За договором зберігання строк визначається насамперед як проміжок часу, протягом якого зберігач зобов´язаний зберігати річ. Договір зберігання може бути вчинений як на конкретний строк, так і на невизначений, тобто до моменту витребування речі поклажодавцем. Сторони у договорі самостійно визначають строк договірних відносин. Строк у договорі зберігання завжди встановлюється враховуючи інтереси поклажодавця.
Враховуючи дану норму, поклажодавець вправі в будь-який час зажадати повернення майна від зберігача, а зберігач зобов´язаний повернути майно на першу вимогу, незалежно від строку зберігання. Що стосується зберігача, то він може зажадати припинення договору лише у випадку, якщо майно було здано на зберігання до витребування чи без указівки строку. Але й у цьому випадку він зобов´язаний надати поклажодавцю достатній строк для одержання майна.
Договір зберігання може бути укладений як на заздалегідь визначений строк, так і на строк до пред´явлення вимоги повернення речі поклажодавцем. У другому випадку виходячи з того, що договір зберігання укладається в інтересах поклажодавця, йому надане право вимагати повернення речі достроково.
Зберігач не вправі достроково виконати своє зобов´язання. Це суперечить суті зобов´язання зберігання. Виняток складають особливі випадки, наприклад ліквідація юридичної особи.
Якщо строк зберігання не був точно обумовлений, зберігач вправі зажадати від поклажодавця взяти назад річ після закінчення «звичайного» чи «розумного при даних конкретних обставинах» строку. Поняття «звичайного» та «розумного» строку у випадку виникнення спору має визначати суд.
page
youtube
