1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У Конституції України (ст. 56) закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування; їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 1173 ЦК містить правила відшкодування шкоди, завданої органами влади або місцевого самоврядування, в яких реалізується їх деліктоздатність. Дані суб´єкти вступають у цивільні відносини через дії чи бездіяльність осіб, які формують дані органи та мають статус посадових або службових осіб.
Суб´єктами відповідальності за ст. 1173 ЦК є органи державної влади або місцевого самоврядування. Згідно ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до ст. 2 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування».
Стаття 1173 ЦК є спеціальною, оскільки передбачає певні особливості, відмінні від загальних правил деліктної відповідальності (див. коментар до ст. 1166 ЦК), а саме: а) наявність владно-адміністративного, тобто обов´язкового, одностороннього характеру дій органів державної влади, місцевого самоврядування; б) завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених суб´єктів; в) настання відповідальності незалежно від вини цих органів.
Дії органів влади або місцевого самоврядування можуть бути у формі адміністративних актів (також нормативних), а також безпосередніх дій при застосуванні примусових заходів (примусове вилучення, застосування фізичної сили, зброї тощо). Проте такі дії повинні здійснюватись в межах відповідно їх компетенції. Дії, що виходять за зазначені межі, визнаються незаконними. Шкода може бути завдана також внаслідок бездіяльності, тобто нездійснення (чи відмова від здійснення) органом державної влади, місцевого самоврядування своїх обов´язків. Проте шкода, завдана під час господарської або технічної діяльності, яка не пов´язана безпосередньо з реалізацією ними своїх владних повноважень, підлягає відшкодуванню за загальними правилами.
При вирішенні питання про відшкодування шкоди, завданої незаконними адміністративними, нормативними актами необхідно та й доречно в судовому порядку вимагати визнання такого акта недійсним за правилами ст. 21 ЦК. Так, незаконним визнається правовий акт, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Право на відшкодування завданої шкоди, за правилами даної норми, може належати як фізичній особи, так і юридичній. Проте фізичні особи можуть вимагати за завдання шкоди у сфері владно-адміністративних відносин відшкодування моральної шкоди.
Завдана шкода відшкодовується не безпосередньо органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, а за рахунок державного бюджету (див. коментар до ст. 174 ЦК), бюджету Автономної Республіки Крим (див. коментар до ст. 175 ЦК) та органів місцевого самоврядування (див. коментар до ст. 176 ЦК). Так правила ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачають, що «шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету» (ч. 1).
Держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади, які відшкодували завдану шкоду потерпілому, мають право зворотної вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди (див. коментар до ст. 1191 ЦК).
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: За бездіяльність, яка полягає в невиконанні зобов’язуючого рішення суду, із органу місцевого самоврядування стягується моральна шкода (ВС/КЦС у справі № 522/11325/16-ц від 26 серпня 2020 р.)
За почуття «безнадійності у верховенстві закону» прошу стягнути з Одеської міської ради моральну шкоду – так заявив на суді громадянин, який більшу частину свого свідомого життя оформлює права на земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва.
І дійсно, аморальне знущання чиновников над цим чоловіком триває з 1997 року. Уявить собі…, який сьогодні рік?...
Ми не будемо переказувати усю цю трагічну для людини історію, а опишемо один епізод.
У червні 2016 року постановою Одеського апеладмінсуду визнано протиправною бездіяльність органу місцевого самоврядування, яке полягає в неприйнятті рішення по суті про затвердження або про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення з/д та передачу безоплатну її у приватну власність заявнику.
Тобто, заявник спочатку звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою про затвердження проекту відведення з/д – ігнор, потім у суді визнав такий ігнор протиправним, проте ігнор після рішення суду зі боку органу місцевого самоврядування тільки «посилився».
Через рік заявник звернувся із окремим позовом про стягнення моральної шкоди із органу місцевого самоврядування «за ігнор» до суду. Вимога була – 500 000 грн. Звісно йому сказали – дурник.
Хоча слід віддати належне, вже суд першої інстанції задовільнив позов і стягнув з 1500,00 грн, а не відмовив на підставі славнозвісного обґрунтування «недоведеності причинно-наслідкового зв’язку». Суд апеляційної інстанції стягнув з органу місцевого самоврядування 10 000,00 грн., суд касаційної інстанції залишив це рішення без змін.
Ганебний спосіб захисту від стягнення моральної шкоди був обраний органом місцевого самоврядування. Так на момент судового розгляду, орган місцевого самоврядування надав власне рішення про відмову позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведенні з/д, як доказ припинення своєї бездіяльності та виконання рішення суду, яке ігнорувалося. Такі заперечення були відкинуті судом.
Так відповідно до статті 1173 ЦК України «шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів».
Тобто хто відповідач в даному випадку? Лише орган місцевого самоврядування, чи слід залучати до спору як співвідповідача орган державного казначейства України. І за рахунок, яких коштів має виконуватися рішення про стягнення моральної шкоди на користь позивача?
Суд касаційної інстанції підкреслив, "що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України."
Таким чином, в даному випадку сума моральної шкоди стягується напряму з органу місцевого самоврядування без залучення органу державного казначейства України.
Тут слід згадати, що ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» установлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених ЗУ «Про виконавче провадження», а також особливості їх виконання.
Аналізуйте судовий акт: Право на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення ЄСПЛ презюмується (ВС/КАС у справі № 818/607/17 від 24.03.2020)
Невиконання судових рішень вже давним давно стало «притчей во языцех». При цьому таке невиконання відбувається як внаслідок відсутності у боржника коштів та/або майна на яке можна накласти стягнення або ж внаслідок недбалого ставлення органів, які здійснюють примусове виконання судових рішень до своїх обов’язків.
Як на мене досить дивною є позиція державних виконавців, які з одних їм відомих причин саботують виконання рішень Європейського суду з прав людини адже стягувач, який пройшов ВСІ національні судові інстанції і який нарешті отримав сатисфакцію з держави в наслідок порушення його прав фактично не може її отримати. Як на мене від цього страждає не тільки стягувач – від цього страждає престиж країни як такої.
У даній справі стягувач на користь якого ЄСПЛ стягнув компенсацію звернувся до адмінсуду із позовом про визнання дій державного виконавця протиправними в частині нестягнення пені за тривале невиконання рішення Євросуду та закінчення виконавчого провадження. Такі вимоги судом було задоволено. Проте, ДВС так і не поновив виконавче провадження.
У зв’язку із цим стягувач просив суд просив визнати бездіяльність ДВС протиправною та стягнути з департаменту ДВС моральну шкоду в сумі 43 020 грн.
Судом першої інстанції такі вимоги задоволено частково – хоча і бездіяльність визнано протиправною, однак суд першої інстанції визначив, що моральна шкода у даному випадку стягнута бути не може оскільки позивачем не доведено причинний зв`язок між фактом невиконання Департаментом ДВС рішення суду та душевними стражданнями, завданими позивачу та членам його сім`ї у зв`язку з тривалим невиконанням рішення відповідачем.
Однак апеляційний суд з таким рішенням не погодився так таки стягнув з ДВС моральну шкоду.
Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується, а тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди.
На таке рішення ДВС було подано касаційну скаргу доводи якої звелись до того, що суд апеляційної інстанції неправомірно стягнув моральну шкоду з відповідача, оскільки моральна шкода повинна відшкодовуватися державою, а не органом державної виконавчої служби.
В свою чергу такі доводи Касаційним адміністративним судом було відхилено.
Мотивуючи своє рішення КАС послався на те, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
Водночас згідно ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.
Отже негативні емоції позивача внаслідок тривалого та умисного не розгляду його звернення перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачу була завдана моральна шкода шляхом тривалого невиконання судового рішення відповідачем, є правильним та обґрунтованим.