У разі зміни договору зобов´язання сторін зберігаються і продовжують існувати, але у зміненому вигляді. Зміна зобов´язань може означати як, власне, їх зміну відповідно до змінених умов договору (щодо предмета місця, строків виконання тощо), так і часткове їх припинення (наприклад, у випадку виключення з договору тих чи інших умов). Змінюватися можуть будь-які умови договору: як істотні, так і такі, що не належать до них. Так, наприклад, якщо сторони за договором поставки змінюють умови договору щодо строків поставки, ціни та асортименту товару, що постачається, то відповідним чином змінюються і їх зобов´язання.
У разі розірвання договору, зобов´язання сторін, що витікають з даного договору, припиняються повністю.
Важливе значення має чітке визначення моменту, з якого зобов´язання сторін вважаються, відповідно, зміненими або припиненими. Відповідно до частини 3 статті, що коментується, таким моментом визнається момент досягнення сторонами домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Аналіз цього положення в контексті ст.ст. 654 639 ЦК дозволяє зробити висновок, що моментом зміни (припинення) зобов´язань сторін є момент надання угоді сторін про це необхідної форми.
Треба враховувати також, що угода щодо зміни або розірвання договору сама є договором і, отже, на процес її укладення поширюються всі правила, передбачені цією главою Кодексу. Так, як і будь-який договір, угода щодо зміни (розірвання) договору може проходити при укладенні стадії оферти і акцепту. В цьому випадку моментом укладення цієї угоди і, відповідно, моментом зміни або припинення зобов´язань сторін буде момент отримання особою, яка зробила пропозицію щодо зміни (розірвання) договору відповіді про згоду з цією пропозицією від іншої сторони.
У випадку, коли договір розривається (змінюється) у судовому порядку, зобов´язання сторін, відповідно, змінюються або припиняються з моменту набрання рішенням суду законної сили. Момент, з якого рішення суду набирає законної сили, визначається за нормами процесуального законодавства.
Частина 4 статті, що коментується, встановлює загальне правило, відповідно до якого договір змінюється або розривається лише на майбутнє, і, отже, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов´язанням до моменту, відповідно, зміни або розірвання договору. Утім, з зазначеного загального правила договором або законом можуть бути передбачені винятки. Так, наприклад, якщо підставою зміни або розірвання договору є істотна зміна обставин (див. ст. 652 ЦК і коментар до неї), суд на вимогу будь-якої з сторін визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору.
Частина 5 статті, що коментується, визначає наслідки зміни або розірвання договору, підставою яких є істотне порушення договору однією з сторін. Питання щодо того, чи є порушення договору істотним, чи не є таким вирішується відповідно до правил статті 651 ЦК. У випадку, якщо порушення договору однією із сторін буде визнано істотним, і договір буде змінений або розірваний, друга сторона має право вимагати відшкодування збитків, викликаних зміною або розірванням договору. Відшкодування збитків є мірою відповідальності і, отже, відповідно до ст. 614 ЦК, особа, істотне порушення договору якою було підставою зміни (розірвання) договору, звільняється від відшкодування збитків, якщо доведе, що порушення договору сталося не з її вини.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Розірвання кредитного договору не є підставою для припинення заходів забезпечення кредитного зобов’язання (ВС/КЦС у справі № 539/3306/17 від 06.05.2020)
Незвичне та не перший погляд абсолютно не логічне рішення Касаційного цивільного суду. Утім, все таки у ньому щось є…
У даній справі боржник звернувся до суду із позовом про банківської установи про припинення іпотеки, мотивуючи свою вимогу тим, що іншим рішенням суду кредитний договір, виконання зобов’язань за яким і забезпечувала ця іпотека, було розірвано, а тому іпотека не може забезпечувати зобов’язання, якого вже фактично нема.
З такими доводами погодились як місцевий так і апеляційний суди.
Натомість, банк подав на дані рішення касаційну скаргу, яку вмотивував тим, що положення статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» банк вказує, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, однак суди на це уваги не звернули та не врахували, що наявність судового рішення про відмову у задоволенні вимог кредитора за спливом позовної давності не припиняє правовідносин сторін кредитного договору/договору іпотеки та не звільняє сторони від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.
Судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позову банку за спливом строку позовної давності вимоги банку визнано обґрунтованими, а пропуск позовної давності не породжує у боржника права вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку, якщо таке право не встановлено договором або законом окремо.
В свою чергу Касаційний цивільний суд визнав такі доводи слушними та скаргу задовольнив.
Мотивуючи свою рішення КЦС послався на те, що за положеннями статті 575 ЦК України, які кореспондуються із нормами статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
При цьому іпотека має похідний від основного зобов’язання характер і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Утім згідно ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).
Таким чином розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факт укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов`язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов`язання, що виникло до моменту такого розірвання.