Функція суду полягає в розподілі спільного майна подружжя та його виділу в натурі, а не визначення ідеальних частин у спільному майні кожного з подружжя, що не вирішує спір по суті (ВССУ від 1 лютого 2017р. у справі 541/642/13-ц)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
 Функція суду полягає в розподілі спільного майна подружжя та його виділу в натурі, а не визначення  ідеальних частин у спільному майні кожного з подружжя, що не вирішує спір по суті (ВССУ від 1 лютого 2017р. у справі 541/642/13-ц)  - vssu_funktsiya_sudu_polyagae_v_rozpodili_spilnogo_mayna_podruggya_ta_yogo_vidilu_v_naturi_a_ne_viznachennya_idealnih_589e190b4a2bc.jpg

Фабула судового акту: Прогресивне рішення ВССУ, яке насамперед направлене на вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції – ухвалення обов’язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитись.

Подружжя не домовилось про поділ спільного майна, і суд розглянув їх взаємні позови. Спільного майна було чимало: дві квартири, будинок, автомобіль, автомобільний причеп, трактор, тракторні причепи, спірна сума коштів. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції пішли як то кажуть «шляхом найменшого опору»: визнали об’єкти майна неподільними та визнали в кожному з цих об’єктів майна 1/2 ідеальної частини на спільне майно за кожним з подружжя.

Очевидно, що суд не тільки не вирішив життєвий спір, а ще більше ускладнив його, бо важко уявити як після рішення суду члени подружжя домовляться щодо користування та розпорядження майном, яке залишилось у спільній, тепер вже частковій власності.

ВССУ скасував ці рішення і направив справу на новий розгляд. Суд касаційної інстанції підкреслив, що згідно ст. 69 СК України кожен з подружжя має право на поділ майна, яке є об’єктом спільної сумісної власності, шляхом виділення його в натурі в особисте майно та припинення спільної власності взагалі. Відповідно ст. 71 СК України у випадку неподільності об’єкту спільного майна, він присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Тобто, при наявності такої кількості об’єктів спільного неподільного майна, суд повинен справедливо присудити частину об’єктів майна одному з подружжя, частину – іншому і, таким чином, припинити як спільну власність, так і сам спір, як існуючий, так і такий що ймовірно виникне у майбутньому між подружжям.

ДАЙДЖЕСТ: Рік, що минає. 10 найбільш корисних рішень суду у площині сімейних спорів за версією ресурсу «Протокол»!

Аналізуйте судовий акт: Між подружжям поділяється навпіл як і сумісна власність придбана на позичені кошти, так і боргові зобов’язання повернути ці кошти кредитору (ВСУ від 14 вересня 2016р. у справі № 6-539цс16)

Відсутність згоди одного з подружжя на відчуження спільного майна сама по собі не може бути підставою для визнання договору недійсним – інший з подружжя в такому випадку має право на компенсацію вартості своєї частки (ВСУ у справі №6-1587цс16)

Якщо один з члені подружжя доведе, що майно набуте ним у шлюбі було придбано за особисті, а не спільні кошти, то таке майно НЕ є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю цього члена подружжя (ВСУ у справі № 6-1568цс16)

Поділ судом об’єкту незавершеного будівництва між членами подружжя можливий, якщо технічно можна виділити окремі частини та довести будівництво до кінця (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі № 6-47цс16)

Майно ФОП придбане за кошти від своєї діяльності слід розглядати як особисту приватну власність, яка не підлягає поділу між подружжям при розлученні (ВСУ у справі № 6-1327цс15 від 18 травня 2016р.)

Ухвала

іменем україни

01 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Кафідової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Заперечуючи проти вказаних вимог, у червні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначали, що у період з 28 квітня 1988 року по 14 січня 2013 року вони перебували у зареєстрованому шлюбі.

За час шлюбу вони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, будинковолодіння по АДРЕСА_3, автомобіль марки Chevrolet Lacetti, 2009 року випуску, автомобільний причіп «Бджілка», 1991 року випуску, трактор колісний «ЮМЗ-6АЛ» та два причепи тракторні.

Посилаючись на те, що вони не можуть досягти згоди щодо поділу вказаного майна, вимушені звернутись до суду з відповідними позовами про його поділ.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 березня 2016 року позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 ідеальній частині на наступне майно подружжя без реального його поділу: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1; двокімнатну квартиру АДРЕСА_2; будинковолодіння по АДРЕСА_3; автомобіль марки Chevrolet Lacetti, державний номерний знак НОМЕР_1; автомобільний причіп марки Бджілка П4, державний номерний знак НОМЕР_2; трактор колісний марки ЮМЗ 6-АЛ, державний номерний знак НОМЕР_3; причіп тракторний марки «1ПТС-4», державний номерний знак НОМЕР_4; причіп тракторний марки «2ПТС-4», державний номерний знак НОМЕР_5; два причепи тракторні без ідентифікаційних ознак.

Залишено у спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказане вище майно.

У рахунок компенсації 1/2 частини вартості проведеного переобладнання квартири в нежитлове приміщення - стоматологічний кабінет по АДРЕСА_4 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 56 857 грн 61 коп.

У задоволені решти позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 56 857 грн 61 коп. у рахунок компенсації Ѕ частини вартості проведеного переобладнання квартири в нежитлове приміщення - стоматологічний кабінет по АДРЕСА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасуватиоскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що сторони у період з 28 квітня 1988 року по 14 січня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, за час шлюбу вони набули наступне майно: на підставі договору купівлі-продажу від 12 вересня 2006 року - квартиру АДРЕСА_1; квартиру АДРЕСА_2, свідоцтво про право власності серії НОМЕР_6 від 18 червня 2012 року; будинковолодіння по АДРЕСА_3; на підставі договору купівлі-продажу від 03 лютого 2010 року автомобіль Chevrolet Lacetti, 2009 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1; на підставі договору купівлі-продажу 07 жовтня 2003 року - автомобільний причіп «Бджілка» П4, 1991 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2; трактор колісний «ЮМЗ-6АЛ», 1978 року випуску, свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_7 від 07 липня 2008 року; причіп тракторний «1ПТС-4», 1988 року випуску, свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_8 від 13 травня 2010 року;- причіп тракторний «2ПТС-4», 1979 року випуску, свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_9 від 13 травня 2010 року; два причепи тракторні.

Сторонами не досягнуто згоди щодо поділу вказаного майна, у зв'язку із чим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з відповідними позовами про його поділ.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що квартири, автомобіль, автомобільний причеп, колісний трактор та тракторні причепи, є неподільними речами, сторони не дійшли згоди з приводу виділення у власність одному з них конкретного майна, а також розміру компенсації на користь іншого за втрачену частку у праві спільної сумісної власності, така компенсація не вносилась на депозитний рахунок суду, тому суд дійшов висновку про визнання за кожним зі сторін по 1/2 ідеальній частини на спільне майно сторін без його реального розподілу і виділу в натурі.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і апеляційний суд.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсації 1/2 частини вартості проведеного переобладнання квартири по АДРЕСА_4 в нежитлове приміщення, та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з копією розписки, що містяться в матеріалах справи, 02 лютого 2009 року ОСОБА_4 взяв у ОСОБА_5 в борг 300 000 грн для ремонту вищевказаного стоматологічного кабінету, гроші передані безпроцентно, з умовою, що ОСОБА_4 працевлаштує дітей позикодавця у зазначений стоматологічний кабінет. Дійсність зазначеного документу у встановленому законом порядку не оскаржувалась.

Враховуючи викладене та те, що отримана ОСОБА_4 у борг сума грошових коштів в повній мірі покриває витрати понесені на здійснення переобладнання квартири, а також з урахуванням узгодженості часових меж отримання грошових коштів у борг і здійснення будівельних робіт з переобладнання квартири в нежитлове приміщення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність ОСОБА_4 факту переобладнання вказаної квартири в нежитлове приміщення за власні грошові кошти, отримані ним в борг у особистих інтересах, тобто зазначене майно слід вважати таким, що є його приватною власністю.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може повністю погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 58, 59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що квартири, автомобіль, автомобільний причеп, колісний трактор та тракторні причепи належать сторонам у справі на праві спільної сумісної власності, тобто частки в цьому майні у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є рівними.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України ), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Разом з тим, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився і апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що квартири, автомобіль, автомобільний причеп, колісний трактор та тракторні причепи, є неподільними речами, сторони не дійшли згоди з приводу виділення у власність одному з них конкретного майна, а також розміру компенсації на користь іншого за втрачену частку у праві спільної сумісної власності, така компенсація не вносилась на депозитний рахунок суду, а отже за кожним зі сторін підлягає визнанню по Ѕ ідеальної частини на спільне майно без його реального розподілу і виділу в натурі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції не правильно застосували положення ст. 69 СК України, визначили частини у спільному майні подружжя, права, на які кожен з них має відповідно до положень сімейного законодавства, не вирішивши при цьому спір, який виник між сторонами.

У силу наданих чинним ЦПК України повноважень апеляційний суд міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте, не врахувавши доводів апеляційної скарги ОСОБА_3, не надавши їм жодної оцінки та не вмотивувавши відмову відхилення апеляційної скарги, залишив без змін рішення суду першої інстанції в указаній частині.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

Судді: В.С. Висоцька

М.К. Гримич

О.В. Кафідова

І.М. Фаловська

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0