26.03.2019 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram youtube

ДУРНЯ! Колегія ВС/КЦС на чолі з Луспеником поділяючи спільне майно просто переплутала позивача з відповідачем та скасувала абсолютно законне рішення суду першої інстанції (ВС/КЦС у справі № 464/7011/16-ц від 27 лютого 2019 р)

Фабула судового акту:  Здається ми все ж таки знайшли очевидно незаконне рішення ВС, яке не лише скасовує відмінне рішення суду першої інстанції,  а і сам спір заводить у глухий кут настільки, що вирішити його вже неможливо.

Є автомобіль – неподільна річ придбана у шлюбі і записана на чоловіка – ВІДПОВІДАЧА. Дружина звертається із позовом про визнання автомобілю спільною власністю набутою під час шлюбу, просить суд поділити автомобіль навпіл та присудити їй грошову компенсацію за половину автомобілю.  

Суд першої інстанції залишає повне право власності на автомобіль за відповідачем та стягує з відповідача на користь позивача грошову компенсацію в рахунок припинення права власності на  ½ частини автомобілю позивача у спільній власності.

Таке рішення суд першої інстанції ухвалює на підставі ст. 71 СК України та частини 2 статті 364 ЦК України – «виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності», яка передбачає,  «якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим  співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.»

Тобто, суд першої інстанції реалізував право позивача на виділ із спільної власності своєї частки і оскільки виділ в натурі частки автомобілю неможливий стягнув з титульного власника грошову компенсацію за виділену частку.

Інакше кажучи дружині цей «металобрухт» і дарма непотрібен, нехай чоловік гроші за півмашини поверне і далі катається.

Неймовірно, але  суд касаційної інстанції скасовує таке рішення на підставі ч.2 ст. 365 ЦК України, яка передбачає, що  «суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.»

Так, дійсно суд першої інстанції припинив право власності позивача за її ініціативою та згодою на частку в автомобілю, но до чого тут внесення «позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду»???

Адже припинення частки у спільному майні  вимагає не той співвласник, який хоче стати одноосібним власником майна, а той співвласник, який навпаки хоче позбутися права власності на майно і отримати грошову компенсацію. Навіщо позивач стягуючи грошову компенсацію з відповідача за частку у спільному майні  має вносити на депозитний рахунок суду грошову вартість цієї частки???

Спеціально наводимо цитату постанови ВС: «Разом із тим, вирішуючи позовні вимоги про припинення права на часту у спільному майні та залишаючи у власності відповідача автомобіль у порядку поділу неподільного майна й стягуючи з відповідача грошову компенсацію за частку, що належить позивачці, районний суд не звернув уваги на зазначені вимоги закону про те, що такі вимоги можуть бути вирішені на підставі статті 365 ЦК України та лише за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Проте позивачка такі кошти не внесла.»

Нижче також наводимо безпідставно скасоване Верховним Судом   рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28.02.2017 року

Аналізуйте судовий акт: Автомобіль придбаний у шлюбі навіть і за кредитні кошти є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу (№ 35/9895/15-ц від 06.02.2018)

"Грінпіса на ніх нєт або як поділити собаку навпіл". Ноу хау від Соснівського районного суду м. Черкаси (справа № 712/2218/17 від 17.05.2017)

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку, зазначивши (назвавши) вказані матеріали чи обладнання (справа 296/499/15-ц, 22.03.17)

Функція суду полягає в розподілі спільного майна подружжя та його виділу в натурі, а не визначення ідеальних частин у спільному майні кожного з подружжя, що не вирішує спір по суті (ВССУ від 1 лютого 2017р. у справі 541/642/13-ц)

Умови задоволення позову про виділ у натурі частки із нерухомості, яка перебуває у спільній частковій власності на підставі ст. 364 ЦК України (ВССУ від 06 грудня 2017р. у справі № 347/331/15-ц)

 

Постанова

Іменем  України            

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 464/7011/16-ц

провадження № 61-12168св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, на постанову Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Копняк С. М.,

Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 18 травня 2013 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, який рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 06 липня 2016 року було розірвано.

Зазначала, що за час перебування у шлюбі ними укладалися правочини в інтересах сім'ї, в тому числі і придбання спірного автомобіля. Однак, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 мав документ про право керування транспортним засобом, придбаний автомобіль було зареєстровано на його ім'я.

Вказувала, що вказаний автомобіль придбаний за кошти у сумі 304 660,76 грн, які були спільною сумісною власністю подружжя, а також за кошти у сумі 174 339,24 грн, отримані ОСОБА_2 за її згодою у кредит на підставі кредитного договору, зобов'язання відповідача за яким забезпечено договором застави вищевказаного автомобіля та договором поруки, згідно якого вона є поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_2

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд поділити автомобіль марки MITSUBISHI (модель ASX), 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, тип - загальний легковий універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, між нею та відповідачем по 1/2 частці як спільне майно подружжя; визнати за ОСОБА_2 право власності на вказаний автомобіль; стягнути з відповідача на її користь 152 330,00 грн компенсації в рахунок 1/2 частини у праві спільної сумісної власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року у складі судді Мички Б. Р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Поділено автомобіль марки MITSUBISHI (модель ASX), 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, тип - загальний легковий універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці як спільне майно подружжя.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки MITSUBISHI (модель ASX), 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, тип - загальний легковий універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто                      152 330,00 грн компенсації у рахунок 1/2 частини у праві спільної сумісної власності.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що спірний автомобіль придбано за спільні кошти подружжя, в тому числі і за кредитні кошти, отримані сторонами спільно в інтересах сім'ї, оскільки відсутні належні та допустимі докази щодо фактичного отримання ОСОБА_2 грошових коштів на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08 вересня 2015 року у сумі 1 503 995,03 грн та використання їх саме на придбання спірного автомобіля, а також інші докази належності грошових коштів

у сумі 311 350,00 грн, які 14 вересня 2015 року були оплачені за транспортний засіб, до особистих коштів відповідача, та не надано доказів окремого проживання позивача та відповідача у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин з 2014 року, та на час придбання спірного майна - 15 вересня 2015 року, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спірний автомобіль є особистою власністю ОСОБА_2, оскільки придбаний ним за кошти, які належали йому особисто, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 464/7011/16-ц з Сихівського районного суду м. Львова.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року вищевказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі встановлених обставин, належних і допустимих доказів досліджених у судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що спірне майно - автомобіль MITSUBISHI (модель ASX), 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2. тип - загальний легковий універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, придбано за спільні кошти подружжя, в тому числі і за кредитні кошти, отримані сторонами спільно в інтересах сім'ї, тобто вказане майно є спільним майном подружжя та підлягає поділу в порядку статті 60 СК України та статті 368 ЦК України.

Зазначала, що відмова відповідача від вирішення питання про поділ майна подружжя у позасудовому порядку призводить до порушення її майнових прав, оскільки з нею після розірвання шлюбу залишилась проживати малолітня дитина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вважала, що при розгляді цього спору судом першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення її позовних вимог враховано та правильно застосовано судову практику щодо розгляду спорів, які виникли із подібних правовідносин.

Натомість апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду, та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, прийшов до висновку, що спірний автомобіль є особистою власністю відповідача ОСОБА_2 та придбаний ним за кошти, які належали йому особисто.

З врахуванням обставин, які встановлено при розгляді цієї справи в суді першої інстанції та підтверджено належними і допустимими доказами, вважала, вказані висновки апеляційного суду є безпідставними.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 06 липня 2016 року шлюб між сторонами розірвано. Зазначене рішення суду не оскаржувалось та набуло законної сили, 18 липня 2016 року. З врахуванням змісту вказаного судового рішення, при розгляді справи судом не встановлено тих обставин, що сторони проживають окремо з 2014 року та з цього часу не ведуть спільне господарство і не підтримують подружні стосунки.

15 вересня 2015 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на автомобіль марки MITSUBISHI (модель ASX), 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, тип - загальний легковий універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Вказаний автомобіль придбаний за ціною 479 000,00 грн, оплату було здійснено шляхом сплати 14 вересня 2015 року на підставі рахунку-фактури № 1509-14001/1, у якому платником вказано ОСОБА_2, грошових коштів у сумі 311 350,00 грн та шляхом сплати грошових коштів у сумі 174 339,24 грн, що отримані ОСОБА_2 за нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_1 у кредит на підставі кредитного договору № 608/2015 від 16 вересня 2015 року.

Зобов'язання за вказаним кредитним договором було забезпечено договором застави вищевказаного автомобіля від 17 вересня 2015 року, нотаріальну згоду на укладення якого, було надано ОСОБА_1, та договором поруки від 16 вересня 2015 року, відповідно до умов якого поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_2 є ОСОБА_1

Згідно заяви ОСОБА_1 від 17 вересня 2015 року, яка посвідчена нотаріально, нею було надано відповідачу згоду на підписання кредитного договору та договору застави спірного автомобіля, так як вказане рухоме майно було набуто ОСОБА_2 за час шлюбу за кошти, які були спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач жодних застережень щодо змісту вказаної заяви ОСОБА_1 не висловлював та використав вказану заяву для отримання кредиту і укладення договору застави рухомого майна - спірного автомобіля.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду вказаним вимогам закону не відповідає і Верховний Суд дійшов таких висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України                      від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, як це визначено частиною четвертою статті 65 СК України. Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України, яка від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

У пункті 25 вказаної постановиПленуму Верховного Суду України роз'яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим

із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Щодо застосування вказаної норми при поділі майна подружжя Верховним Судом України викладена правова позиція у справі № 6-37цс13

від 23 вересня 2015 року, відповідно до якої при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Частиною першою та другою статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша                              статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 КодексуПоділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, другастатті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

ОСОБА_1 просила суд провести поділ спільного майна подружжя саме на підставі статті 364 ЦК України, тобто шляхом припинення її права власності на спірне майно та присудження їй грошової компенсації за належну їй частку у спільному майні подружжя. Проте примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України.  

Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, врахувавши наведені обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно набуте у шлюбі за спільні кошти є спільною сумісною власністю подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, а, отже, спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки на його придбання були використані спільні кошти, у тому числі кредитні кошти, на отримання яких ОСОБА_1 надавала відповідачу свою письмову згоду, та надавала згоду для передачі спірного майна у заставу, майна, що було придбано за кошти, що були спільною сумісною власністю подружжя, яку було оформлено нотаріально. Також судом було враховано презумпцію спільності майна, набутого за час шлюбу, яка відповідачем спростована не була.

Отже, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, додержуючись норм матеріального та процесуального права, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі, належним чином давши оцінку наданим сторонами доказам, які є належними та достатніми для вирішення зазначеного спору, та правильно поділив спірне майно з урахуванням презумпції спільності майна з визнанням за кожним зі сторін права на ідеальну частку, яка є рівною.

Разом із тим, вирішуючи позовні вимоги про припинення права на часту у спільному майні та залишаючи у власності відповідача автомобіль у порядку поділу неподільного майна й стягуючи з відповідача грошову компенсацію за частку, що належить позивачці, районний суд не звернув уваги на зазначені вимоги закону про те, що такі вимоги можуть бути вирішені на підставі статті 365 ЦК України та лише за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Проте позивачка такі кошти не внесла.

З урахуванням зазначеного рішення районного суду в частині позовних вимог про припинення права на часту у спільному майні та стягнення грошової компенсації не можна визнати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині позовних вимог нового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних  вимог.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов помилкового висновку про те, що спірний автомобіль є особистою власністю ОСОБА_2, оскільки вказане спростовується встановленими обставинами справи про те, що спірне майно було набуто подружжям за час шлюбуза спільні коши, і презумпція спільності майна, набутого подружжям за час шлюбу, ОСОБА_2 спростована не була.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400402409413416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2017 року скасувати.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року скасувати в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та стягнення грошової компенсації.

У задоволенні позовних ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та стягнення грошової компенсації відмовити.

У решті рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого  2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник

Судді:                                                                                               О. В. Білоконь

                                                                                                            Б.І. Гулько

                                                                                                            Є.В. Синельников

                                                                                                            С.Ф. Хопта

======================================================================================================

Справа № 464/7011/16-ц

пр.№ 2/464/433/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

     28.02.2017 року

Сихівський районний суд м.Львова в складі:

головуючого Мички Б.Р.

за участю секретаря судового засідання Янишин М.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить: поділити автомобіль марки MITSUBISHI (модель ASX), 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) JMBXNGA1WFE707549, тип загальний легковий універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, між нею та відповідачем по ? частці як спільне майно подружжя; визнати за відповідачем ОСОБА_2 право власності на вказаний автомобіль; стягнути з відповідача на її користь 152330,00 грн. компенсації в рахунок ? частини у праві спільної сумісної власності.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 18.05.2013 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 06.07.2016 року. Зазначає, що за час перебування у шлюбі сторонами вчинялись значимі угоди в інтересах сімї, в тому числі і придбання спірного автомобіля. Однак, у звязку з тим, що відповідач мав документ про право керування транспортним засобом, придбаний автомобіль зареєстровано на нього. Стверджує, що вказаний автомобіль придбаний за кошти у сумі 304660,76 грн., які були спільною сумісною власністю подружжя, а також за кошти у сумі 174 339,24 грн., отримані відповідачем за згодою позивача у кредит на підставі кредитного договору, зобовязання відповідача за яким забезпечено договором застави вищевказаного автомобіля та договором поруки, згідно якого вона є поручителем за зобовязаннями ОСОБА_2 А відтак, з урахуванням тих обставин, що спірний автомобіль набутий сторонами за час шлюбу і є неподільним рухомим майном, просить позов задоволити.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві. Додатково пояснила, що з метою захисту майнових прав та інтересів позивача, складу спільного майна подружжя, яке є предметом спору, його поділ має бути проведено з врахуванням вимог ст.ст. 60697071 СК України та ст.ст.183364370372 ЦК України, тобто  шляхом припинення права власності позивача на спірне майно і присудження йому з відповідача грошової компесації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги заперечив у повному обсязі, надав суду пояснення аналогічні викладеним в письмових запереченнях, просить в задоволенні позову відмовити. Пояснив, що спірний автомобіль є його особистою власністю, оскільки всі документи, на підставі яких здійснювалось придбання автомобіля, в тому числі і оформлення договору добровільного страхування ризиків, повязаних з експлуатацією наземного транспортного засобу, оформлені на його імя. Зазначив, що не проживає з позивачем з червня 2014 року та ствердив, що саме у нього була основна частина грошових коштів, необхідних для придбання майна, оскільки 08.09.2015 року ним продано належне йому на праві власності нерухоме майно, а недостатню суму він отримав у кредит, який також оформлено на його імя.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, зясувавши її дійсні обставини та перевіривши їх доказами, суд приходить до переконання, що позовні вимоги слід задоволити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.05.2013 року між позивачем та відповідачем у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-СГ №209606, виданим Міським відділом ДРАЦС Львівського міського управління юстиції.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 06.07.2016 року шлюб між сторонами розірвано. Рішення суду не оскаржувалось та набуло законної сили, 18.07.2016 року. З врахуванням змісту вказаного судового рішення, при розгляді справи судом не встановлено тих обставин, що сторони проживають окремо з 2014 року та з цього часу не ведуть спільне господарство і не підтримують подружні стосунки.

Судом встановлено, що 15.09.2015 року, тобто під час перебування у шлюбі, за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль марки MITSUBISHI (модель ASX), 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) JMBXNGA1WFE707549, типзагальний легковий універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1. Даний автомобіль придбаний за ціною 479000,00 грн., оплата здійснена шляхом сплати 14.09.2015 року на підставі рахунку-фактури №1509-14001/1, у якому платником вказано відповідача, грошових коштів у сумі 311350,00 грн. та шляхом сплати грошових коштів у сумі 174339,24 грн., що отримані відповідачем за нотаріально посвідченою згодою позивача у кредит на підставі кредитного договору №608/2015 від 16.09.2015 року. Зобовязання відповідача за вказаним кредитним договором забезпечено договором застави вищевказаного автомобіля від 17.09.2015 року, нотаріальну згоду на укладення якого надано позивачем, та договором поруки №608/2015/2 від 16.09.2015 року, згідно якого поручителем за зобовязаннями відповідача ОСОБА_2 є позивач ОСОБА_1 У заяві ОСОБА_1, яка посвідчена нотаріально 17.09.2015 року, зазначено про надання відповідачу згоди на підписання кредитного договору та договору застави спірного автомобіля, так як вказане рухоме майно набуто ОСОБА_2 під час перебування в зареєстрованому шлюбі за кошти, які були спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач жодних застережень щодо змісту вказаної заяви ОСОБА_1 не висловлював та використав вказану заяву для отримання кредиту і укладення договору застави рухомого майна спірного автомобіля.

Згідно ч.3ст.368 ЦК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно дост. 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на ньогомайно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Ст.57 СК України визначено підстави існування права особистої приватної власності  дружини та чоловіка на майно, в тому числі і те, яке набуто під час шлюбу. Зокрема, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте до шлюбу; майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали особисто одному з подружжя, тощо. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно набуте за час їхнього окремого проживання у звязку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою власністю.

Відповідно до п.24 Постанови пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавсвтва при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя», при поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобовязаннями, що виникли в інтересах сімї, як це визначено ч. 4 ст. 65 СК України. Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобовязаннями, що виникли в інтересах сімї.

Судом під час розгляду справи не здобуто доказів придбання спірного майна  виключно за особисті кошти відповідача, оскільки у матеріалах справи відсутні належні докази щодо фактичного отримання ОСОБА_2 грошових коштів на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.09.2015 року у сумі 1503995,03 грн. та використання їх саме на придбання спірного автомобіля, а також відсутні інші докази належності грошових коштів у сумі 311350,00 грн., які 14.09.2015 року були оплачені за транспортний засіб, до особистих коштів відповідача.

Також судом не здобуто доказів окремого проживання позивача та відповідача у звязку з фактичним припиненням шлюбних відносин з 2014 року, в тому числі і на час придбання спірного майна 15.09.2015 року.

Натомість з врахуванням коштів, які були використані для придбання спірного майна, в тому числі отриманих коштів на підставі укладення кредитного договору відповідачем і за згодою позивача, та передачі спірного автомобіля в заставу, як майна придбаного за кошти, що були спільною сімісною власністю подружжя, за нотаріальною заявою-згодою позивача, суд приходить до висновку що спірний автомобіль придбано за спільні кошти подружжя, в тому числі і за кредитні кошти, отримані сторонами спільно в інтересах сімї.

А відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поділу автомобіля як спільної сумісної власності її та відповідача ОСОБА_2, є підставними та підлягають до задоволення.

Ст.63 Сімейного кодексу України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно ч.1ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.71 СК України, майно, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на жиловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, яка висвітлена в п.22 постанови від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст.69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Пунктом 25 вказаної Постанови Верховним Судом України розяснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК України щодо обовязкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Щодо застосування вказаної норми при поділі майна подружжя Верховним Судом України викладена правова позиція у справі №6-37цс13, відповідно до якої при поділі майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, пята статті 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Вказана правова позиція Верховного Суду України усуває неоднакове застосування судами ст.365 ЦК України при поділі спільного майна подружжя з одночасним застосуванням ст.ст. 606971 СК України та ч.3 ст.368 ЦК України.

Щодо випадків поділу спільного майна подружжя в іншому порядку, ніж це зазначено в ч.4 ст.71 СК України, слід віднести правила поділу майна, що перебуває у спільній власності, встановлені ЦК України, зокрема, виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, на підставі ст.364 ЦК України.

Частиною 1 ст.364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Згідно ч.2 вказної статті, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Таким чином, у випадку, коли один із співвласників згідний отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не згідна її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений співвласник в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі ст.364 ЦК України.

При розгляді даного спору суд враховує і рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60Кодексу). Обєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69КодексуПоділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364ЦК України).

Як вбачається із змісту заявленого позову, ОСОБА_1 просить суд провести поділ спільного майна подружжя саме на підставі ст.364 ЦК України, тобто шляхом припинення її права власності на спірне майно та присудження їй грошової компенсації за належну їй частку у спільному майні подружжя.  

При прийнятті рішення суд враховує, що спірне майно автомобіль марки MITSUBISHI (модель ASX), 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, з урахуванням його цільового призначення, відповідно до ч.2 ст.183 Цивільного кодексу України, є неподільною рухомою річчю, а спільне користування автомобілем позивачем та відповідачем є неможливим.

Зроблений позивачем розрахунок вартості її частки у спільному майні подружжя не оспорений і не спростований відповідачем, при його обрахунку позивачем враховано суму кредитних коштів, отриманих для придбання спірного автомобіля, та відповідно до вимог ст.65 СК України кредитні кошти у розмірі 174339,24 грн. виключено з загальної суми коштів, затрачених на придбання автомобіля. У звязку з чим, сума грошової компенсації, яку просить присудити позивач за її частку у спільному майні подружжя у розмірі 152330,38 грн., відповідає фактичним витратам сторін, повязаних з придбанням спільного майна та майновому балансу прав як позивача, так і відповідача.

     Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічне нормативне положення закріплено у ст.372 ЦК України. За змістом ч.1ст. 71 СК України, майно, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Таким чином, враховуючи встановленні судом фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору по суті, на підставі комплексного аналізу норм цивільного та сімейного законодавства щодо поділу спільного майна подружжя, їх тлумачення Конституційним Судом України та практикою Верховного Суду України щодо їх застосування, заявлені ОСОБА_1, в тому числі і на підставі ст.364 ЦК України, вимоги щодо поділу спільно майна подружжя, яке є рухом і неподільним, шляхом припинення її права власності на спірне майно та присудження їй грошової компенсації, є підставними та обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповіднодост. 88 ЦПК Українистороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. У зв'язку з наведеним, з відповідача підлягає стягненню 1523,30 грн. судового збору на користь позивача.

На підставі ст.ст.60,63,69,70,71 Сімейного Кодексу України, ст.ст.364368,370,372 ЦК України, та керуючисьПостановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11„Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, ст ст.310,11,57-61,88,208,209212-215,218ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжязадоволити.

Поділити автомобіль марки MITSUBISHI (модель ASX), 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) JMBXNGA1WFE707549, типзагальний легковий універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по ? частки як спільне майно подружжя.

Визнати за відповідачем ОСОБА_2 (79049, м.Львів, вул.Коломийська,3/12; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) право власності на автомобіль марки MITSUBISHI (модель ASX), 2015 року випуску, номер шасі (кузова, рами) JMBXNGA1WFE707549, тип загальний легковий універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 152330,00 грн. компенсації в рахунок ? частини у праві спільної сумісної власності.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1523,30 грн судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а особою, у відсутності якої таке було постановлено, - протягом того ж строку з дня отримання його копії. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання такої рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий                                                   Мичка Б. Р.

Оригінал рішення виготовлено в одному примірнику, який зберігається в справі №464/7011/16-ц                     

10414
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення