Право спільної часткової власності є різновидом права власності. Тому воно може бути припинене з підстав, за якими може бути припинене будь-яке право власності (ст.346 ЦК), а також зі специфічних підстав, пов´язаних з тим, що для спільної власності характерна множинність уповноважених суб´єктів. Такими специфічними підставами припинення права спільної часткової власності є поділ майна, що знаходиться в спільній частковій власності, і виділ частки, що належить кожному зі співвласників, зі спільного майна (ст. 364 ЦК). Кожний з учасників права спільної часткової власності має певні правомочності у відношенні належної йому частки в праві власності на спільне майно. Відповідно до цього кожен зі співвласників може вимагати виділу своєї частки зі спільного майна.
Якщо виділ частки в натурі не допускається законом чи є неможливим, якщо спільну річ не можливо поділити без втрати її цільового призначення (ст.183 ЦК), співвласник, що виділяється, має право на виплату йому грошової чи надання йому іншої матеріальної компенсації вартості його частки іншими учасниками спільної часткової власності. Компенсація співвласнику, який бажає виділу, може бути надана тільки за його згодою. Розрахунки між співвласниками можливі і тоді, коли майно в натурі не може бути виділене в точній відповідності з належною кожному з них часткою. Виплата одному зі співвласників компенсації грошової вартості майна провадиться іншими співвласниками за згодою співвласника, якому виділено в натурі майно менше, ніж на яке він мав право відповідно до його частки в праві спільної часткової власності, а у випадку спору, розмір компенсації визначається судом. Договір про виділ частки нерухомого спільного майна в натурі укладається в писемній формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: ДУРНЯ! Колегія ВС/КЦС на чолі з Луспеником поділяючи спільне майно просто переплутала позивача з відповідачем та скасувала абсолютно законне рішення суду першої інстанції (ВС/КЦС у справі № 464/7011/16-ц від 27 лютого 2019 р)
Здається ми все ж таки знайшли очевидно незаконне рішення ВС, яке не лише скасовує відмінне рішення суду першої інстанції, а і сам спір заводить у глухий кут настільки, що вирішити його вже неможливо.
Є автомобіль – неподільна річ придбана у шлюбі і записана на чоловіка – ВІДПОВІДАЧА. Дружина звертається із позовом про визнання автомобілю спільною власністю набутою під час шлюбу, просить суд поділити автомобіль навпіл та присудити їй грошову компенсацію за половину автомобілю.
Суд першої інстанції залишає повне право власності на автомобіль за відповідачем та стягує з відповідача на користь позивача грошову компенсацію в рахунок припинення права власності на ½ частини автомобілю позивача у спільній власності.
Таке рішення суд першої інстанції ухвалює на підставі частини 2 статті 364 ЦК України – «виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності», яка передбачає, «якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.»
Тобто, суд першої інстанції реалізував право позивача на виділ із спільної власності своєї частки і оскільки виділ в натурі частки автомобілю неможливий стягнув з титульного власника грошову компенсацію за виділену частку.
Інакше кажучи дружині цей «металобрухт» і дарма непотрібен, нехай чоловік гроші за півмашини гроші поверне і далі катається.
Неймовірно, але суд касаційної інстанції скасовує таке рішення на підставі ч.2 ст. 365 ЦК України, яка передбачає, що «суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.»
Так, дійсно суд першої інстанції припинив право власності позивача за її ініціативою та згодою на частку в автомобілю, но до чого тут внесення «позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду»???
Адже припинення частки у спільному майні вимагає не той співвласник, який хоче стати одноосібним власником майна, а той співвласник, який навпаки хоче позбутися права власності на майно і отримати грошову компенсацію. Навіщо позивач стягуючи грошову компенсацію з відповідача за частку у спільному майні має вносити на депозитний рахунок суду грошову вартість цієї частки???
Спеціально наводимо цитату постанови ВС: «Разом із тим, вирішуючи позовні вимоги про припинення права на часту у спільному майні та залишаючи у власності відповідача автомобіль у порядку поділу неподільного майна й стягуючи з відповідача грошову компенсацію за частку, що належить позивачці, районний суд не звернув уваги на зазначені вимоги закону про те, що такі вимоги можуть бути вирішені на підставі статті 365 ЦК України та лише за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Проте позивачка такі кошти не внесла.»
Аналізуйте судовий акт: Умови задоволення позову про виділ у натурі частки із нерухомості, яка перебуває у спільній частковій власності на підставі ст. 364 ЦК України (ВССУ від 06 грудня 2017р. у справі № 347/331/15-ц)
Спільна власність на нерухомість - це проблемна штука. На будь-яку операцію завжди потрібна згода співвласника. Спільне користування нерухомістю неминуче породжує різноманітні спори між співвласниками. А коли співвласники ще й побили горщики, і це ще і нежитловий фонд із земельною ділянкою, то взагалі біда.
В теорії начебто все дуже просто. Є стаття 364 ЦК України – «виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності», співвласник майна подає позов до суду, і суд припиняє спільну часткову власність та визнає право власності позивача на виокремлене майно. Є також статтю 88 ЗК України - "Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності." Проте, в судовій практиці все значно складніше…
Для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість. Насамперед це означає, що частка яка виділяється повинна бути реально окремим об’єктом нерухомого майна. При цьому частка яка залишається у іншого власника (власників) має також бути окремим об’єктом нерухомого майна в розумінні ст. 181 ЦК України. Тобто, з певної точки зору при будь-якому видилі частки з нерухомості, завжди відбувається поділ цієї нерухомості на два самостійних об'єкта.
Для цього у справі проводяться будівельно-технічні та земельно-технічні експертизи. Для позитивного висновку експертизи частки співвласників повинні бути ізольовані один від одного, мати окремі виходи, окремі системи водопостачання, водовідведення, опалення, тощо. Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами. Кількість та розміри виходів повинні відповідати вимогам будівельних норм за видами будинків та споруд. Якщо при поділі відбувається реконструкція та необхідно додержуватися вимог ДБН та санітарних правил.
У цій постанові ВССУ наводяться нормативні акти, на яких має базуватися висновок експертизи про можливість виділу чи поділу нерухомості, що перебуває у спільній частковій власноті.
В цій справі нежитловий фонд та земельна ділянка належали співвласникам не в рівних частинах. Позивачу належало 2/3 нерухомості. Тому він і ініціював виділ через суд, оскільки домовитись із власником 1/3 нерухомості – відповідачем не зміг.
У справі було декілька експертиз, які надали суду різні варіанти можливого технічного поділу нерухомості. В такому випадку суд має обрати серед наданих варіантів, той варіант, який більш реальний та відповідає інтересам обох співвласників нерухомості.
Слід підкреслити, що дуже часто при наявності технічної можливості для поділу, внаслідок фактичного поділу на підставі експертного висновку ідеальні частки співвласників змінюються. Тому, суду при обранні варіанту поділу необхідно також обґрунтувати доцільність зміни ідеальних часток, яка б не порушувала права кожного із співвласників. Питання необґрунтованої зміни ідеальних часток співвласників, зокрема відсутності відповідної грошової компенсації тому з співвласників частка якого в результаті поділу зменшилася, може бути предметом апеляційного та касаційного розгляду.
Як і було і цій справі, де ВССУ не погодився з апеляційним судом та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.