Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 10. Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України»: Внаслідок недостатнього обґрунтування національними судами необхідності втручання у право Заявника на вираження поглядів, було порушено Конвенцію (ст. 10 Конвенції, заява № 61561/08, від 02.06.2016 р.)

Скарга стосувалася справи про наклеп, порушеної проти редакції однієї з газет в Україні. Заявник, ТОВ «Інститут економічних реформ» є редакційним органом газети «Вечерние Вести», яка висвітлювала різноманітні суспільні та політичні питання.

У 2007 р. у газеті було опублікувано статтю з сатиричною критикою Г. Герман. Г. Герман звернулася до суду із позовом, стверджуючи, що стаття була наклепницькою. Суд першої інстанції задовольнив позов, зокрема на тій підставі, що деякі заяви, зроблені в цій статті, були неперевіреними, неправдивими та образливими. Згідно рішення суду Заявник повинен був спростувати відповідні заяви та сплатити позивачці компенсацію.

Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу Заявника з огляду на її необґрунтованість – без задоволення. Під час оскарження рішення у касації Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Заявник стверджував порушення статті 10 Конвенції з огляду на те, що стаття у сатиричній формі відображала погляди автора і не мала на меті поширення неправдивої інформації про позивачку.

ЄСПЛ звернув увагу на те, що предмет оскаржуваної статті представляв значний суспільний інтерес з огляду на політичну ситуацію в країні, а також політичні погляди Г.Герман і автора статті. ЄСПЛ наголосив, що національними судами під час вирішення справи було здійснено спробу розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження в оскаржуваній статті. Водночас, ЄСПЛ не погодився із висновком судів, оскільки під час розгляду справи: 1) не було враховано сатиричний, іронічний характер публікації та необхідність розглядати наведені у ній твердження в певному контексті; 2) суди не прокоментували контекст, в якому було зроблено наведені у статті висловлювання щодо позивачки.

ЄСПЛ вкотре наголосив, що твердження з питань, що становлять суспільний інтерес, можуть становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів. ЄСПЛ підкреслив, що у даній справі висловлювання автора публікації не були надто серйозними, не звинувачували позивачку у конкретній незаконній чи аморальній поведінці. ЄСПЛ нагадав, що стаття 10 Конвенції за своїм змістом також захищає інформацію або ідеї, які є образливими або шокуючими; також було наголошено на тому, що журналістська свобода передбачає навіть перебільшення або провокацію.

Натомість, національні суди під час розгляду справи не врахували низку обставин, як-от суспільний контекст, особу позивачки, наслідки публікації для суспільства та ін. і не пояснили, у чому на їхню думку, полягав вихід за межі дозволеної критики у тексті статті. Таким чином, національні суди не розглядали справу в контексті конфлікту між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи.

З огляду на вищевикладене, ЄСПЛ дійшов висновку про порушення статті 10 Конвенції, оскільки здійснене національними судами втручання у право, гарантоване Конвенцією, не було переконливо аргументованим.

Аналізуйте судовий акт: «Фредрік Ней (Fredrik Neij) та Петер Сунде Колмісоппі (Peter Sunde Kolmisoppi) проти Швеції»: Держава має забезпечити баланс між правом на свободу вираження та обґрунтованим втручанням держави (ст.10 Конвенії, Заява № 40397/12 від 20 червня 2012 р.)

заявниками є дві особи, що здійснювали діяльність, пов’язану з забезпеченням роботи одного з найбільших файлообмінників в мережі Інтернет – веб-сайту «The Pirate Bay» (TPB). Зокрема, перший заявник відповідав за програмування, систематизацію та функціонування сайту, другим забезпечувалося фінансування сайту, а також розробка функції систематичного трекінгу та бази даних ТВР. Робота TPB базувалась на так званому BitTorrent протоколі, що давало змогу користувачам легко обмінюватися цифровими матеріалами між собою.

У січні 2008 року заявникам було висунуто звинувачення у співучасті в порушені авторських прав, яке здійснювалося шляхом використання іншими особами платформи ТРВ, оскільки вони є відповідальними за функціонування сайту, і тим самим сприяють здійсненню таких порушень, надаючи можливість завантажувати файли (фільми, музику, ігри) на сайт та надаючи доступ до відкритої бази даних, яка містить каталог торентних файлів.

Під час розгляду справи в національних судах у свій захист зазначені особи зазначали, що відповідно до національного законодавства Швеції ТВР слід розглядати як провайдера послуг, а отже він не може нести кримінальну відповідальність за зміст інформації, що була розміщена на сайті, оскільки провайдер надає лише засіб для її розміщення. Окрім того, підозрювані посилались на відсутність умислу (з огляду на незнання про наявність файлів), невизначеність території, де було здійснено правопорушення, а також на те, що ними не було здійснено жодних дій, які б стосувалися ініціювання передачі об’єктів авторського права, вибору отримувача даних об’єктів або їх зміни.

Однак суд Швеції (перша та апеляційна інстанції) визнав даних осіб співучасниками скоєння злочину у сфері порушення авторських прав та виніс вирок, який передбачав позбавлення волі до 1 року (суд апеляційної інстанції зменшив строк ув’язнення до 10 місяців), а також постановив здійснити відшкодування шкоди в розмірі кількох мільйонів євро. Суд постановив, що злочин було здійснено на території Швеції, оскільки сайт та трекер знаходились на її території. Щодо відсутності умислу національний суд зауважив, що заявники свідомо сприяли вчиненню злочинів, оскільки, на думку суду, для даних осіб наявність файлів, що містили об’єкти авторського права, була очевидною, однак вони не здійснили жодних дій, незважаючи на те, що позивач звертався з вимогою щодо їх видалення.

Заявники звернулися до ЄСПЛ з заявою, що обвинувачення суперечить їхньому праву на свободу вираження поглядів, передбаченому статтею 10 Конвенції, яка, зокрема, передбачає свободу одержувати і передавати інформацію.

ЄСПЛ на підставі аналізу матеріалів та доводів сторін повторно зазначив, що стаття 10 Конвенції застосовується не тільки до змісту інформації, а й до засобів її передачі або отримання, оскільки будь-яке обмеження, накладене на засоби, є перешкодою для права на отримання та передачі інформації (див. рішення у справі Öztürk v. Turkey [GC], заява №. 22479/93).

Однак Суд зауважив, що держава має забезпечити баланс між двома протилежними інтересами: правом на свободу вираження та обґрунтованим втручанням держави з метою запобігання злочинам та для забезпечення інших інтересів суспільства (див. рішення у справі Öneryıldız v. Turkey [GC], заява № 48939/99), при цьому межа дискреційності при оцінці необхідності такого втручання є досить широкою (див. рішення у справі Ashby Donald and Others v. France, заява № 36769/08).

ЭСПЛ зазначає, що у даній справі, зважаючи на те, держава має захищати авторські права від порушень з боку третіх осіб, таке втручання є виправданим, законним і таким, що має законну мету та є необхідним для демократичного суспільства. Таким чином, ЄСПЛ у своєму рішенні підтримав позицію національних судів та визнав заяву необґрунтованою.

Аналізуйте судовий акт: «Редакція газети «Правоє дєло» та Штекель проти України»: відсутність законодавчого регулювання використання журналістом матеріалів, розміщених в Інтернет-виданнях, порушує вимоги статті 10 Конвенції (ст.10 Конвенії, Заява № 33014/05 від 22 серпня 2005р.)

У випуску газети «Правоє дєло» від 19 вересня 2003 року було опубліковано попередньо розміщений на веб-сайті новин анонімний лист (як зазначалось на сайті, автором даного листа був співробітник Служби безпеки України), в якому йшлося про причетність посадових осіб Управління Служби безпеки України в Одеській області до злочинної діяльності та здійснення корупційних злочинів. При цьому дана публікація супроводжувалася посиланням на джерело – веб-сайт, де було розміщено лист, - а також містила коментар, який обґрунтовував мету розміщення даного листа у виданні: привернення уваги громадськості до суспільно значущих питань та отримання достовірної інформації від уповноважених органів.
У жовтні 2003 року особа, про яку в зазначеному листі повідомлялося, що вона є очільником окремих напрямків у банді, здійснює координацію та фінансування замовних убивств, звернулася до суду з метою захисту своїх прав, оскільки оприлюднена у виданні інформація була неправдивою та завдавала шкоди її гідності та діловій репутації.
Національними судами позов було задоволено: було присуджено опублікувати спростування недостовірних відомостей та офіційне вибачення, а також відшкодувати моральну шкоду. При цьому основною підставою неможливості звільнення відповідачів від цивільно-правової відповідальності згідно зі статтею 42 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» було визначено факт того, що Інтернет-видання, з якого було використано відповідну інформацію, не є зареєстрованим як друковане видання відповідно до українського законодавства.
Розглянувши доводи сторін ЄСПЛ у своєму рішенні від 05.05.2011 прийшов до висновку, що у даній справі має місце порушення статті 10 Конвенції та повторив, що будь-яке втручання державних органів у реалізацію права на вільне вираження поглядів повинне бути законним, тобто має бути чітко передбаченим законодавством, а сама норма повинна бути точною настільки, аби особа була здатна передбачити наслідки, формальності, обмеження та санкції, які можуть потягнути її дії. З огляду на зазначене, Суд постановив, що зобов’язання щодо офіційного вибачення виходить за межі санкцій, передбачених законодавством, а отже є порушенням зазначеної статті 10 Конвенції.
Окрім того, Суд наголосив на вагомості ролі Інтернету в інформаційному суспільстві як засобу масової інформації, і зазначив, що відсутність чіткого законодавчого регулювання питань використання журналістом матеріалів, розміщених в Інтернет-виданнях, не дає можливість у повній мірі передбачити можливі наслідки здійснення таких дій, а отже порушує вимоги щодо законності, передбачені статтею 10 Конвенції, та навіть може спричинити втручання у свободу журналістської діяльності.
Також ЄСПЛ зауважив, що у випадку неумисного розповсюдження журналістами недостовірної інформації, добросовісних дій та здійснення перевірки такої інформації, а також у разі, якщо потерпіла сторона попередньо не здійснила дій щодо досудового врегулювання спору, сплата відшкодування у справах про захист честі, гідності та ділової репутації не може бути присуджена.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні статті
Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0