Стаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщині

Аналізуйте судовий акт: Як встановити момент настання непрацездатності особи з інвалідністю з дитинства при вирішенні спору про право на обов`язкову частку у спадщині (ВС/КЦС у справі № 159/4322/14-ц від 26.05.2021).
 За вимогами процесуальних кодексів, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази та надавати їм оцінку, він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, а останньою інстанцією, яка може безпосередньо дослідити докази та надати їм оцінку, є апеляційний суд. Однак, у даній справі ВС явно вийшов за межі касаційного розгляду.

До суду звернулась позивач із вимогами про визнання за нею права власності на 1/2 квартири померлого батька в порядку спадкування, визнання недійсним заповіту, видачу свідоцтва про право власності та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги ґрунтувались на тому, що на думку позивача заповіт її батько написав проти своєї волі, натомість позивач з підстав ст. 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині у розмірі 1/2 частини спадкового майна, оскільки є інвалідом дитинства другої групи.

Справа розглядалась судами неодноразово. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Хто зі спадкоємців першої черги підлягає врахуванню для визначення розміру обов’язкової частки? (ВС/КЦС справа № 292/389/17 від 25.11.2020 р.)

У справі, що розглядається, виник спір стосовно розміру обов’язкової частки у спадщині, на яку мав право непрацездатний повнолітній син спадкодавця – тобто батько позивачки. Обов’язкова частка на спадщину завжди викликала багато питань. Цивільний кодекс України (ЦКУ), на жаль, не достатньо повно характеризує, порядок визначення її розміру.

Нагадаю – особи, які мають право на обов’язкову частку (серед яких і повнолітні непрацездатні діти), спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка) (стаття 1241 ЦКУ).

Хронологія подій

Після смерті спадкодавця – бабусі, заяву на прийняття спадщини і на отримання свідоцтва на право на спадщину подали спадкоємець за заповітом (онук) і спадкоємець за правом на обов’язкову частку (повнолітній непрацездатний син). Однак, повнолітній непрацездатний син – батько позивачки, не встиг отримати свідоцтво, оскільки помер.

Спадщину (три земельні ділянки) повністю прийняв онук за заповітом, у зв’язку із цим, позивачка звернулась до місцевого загального суду про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку її батька. Суд задовольнив її вимоги, однак нотаріус їй видав свідоцтва на ¼ спадкового майна, а не на ½ як вона розраховувала.

Тож у квітні 2017 року вона знову подала позов до суду першої інстанції із вимогами визнати недійсними свідоцтва на ¼ спадщини та зобов’язати видати їй свідоцтво на ½ спадщини. Разом із нею, у січні 2018 року свої зустрічні вимоги заявив і онук (спадкоємець за заповітом) і просив зобов’язати нотаріуса видати йому свідоцтва на 5/6 частину спадкової маси.

Суд першої інстанції прийняв рішення, яке підтримала і апеляція і ВС/КЦС – а саме, задовольнив зустрічний позов онука (спадкоємця за заповітом) і зобов’язав нотаріуса видати позивачці свідоцтво на 1/6, а спадкоємцю за заповітом – на 5/6 спадкового майна. Перша інстанція мотивувала рішення тим, що на час відкриття спадщини був живий син померлої, та двоє онуків (один із яких спадкував за заповітом). Онуки спадкували б частку спадщини за правом представлення, яка б належала їх померлим батькам, якби вони були живими на час відкриття спадщини після смерті матері (бабусі). Таким чином враховано 3 спадкоємця на час відкриття спадщини, а отже, обов’язкова частки непрацездатного сина – 1/6 (половина від 1/3, яка б йому належала, якщо б не було заповіту), а отже, і позивачці належить 1/6, а не ½ спадщини.

Доводи доньки спадкоємця за правом на обов’язкову частку (позивачки)

• один онук прийняв спадщину за заповітом, інший онук не виявив бажання отримати право на спадщину, інші діти спадкодавця (бабусі), померли до відкриття спадщини;
• суди не врахували положень частини першої статті 1222 ЦК України (спадкоємцем може бути особа, яка є живою на час відкриття спадщини);
• на день смерті бабусі, її повнолітній непрацездатний син був єдиним живим спадкоємцем першої черги за законом - й розмір його обов`язкової частки у спадщині становить 1/2 частку успадкованого майна.

Позиція ВС/КЦС

ВС/КЦС залишив без змін рішення судів першої і апеляційної інстанцій, з огляду на наступне:

• за правилами ЦКУ право на обов`язкову частку у спадщині є обмеженням свободи заповіту в інтересах певного кола спадкоємців першої черги;
• керуючись пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» (надалі –“позиція Пленуму”), статтями 1216-1218, 1220, 1223, 1241 ЦКУ - при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини;
• отже, до таких спадкоємців слід також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення (стаття 1266 ЦК України).
• тобто, при обчисленні розміру обов`язкової частки слід ураховувати всіх спадкоємців за законом, які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом.
• доводи позивача про те, що спадкоємцем може бути лише особа, яка є живою на час відкриття спадщини, є невірним тлумаченням норм спадкового права, це має значення для визначення права на обов`язкову частку, яке саме по собі має особистий характер (право на обов’язкову частку не спадкується, спадкується майно особи, яка мала право на обов’язкову частку), однак - це не стосується визначення кола спадкоємців за законом першої черги, яке обчислюється для визначення розміру обов`язкової частки в спадщині.

Кажучи відверто, якщо логіку врахування всіх без виключення спадкоємців першої черги, для визначення розміру обов’язкової частки ще можна зрозуміти, то чому враховуються усунені від спадщини спадкоємці (усунені позбавляються права на обов’язкову частку), або ж ті хто прямо відмовились - ВС/КЦС не роз’яснює - у цьому рішенні. І хоча усунені, чи ті хто прямо відмовились (подавши заяву про відмову) спадкоємці у цій справі не фігурують, на мій погляд – це ще буде предметом спорів у судах касаційної інстанції.

Отже, у цій справі: ВС/КЦС висловив позицію, що до спадкоємців за законом першої черги, які підлягають врахуванню для визначення розміру обов’язкової частки відносяться всі спадкоємці першої черги, навіть ті, які відмовилися від прийняття спадщини, які не прийняли спадщину, які усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення (стаття 1266 ЦК України) – тобто всі ті які могли б спадкувати в першій черзі, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом.

Аналізуйте судовий акт: Непрацездатність спадкоємця для отримання обов’язкової частки у спадщині на підставі ст. 1241 ЦК України повинна бути доведена в момент відкриття спадщини (ВССУ від 226 квітня 2016р. у справі № 204/8193/2014-ц)

У матері було два спадкоємці, один з яких інвалід з дитинства. Після смерті матері залишився заповіт, відповідно до умов якого все майно – ½ квартири та дві земельні ділянки були заповідані дорослій працездатній особі.  Отримавши щодо спадщини відмову у нотаріуса інвалід за допомогою опікуна звернувся до суду із позовом  про визнання права власності на частину майна померлої матері на підставі статті 1241 ЦК України  – «право на обов’язкову частку у спадщини».

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції задовільнив позов, суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції і залишив відмовне рішення суду першої інстанції у силі.

Начебто зовсім негуманне рішення суду незважаючи на волю спадкодавця висловлену у заповіті та зважаючи на передбачену законом обов’язкову частку у спадщині для непрацездатних спадкоємців.

Проте, як зазначив ВССУ у таких спорах інвалід ще необов’язково є непрацездатною особою, а факт непрацездатності особи повинен бути встановлений, а за необхідності – доведений під час відкриття спадщини. Це обов’язкова умова для правильного вирішення спору.  

У даній справі містяться документи, які підтверджують встановлення для позивача другої групи інвалідності, але такої, що дозволяє йому займатись надомними видами роботи. Більш того позивач повинен періодично оглядатись для підтвердження його інвалідності або її зняття. Тому для захисту права на обов’язкову часту у спадщині спадкоємцю необхідні чіткі документи, які підтверджують його повну та безповоротну непрацездатність.