Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов'язанні

Аналізуйте судовий акт: Фізична особа (як і будь-який інший суб’єкт правовідносин, в тому числі без статусу банку чи фінустанови) може придбавати право вимоги за кредитним та іпотечним договорами в процесі примусової ліквідації банку (ВС/КЦС, № 640/14873/19 від 16.12.2020р)

 За загальним правилом для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи не відповідає положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України. Однак, за висновками ВС/КЦС у цьому рішенні - договори відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами не можуть бути визнані недійсними внаслідок укладення їх із фізичною особою (чи із будь-яким іншим суб’єктом правовідносин, в тому числі без статусу банку чи фінустанови), якщо такі укладені в процесі примусової ліквідації банку.

Фабула судового акту: Позивач отримав кредит від банку, передавши у забезпечення виконання зобов’язання (в іпотеку) придбану квартиру. Згодом в банку було запроваджено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру ліквідації. Після цього право вимоги до Позивача за кредитним й іпотечним договором було виставлено на продаж і шляхом проведення прилюдних торгів – продане переможцю аукціону – Відповідачу. Як наслідок, відповідач – фізична особа, уклав із банком (в особі уповноваженої особи ФГВ) два договори купівлі-продажу права вимоги: один за кредитним договором, другий – за іпотечним. На той момент, за кредитним договором вже виникла заборгованість.

Набувши право - у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, задовольнити вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором – Відповідач направив Позивачу письмову вимогу про усунення порушень, а згодом – зареєстрував на себе спірну квартиру (звернув стягнення на предмет іпотеки в порядку статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку»).

Своєю чергою, Позивач просив суд визнати недійсними договори відступлення банком права вимоги фізичній особі за своїми кредитним та іпотечним договорами, а також – просив скасування державної реєстрації права власності Відповідача, позбавлення його права користування, виселення та усунення перешкод у здійсненні права власності. Основним аргументом позовної вимоги Позивача у визнанні спірних договорів недійсними було те, що такі договори не можуть бути укладені із фізичною особою (тобто особою без статусу банку чи фінустанови). Рішенням суду першої інстанції, яке було залишено без змін судом апеляційної інстанції – у задоволенні позову Позивачу було відмовлено.

ВС/КЦС також не погодився із доводами касаційної скарги Позивача і залишив рішення першої і другої інстанції без змін. Обґрунтовуючи свою позицію ВС/КЦС вказав:

1. Керуючись визначенням факторингу у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та статтями 1077, 1054 ЦК України - слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги. Отже, за загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
2. Водночас процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI та Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури.
3. Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення та є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.
4. Суд, також, звернув увагу, що в редакції від 21.11.2016 р. цього Положення виведення неплатоспроможного банку з ринку - виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)» у пункті 5.11. щодо укладення договорів відступлення права вимоги.
5. Крім того, згідно з пунктом договору про відступлення права вимоги - сторони визначили, що жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором. Таким чином, Відповідач не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржника, а за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникало лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.

Отже, у цій справі: ВС/КЦС вказав, що, положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку - є пріоритетними щодо інших нормативних актів України, а такі допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.