Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 64. Права і обов'язки членів сім'ї наймача

Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Право дитини на вселення до місця проживання одного з батьків зберігається і після досягнення нею повноліття (ВС/КЦС у справі № 759/6629/19 від 7 липня 2021)

Спори між батьками і дітьми неминучі, як би один одного не любили, все одно трапляються. Однак, судові спори між батьками і дітьми це вже зовсім інша справа.

За захистом своїх прав до суду звернулась донька із позовом до свого батька про вселення та встановлення заборони чинити перешкоди у користуванні житлом – квартирою, в якій вона проживала з дитинства.

Справа в тому, що позивачка із батьками проживала в комунальній квартирі, однак після їх розлучення, будучи малолітньою вона разом із матір’ю виїхала із цього житла. Після переїзду, батько приватизував квартиру на себе одноособово. Однак, в судовому порядку приватизація була визнана незаконною. Позивачка зареєструвала своє місце проживання у квартирі батька, намагалася вселитися у спірну квартиру, однак відповідач чинив фізичні перешкоди у її вселенні.

В процесі судового розгляду батько подав зустрічний позов про скасування місця реєстрації доньки.

Суд першої інстанції первісний позов визнав обґрунтованим. З огляду на те, що з моменту вселення (з дати народження) позивач, будучи неповнолітньою дочкою наймача-батька, набула рівних з останнім прав на користування квартирою, в тому числі і після досягнення повноліття, а тимчасова відсутність позивача у спірній квартирі не є перешкодою для відновлення її права на користування житлом.

Апеляційний суд рішення скасував з тих підстав, що після досягнення 18 років гарантії збереження права на користування житлом у позивача як повнолітньої особи припинилися. Після 18 років позивач повинна була довести реальний намір скористатися своїм правом на зміну постійного місця проживання, однак на думку суду таких доказів матеріали справи не містять.

ВС залишив в силі рішення суду першої інстанції.

Зокрема, ВС наголосив, що ч.1 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло.

ВС зазначив, що не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання (ст. 29 ЦКУ). Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку.

Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини.

На час вибуття зі спірного житла позивачка була малолітньою особою та особою з інвалідністю, яка самостійно не могла визначати своє місце проживання, а тому за нею зберіглося право на користування житлом за місцем проживання її батька, в силу положень ст. 64 ЖК УРСР, незважаючи на факт зміни її постійного місця проживання.

При цьому, втрата триваючих зав’язків позивачки зі спірним житлом відбулася не через її волевиявлення, оскільки вона, будучи неповнолітньою дитиною, у зв’язку з припиненням фактичних шлюбних відносин батьків проживала з матір’ю.

Після досягнення 14 років позивачка не могла скористатися своїм правом на вибір та зміну постійного місця проживання через існування судового спору, наявність у неї інвалідності та недосягнення повнолітнього віку. Водночас у позивачки зберігся намір ставитися до спірного жилого приміщення як до свого місця проживання, про що свідчить той факт, що, досягнувши повноліття, вона зареєструвала своє місце проживання у спірній квартирі. Крім того, суди встановили факт чинення перешкод відповідачем у користуванні житлом позивачці, яка намагалася вселитися у спірну квартиру та зверталася до правоохоронних органів з метою захисту порушених прав.

З урахуванням принципу «пропорційності», ВС підтвердив правильність вирішення справи судом першої інстанції та залишив його в силі.

Аналізуйте судовий акт: Нарешті Велика Палата визначила, що втрата сімейних зв’язків є підставою для виселення колишнього члена сім’ї та припинення сервітуту на житлове приміщення (ВП/ВС у справі № 447/455/17 від 13.10.2020)

Тривалий час судова практика щодо виселення колишніх членів (чоловіків, дружин) сім’ї із житлових приміщень які перебувають у власності позивачів носила вкрай неоднорідний характер.

Окремі суди (з позицією яких я доречи однозначно згоден) таки позиви задовольняли виходячи з того, що зміна сімейного положення, наприклад розлучення, є підставою для припинення сервітуту та посилались на норми ст. 406 ЦК України.

Інші ж «натягивая сову на глобус» посилались на ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та трактували її положення так як їм заманеться.

Звісно, що при такому підході про жодну сталість судової практики й годі говорити, а про захист права власності треба взагалі промовчати.

Але ж нарешті Велика Палата таки поставила крапку у цьому питання за що їй велика вдячність.

У даній справі жінка звернулась до суду із позовом про свого колишнього чоловіка про визнання припиненим права користування житлом мотивуючи його тим, що у період шлюбу вона за власні кошти придбала будинок та проживала у нього разом із дитиною та чоловіком, який у цій справі є відповідачем.

Після розірвання шлюбу припинилася обставина, яка була підставою набуття відповідачем права користування її житловим приміщенням. Однак, відповідач відмовився звільнити будинок і до цього часу продовжує проживати у ньому.

На думку позивача подальше перебування її колишнього чоловіка у будинку є неможливим, оскільки він складається лише з двох житлових кімнат, однією з яких користується син, а в іншій вона не може проживати з відповідачем, оскільки вони не є подружжям, що, у свою чергу, перешкоджає їй володіти і користуватися власним майном.

Судом першої інстанції вказані позовні вимоги було задоволено.

Однак, апеляційний суд посилаючись та застосовуючи рудиментарні норми ЖК УРСР у задоволенні позову відмовив мотивуючи таке рішення тим, що за нормами ч.4 ст. 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Незгода із постановою суду апеляційної інстанції стала підставою для подання позивачем касаційної скарги та подальшого направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка скаргу задовольнила та надала свої такі очікувані висновки щодо згаданих вище правовідносин.

Так, Велика Палата у своїй постанові зазначила, що нормами статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За положеннями статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. При цьому припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Водночас ВП звернула увагу на те, що звернути увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. В свою чергу Цивільний кодекс є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.

Законодавець при прийнятті ЦК України не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

За положеннями ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

У даній справі припинення права користування відповідача спірним житлом відповідає пропорційності в розумінні положень ст. 8 Конвенції, з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, відповідач має постійне зареєстроване місце проживання, спірний житловий будинок має дві житлові кімнати, в одній з яких проживає син сторін, якому на час перегляду справи у касаційному порядку виповнилося 13 років, вона з дитиною змушена проживати у батьків, оскільки окрім спірного житлового будинку іншого житла не має, однак змушена забезпечити належні житлові умови не лише для себе, але і для малолітнього сина, який проживає разом з нею.

Разом із тим, встановивши, що права позивачки порушені у контексті статті 8 Конвенції, необхідно зазначити, що порушено і її права, як власниці житлового приміщення, гарантовані також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивачки, з якою після розірвання шлюбу залишився проживати син, тому відповідач як колишній член її сім`ї втратив право на користування будинком, оскільки він вже не є членом її сім`ї, не зареєстрований у спірному житловому будинку.

Таким чином, у справі, що переглядається, інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, за доводами позивачки, забезпечено іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.

Отже припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналізуйте судовий акт: Якщо квартира набута на законних підставах, покупець має право виселити усіх зареєстрованих у ній осіб, в тому числі і членів сім’ї продавця, без надання іншого житлового приміщення (ВС/КЦС, № 638/13030/13-ц, від 25 липня 2018р.)

Позитивна практика нового ВС при розгляді судами позову власника про усунення перешкод у користування житловим приміщенням та виселення.

Так позивач набув право власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець та інші зареєстровані у квартирі особи родини продавця повинні були знятися із реєстраційного обліку протягом місяця. Цього не відбулося .

Зазвичай договір купівлі-продажу квартири укладається сторонами вже після того як з квартири «виписані» всі проживаючи особи. Мабуть тут була застосована схема відповідно до якої реальний власник квартири формально продає квартиру своїй довіреній особі і, таким чином, висиляє через суд з квартири членів своєї сім’ї чи інших зареєстрованих осіб з якими проживати не бажає. Після фізичного видворення з квартири цих осіб, третя особа повертає квартиру власнику на підставі договору дарування чи іншого цивільно-правого договору.

Так чи інакше незважаючи на всі спроби відповідачів визнати у цій справі договір купівлі-продажу квартири недійсним та подальші оскарження, ВС залишився на стороні позивача.

Суд касаційної інстанції вказав, що ст. ст. 64, 156 ЖК УРСР не застосовуються в даному випадку і право на проживання членів сім’ї колишнього власника у квартирі припиняється з моменту її продажу. Не допомагає тут і стаття 405 ЦК України.

Водночас, відповідно до ст. 391 ЦК України новий власник квартири через суд має право усувати усі перешкоди у користуванні своїм майном, зокрема висиляти з квартири повнолітніх осіб без надання іншого житлового приміщення. Відповідно до ст. 328 ЦК України таке право власника виникає тоді, коли він набув право власності на підставах, що не заборонені законом, тобто на підставі договору купівлі-продажу.

ВС підкреслив, що для такого виду спорів не потрібна зі сторони позивача обов’язкова вимога про виселення, яку повинні отримати проживаючи у квартирі особи. Окрім цього відповідачами не було надано суду документів, які б підтверджували певний особливий зв'язок між позивачем та колишнім власником квартири, і які б могли довести фіктивність договору купівлі-продажу. В матеріалах справа міститься дійсним договір купівлі-продажу на підставі якого продавець передав, а покупець повністю оплатив квартиру.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
1