Стаття, що коментується, є новелою цивільного законодавства України. Згідно її положень правочини щодо забезпечення виконання зобов´язань повинні вчинятися у письмовій формі, недодержання якої тягне їх нікчемність. Раніше діючим законодавством обов´язкова письмова форма, недодержання якої робило угоду недійсною, встановлювалась лише відносно неустойки, поруки та гарантії (ст.ст. 180 191 196 ЦК 1963 р.).
Вимоги до письмового правочину встановлені ст. 207 ЦК. Зокрема правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв´язку.
Нікчемний правочин — це окремий випадок недійсності правочину (поряд із оспорюваним правочином). Відповідно до ст. 215 ЦК (докладніше див. коментар до вказаної статті) нікчемний правочин це такий, недійсність якого встановлена законом і не вимагає її судового визнання.
Правило ст. 547 ЦК стосовно нікчемності правочину щодо забезпечення зобов´язання у разі недотримання його письмової форми, є винятком із загального, встановленого ст. 218 ЦК, відповідно до якого недодержання письмової форми правочину звичайно не тягне за собою його недійсність.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов´язані з його недійсністю. Правовими наслідками недійсності правочину (ст. 216 ЦК) є двостороння реституція та відшкодування збитків.
page
youtube
