини та пояснення. Це дозволить ЄСПЛ, чиїм завданням не є виконання функцій національних судів, здійснити належний контроль рішення.

ЄСПЛ не встановив порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з розглядом позову Заявника у відповідності до Гаазької конвенції національними судами по суті. ЄСПЛ відзначив, що рішення судів щодо відмови у поверненні дитини базувалося на належних і достатніх підставах, і що втручання в право заявника на повагу до його сімейного життя, що гарантується статтею 8 Конвенції і розглянуте в світлі Гаазької Конвенції, було пропорційним законній меті.

Проте, ЄСПЛ врахував, що з часу першого звернення Заявника до національних органів з приводу повернення сина, і до моменту остаточного вирішення справи минуло більше ніж два роки і три місяці. Попри те, що непослідовна поведінка самого Заявника могла вплинути на тривалість розгляду справи, ЄСПЛ наголосив, що від імені Заявника діяв національний орган, який повинен був надавати судам всі необхідні в ході судового розгляду документи.

ЄСПЛ відзначив, що судові засідання у справі знову здійснювалися навіть після розгляду справи судами трьох рівнів (місцевим, апеляційним та касаційним), що слугує свідченням початкової нездатності національних судових органів здійснити належний розгляд справи.

ЄСПЛ констатував, що загальна тривалість розгляду справи значно перевищила шеститижневий термін, рекомендований Гаазької Конвенцією. Також ЄСПЛ звернув увагу на те, що з моменту подання Заявником першого запиту до національних органів і до подачі позову в інтересах Заявника до суду минуло більше восьми місяців.

З огляду на зазначене, ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з необґрунтованістю значної тривалості провадження і недостатньою ретельністю розгляду справи

Аналізуйте судовий акт: «Денисов проти України»: Для визнання порушення статті 8 Конвенції в трудових спорах слід довести, що причини або наслідки звільнення заявника серйозно вплинули на його «приватне життя» (ст. 6 та ст. 8 Конвенції, заява № 76639/11, від 25.09.2018 р.)

Заявник звернувся до ЄСПЛ у зв`язку зі звільненням з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду. Заявник стверджував, що його звільнення не узгоджувалося зі статтею 6 Конвенції та становило незаконне і непропорційне втручання у його приватне життя всупереч статті 8 Конвенції, а також було порушено статтю 18 Конвенції та статтю 1 Протоколу №1 до Конвенції.

Заявник обіймав посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду з 2005 року, а з 2009 року також був головою даного суду. За наслідками перевірки діяльності очолюваного Заявником суду, до Вищої ради юстиції було здійснено подання щодо усунення Заявника з посади голови суду з огляду на неналежне виконання ним управлінських обов`язків.

Вища рада юстиції після розгляду справи звільнила Заявника із посади голови суду. Разом із цим, Заявник продовжував надалі обіймати посаду судді в Київському апеляційному адміністративному суді до 2013 року.

ЄСПЛ наголосив, що для застосування статті 6 § 1 Конвенції у «цивільній» частині, спір повинен бути «справжнім» та «серйозним»; він може стосуватися не лише фактичного існування певного права, але і сфери його застосування та способу його здійснення; і, нарешті, результат судового розгляду повинен мати безпосередній вирішальний вплив на таке право. ЄСПЛ також відзначив, що не може творити шляхом тлумачення статті 6 § 1 Конвенції матеріальне право, яке не має правового підґрунтя у відповідній державі - точкою відліку мають бути положення національного законодавства та їх тлумачення національними судами.

При вирішенні питання, чи здійснювався розгляд справи Заявника незалежним ораном (Вищою радою юстиції), ЄСПЛ наголосив на наступних критеріях «незалежності» органу (в першу чергу, незалежності від органів виконавчої влади та сторін): спосіб призначення членів, строк повноважень, існування гарантій проти зовнішнього тиску, зовнішні прояви незалежності. Безсторонність у практиці ЄСПЛ розглядається як відсутність упереджень та прихильностей. ЄСПЛ зазначив, що в будь-якому випадку не може стверджуватися порушення статті 6 Конвенції, якщо провадження в органі підлягають подальшому контролю і перегляду судовим органом, який має повну юрисдикцію і забезпечує гарантії статті 6 § 1 Конвенції.

Проаналізувавши обставини справи, зокрема те, що членом Вищої ради юстиції, яка вирішувала питання про звільнення Заявника з посади голови суду, була особа, що ініціювала розгляд його справи у даному органі, ЄСПЛ дійшов висновку, що провадженню у Вищій раді юстиції бракувало незалежності та безсторонності.

ЄСПЛ відзначив, що мало місце порушення статті 6 Конвенції, оскільки Вища рада юстиції не забезпечила незалежний та безсторонній розгляд справи Заявника, а Вищий адміністративний суд не усунув такі дефекти.

ЄСПЛ встановив відсутність порушення статті 8 Конвенції з наступних підстав. ЄСПЛ застосовує поняття «приватне життя» на основі двох різних підходів: коли аспект «приватного життя» став причиною оскарження, або коли причина оскарження створює наслідки для «приватного життя».

Заявником ані в національному суді, ані під час розгляду справи в ЄСПЛ не було доведено, що шкода репутації внаслідок звільнення з посади голови суду була серйозною та негативно вплинула на його приватне життя.

Вимоги Заявника щодо порушення статті 18 Конвенції та статті 1 Протоколу №1 до Конвенції - ЄСПЛ відхилено.

Аналізуйте судовий акт: «Роман Захаров проти Росії»: право на звернення до ЄСПЛ осіб, потенційно зачеплених таємним спостереженням, випливає зі статті 34 Конвенції, оскільки інакше вимогами статті 8 може бути знехтувано (ст. 8 Конвенції, заява № 47143/06, 04 грудня 2015)

У цьому рішенні ЄСПЛ констатував порушення статті 8 Конвенції за самим фактом існування такого законодавства, яке допускає приховане перехоплення телефонних розмов у мобільних мережах і ризик будь-якої особи зазнати внаслідок цього порушення своїх прав. Жертвою порушення визнано особу, чиї права потенційно, а не в результаті конкретних заходів із перехоплення, застосованих особисто до неї, можуть бути порушені цими заходами.

Заявник стверджував, що система таємного перехоплення мобільних телефонних повідомлень у Російській Федерації не відповідала вимогам статті 8 Конвенції, порушила його право на повагу приватного життя і листування і що він не мав жодних ефективних засобів правового захисту відношенні щодо цього. На його думку, він є жертвою порушення статті 8 унаслідок самого існування законодавства про таємне спостереження, а також його особистої ситуації, оскільки Закон РФ «Про оперативно-розшукову діяльність» (Закон про ОРД) разом із законами РФ «Про Федеральну службу безпеки» (Закон про ФСБ), «Про зв’язок» і наказами, прийнятими Міністерством зв’язку РФ, такими як наказ № 70, дозволяє службам безпеки перехоплювати за допомогою технічних засобів повідомлення будь-якої особи без попереднього отримання на це судового дозволу. Зокрема, служби безпеки не були зобов’язані показувати дозвіл на перехоплення будь-якій особі, у тому числі постачальникам послуг зв’язку. Таким чином, оскаржуване законодавство дозволяло конвеєрне перехоплення повідомлень…

Аналізуйте судовий акт: "К.У. проти ФІНЛЯНДІЇ (K.U. v. Finland)": Національне законодавство повинно передбачати положення про відступ від конфіденційності з метою попередження злочинів та захисту прав і свобод інших осіб. (ст.8 Конвенції, Заява № 2872/02 від 02 грудня 2008 р

Невстановлена особа розмістила оголошення сексуального характеру на інтернет-сайті знайомств від імені Заявника без його згоди, якому в той час було 12 років.

Національні суди відмовили у витребовуванні від інтернет-провайдера інформації про особу, яка розмістила оголошення, оскільки зловмисне введення в оману не було тим складом правопорушення, яке дозволяло вимагати видачі такої інформації. Крім того, провайдер відмовився повідомити дані про особу-порушника, стверджуючи, що це буде порушенням законодавства про конфіденційності.

Заявник звернувся зі скаргою по ст. 8 Конвенції за вторгнення в його приватне життя, і відсутність дієвого засобу правового захисту, який дозволяв встановити особу, що розмістила оголошення в інтернеті, яке порочить його гідність від його імені в порушення ст. 13 Конвенції.

ЄСПЛ встановив, що мало місце порушення статті 8 Конвенції: факти, викладені в скарзі, охоплюють поняття «приватного життя», яке охоплює фізичний і моральний вигляд людини

ЄСПЛ вирішив, що дане оголошення мало злочинний характер, зачіпало неповнолітнього громадянина і робило його об'єктом уваги педофілів.

ЄСПЛ постановив, що ефективне розслідування не могло бути розпочато через наявність обов'язкової умови дотримання конфіденційності. Законодавство повинно передбачати положення про відмову в конфіденційності з метою запобігання порушенню порядку і злочинів, а також захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на висновок щодо ст. 8 Конвенції ЄСПЛ постановив, що немає необхідності розглядати питання про те, чи була, в цій справі, також порушена ст. 13 Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: "Барбулеску (Bărbulescu) проти Румунії": Працівник має бути заздалегідь попереджений роботодавцем про проведення перевірки листування та користування Інтернет, її форму, обсяг та наслідки (ст. 8 Конвенції, Заява № 61496/08 від 15.12.2008 р)

Заявник працював на посаді спеціаліста зі збуту товарів. На прохання роботодавця він створив окремий профіль на Yahoo Messenger для комунікації з клієнтами, в якому в подальшому мав працювати в рамках здійснення трудової діяльності.

Згідно з внутрішніми правилами компанії, де працював заявник, користування офісною технікою та Інтернетом в особистих цілях заборонене. Про це було проінформовано всіх співробітників, зокрема, заявник підписав дані правила після ознайомлення з ними ще 12 грудня 2006 року.

3 липня 2007 року від головного офісу компанії надійшла інформаційна записка, у якій повідомлялося, що роботодавець зобовязаний здійснювати нагляд та моніторинг роботи працівників та застосовувати заходи покарання у разі наявності порушень. З тексту записки слідує, що такими порушенняи, перш за все, є вирішення особистих питань у робочий час та використання офісної техніки в особистих цілях. У якості прикладу в записці також повідомлялося про факт звільнення іншої співробітниці за повторне здійсненя таких порушень та невиконання своїх професійних обовязків.

Згідно з матеріалами справи заявник ознайомився з запискою та поставив свій підпис у період з 3 по 13 липня 2007 року.

13 липня 2007 року керівництво компанії направило заявнику листа з вимогою про надання пояснень щодо причин використання ним ресурсів офісу (Інтернету та Messenger) в особистих цілях в робочий час. До листа було додано графік, на якому було видно, що активність заявника в Інтернеті в робочий час є вищою, аніж в інших працівників. Заявник у відповіді на даний лист зазначив, що він користується мережею Інтернет лише в робочих цілях, а вища активність зумовлена необхідністю комунікацій з клієнтами через спеціально створений робочий профіль в Yahoo Messenger.

Протягом години роботодавець направив другий лист з вимогою про надання пояснень, до якого додав докази використання ресурсів в особистих цілях - роздруківку всієї історії листування заявника в мессенджері на 45 сторінках за період з 5 по 13 липня. Серед іншого, у роздруківці містилася переписка заявника з братом та нареченою, а окремі повідомлення мали інтимний характер. У відповідь заявник повідомив, що, на його думку, роботодавець скоїв злочин, який полягає у порушенні таємниці листування. З 1 серпня 2007 року роботодавець розірвав трудовий договір із заявником, що й посприяло подальшому зверненню до суду.

Національні суди прийшли до висновку про відсутність порушення в діях роботодавця, оскільки таке втручання відповідало умовам прозорості, необхідності, справедливості та пропорційності. Зокрема, національні суди зазначили, що оскільки внутрішні правила компанії передбачають заборону використання працівниками мережі Інтернет в особистих цілях, будь-який моніторинг не може спричинити порушення прав таємниці листування та втручання в особисте життя у випадку дотримання працівником зазначених правил. Окрім того, працівників було попереджено про здійснення перевірок якості виконання ними трудових обовязків. Таким чином, необхідність проведення такої перевірки та контролю якості роботи кадрів є законним інтересом роботодавця, так само як і право на таємницю листування, що належить заявнику. Особливу увагу суд звернув на те, що зважаючи на заперечення заявника щодо використання мессенджера в особистих цілях, дослідження змісту листування було для роботодавця єдиним наявним засобом для доведення вчинення працівником порушення.

Однак ЄСПЛ у своєму остаточному рішенні у справі прийшов до протилежного висновку. Суд зазначив, що при встановленні балансу вказаних інтересів необхідно вразовувати ряд факторів, серед яких:

- поінформованість працівника щодо намірів роботодавця вжити заходів для контролю за листуванням та про початок здійснення таких заходів,

- межі контролю та втручання в конфіденційність працівника (включаючи відмінність між моніторингом потоку та змісту повідомлень);

- надання роботодавцем законних підстав для обґрунтування моніторингу комунікації та доступу до їх фактичного змісту,

- можливість застосування менш суворих заходів контролю;

- чітке розуміння нслідків проведення такої перевірки для працівника.

ЄСПЛ зазначив, що національним судом не були достатньо враховані зазначені чинники, оскільки працівник не був повідомлений заздалегідь про здійснення такої перевірки, а також про форму перевірки (контроль контенту листування) та про можливі варіанти наслідків за винятком наведення єдиного прикладу звільнення. Окрім того, ЄСПЛ повторив широкий підхід до визначення змісту права на приватне життя, посилаючись на рішення у справах Halford v. the United Kingdom, Copland v. the United Kingdom, Niemietz v Germany, згідно з яким це поняття також включає професійну діяльність та листування через електронну пошту.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0