Стаття 2. Право на життя

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: «Ніна Куценко проти України»: Смерть особи внаслідок дій працівників міліції, ненадання адекватної медичної допомоги, а в подальшому неефективне розслідування справи призвели до порушення Конвенції (ст. 2 Конвенції, заява № 25114/11, від 18.07.2017 р.)

Заявниця, громадянка України Н.І. Куценко, стверджувала порушення Україною Конвенції у звязку з нездійсненням ефективного розслідування смерті її сина.

Одного дня син Заявниці зник, у зв’язку з чим вона звернулася до міліції. У цей час у Київській області було знайдено невідомого чоловіка в непритомному стані, викликаному отруєнням невстановленою речовиною; чоловіка привезли до лікарні. Згодом чоловік вказав, що є сином Заявниці. Поліції було відомо про місцезнаходження сина Заявниці, проте саму Заявницю повідомлено про це не було.

Згодом син Заявниці самостійно покинув лікарню. Через декілька днів його було знайдено пораненим і непритомним на залізничній станції, зрештою чоловік помер. Свідки події стверджували, що співробітники міліції у нетверезому стані затримали сина Заявниці, і побили його у камері в приміщенні залізничної станції. Водночас, документи підрозділу міліції не містили жодних даних про затримання Заявника, а особи міліціонерів, які спочатку затримали чоловіка, а потім вчинили побиття, встановлено не було.

Представник лікарні, у якій помер син Заявниці, звернувся до поліції з повідомлення про надходження невідомого з важкими травмами та його подальшу смерть, а також з проханням встановити особу невідомого. Через декілька днів Заявниця довідалася про смерть сина і звернулася до міліції, проте виявилося, що її сина поховали на день раніше як невстановлену особу. За бажанням Заявниці було здійснено перепоховання; після огляду тіла сина Заявниця виявила, що воно було в крові, з численними травмами (в тому числі від наручників та електричних опіків.

Генеральною прокуратурою було порушено кримінальну справу, проте підозрюваного встановлено не було. Заявниця передала одяг сина для проведення експертизи; на ньому було виявлено сліди крові. Було проведено інші численні експертизи, а тіло сина Заявниці – ексгумовано. Експертами було встановлено, що попри численні захворювання і травми, причиною смерті могла стати травма головного мозку, завдана великою кількістю ударів в голову. Також було досліджено приміщення міліції на залізничній станції, внаслідок чого виявлено сліди крові, які могли належати сину Заявниці.

Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу проти експерта, який здійснював розтин; його було засуджено за зловживання службовим становищем. Працівника, відповідального за розслідування, було визнано у зловживанні службовим становищем. Одного з лікарів з мотивів ненадання необхідного обсягу медичної допомоги сину Заявниці було засуджено. Міліціонера, звинуваченому у жорстокому поводжені щодо сина Заявниці внаслідок численних судових розглядів зрештою було звільнено в приміщенні апеляційного суду. Чергового по залізничній станції було засуджено за приховування злочину. Прикметним є те, що всі згадані особи були в тій чи іншій мірі звільнені від відбування покарання. Численні відшкодування, що повинні були бути сплачені Заявниці внаслідок цих проваджень, отримані нею не були.

Заявниця стверджувала, що її син помер через низку злочинів з боку органів державної влади, зокрема, в результаті жорстокого поводження щодо нього з боку працівників міліції і подальшої відмови в наданні йому адекватної та своєчасної медичної допомоги.

ЄСПЛ наголосив, що розслідування повинно бути спроможним встановити причину травм і виявити відповідальних осіб з метою покарання. ЄСПЛ звернув увагу на те, що задля дотримання вимог статті 2 Конвенції, розслідування повинно бути неупередженим, ретельним та ефективним. Особи, відповідальні за розслідування, повинні бути незалежним від тих, хто причетний або може бути причетним; дана вимога означає не тільки відсутність ієрархічної або інституційної підпорядкованості, а й практичну незалежність. У випадках, коли агент держави обвинувачується в злочинах, пов'язаних з тортурами або жорстоким поводженням, амністія або помилування не повинні бути допустимі. Натомість, у справі Заявниці попри значну тривалість розслідування не було встановлено всі обставини, не встановлено усіх винних, а засудженого за жорстоке поводження щодо сина Заявниці міліціонера, який жодного разу під час розслідування і суду не продемонстрував каяття за скоєне, звільнено від відбування покарання.

Суд встановив порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції внаслідок неефективного внутрішнього розслідування щодо походження тілесних ушкоджень сина Заявниці, а також неефективного розслідування надання неналежної медичної допомоги сину Заявниці.

ЄСПЛ встановив порушення матеріального аспекту статті 2 Конвенції з огляду на наступне. ЄСПЛ наголосив, що коли особа затримується без тілесних ушкоджень, але пізніше вмирає, на державу покладається обов'язок надати правдоподібне пояснення подій, що призвели до смерті. Син Заявниці мав проблеми зі здоров’ям, проте помер саме внаслідок застосування до нього сили працівниками міліції. ЄСПЛ дійшов висновку, що син Заявниці отримав смертельні травми внаслідок необґрунтованого насильства з боку міліціонерів, а його життя не було врятовано з огляду на ненадання своєчасної та адекватної медичної допомоги.

Аналізуйте судовий акт: «Бургас проти України»: Невиправдана кількість експертиз може свідчити про відсутність комплексного підходу до збирання доказів та призвести до неефективного розслідування обставин смерті (ст. 2 Конвенції, заява № 8976/07 від 18.12.2018 р.)

Справу розпочато за заявою громадян України Л.О. Бургас та В.М. Бургаса, які стверджували, що розслідування смерті їхнього сина було необґрунтовано тривалим і неефективним.

У 2002 році син Заявників загинув у ДТП за участю представника міліції. За висновками судово-медичної експертизи у його організмі було знайдено алкоголь. Міліцією було проведено технічні експертизи, в ході яких експерти встановили, що син Заявників порушив правила дорожнього руху і, таким чином, був винуватцем ДТП.

У цей же час міліцією здійснювалося кримінальне розслідування обставин смерті сина Заявників. Під час розслідування було проведено численні експертизи (в тому числі повторні), допитано свідків, здійснено інші слідчі дії. Посадовими особами МВС було підкреслено, що обставини справи не встановлені належним чином; зокрема, існували значні розбіжності в доказах, частину свідків не було ідентифіковано.

Кримінальну справу було закінчено, оскільки слідчі вважали, що смерть сина Заявників сталася внаслідок порушення ним правил дорожнього руху. Рішення про закінчення справи було скасоване прокуратурою як необґрунтоване.

В подальшому місцевий суд припинив кримінальне провадження через смерть особи, відповідальної за аварію. Апеляційним судом дане рішення було скасовано; згодом прийнято нове рішення, яким сина Заявників визнано винним у ДТП, але вирок не ухвалений з огляду на його смерть. Апеляційний суд скасував рішення, встановивши, що судом першої інстанції були порушені права Заявників на захист, і направив справу на новий розгляд. Внаслідок подій 2014 року справа опинилася на непідконтрольній Україні території. За інформацією, наданою Заявниками, вона має бути розглянута «ДНР».

ЄСПЛ встановив, що скарга Заявників щодо порушення статті 2 Конвенції у матеріальному аспекті є безпідставною, оскільки міліціонер в момент аварії діяв як приватна особа і перебував за кермом власного автомобіля. Таким чином, держава не є відповідальною за його дії.

Натомість, ЄСПЛ встановив порушення статті 2 Конвенції у процесуальному аспекті з огляду на наступне. ДТП, яка призвела до загибелі сина Заявників, відбулася у 2002 році. На момент подій 2014 року розслідування тривало понад 12 років, проте виявилося неефективним, а остаточне судове рішення так і не було ухвалене ЄСПЛ наголосив, що рішення про припинення розслідування були неодноразово скасовані вищестоящими органами з мотивів неповноти розслідування – що свідчить про численні недоліки у процесі. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що повноцінне розслідування обставин смерті сина Заявників розпочалося через декілька місяців після ДТП, проте всі необхідні процесуальні заходи так і не були здійснені. ЄСПЛ наголосив, що надмірна кількість медичних і технічних експертиз була невиправданою і свідчила про відсутність комплексного підходу до збирання доказів під час попереднього розслідування.