1. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
2. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
3. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.
4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Чи можна визнати право власності на квартиру в гуртожитку за набувальною давністю? (ВС/КЦС у справі №607/21758/19 від 22.02.2021 р.
Є в ЦКУ стаття, що передбачає набуття права власності тоді, коли ти фактично власником майна не являєшся ы ныколи ним не був – за набувальною давністю.
Це коли ти заволодів чиїмось майном, користуєшся ним відкрито і ніхто тобі в цьому не перешкоджає. І так довго користуєшся, що вже до душі прикипіло і своїм рідним здається.
У студентстві мені здавалось що це один із самих простих способів набуття права власності.
Адже норми цієї статті стосуються не лише рухомого, а і нерухомого майна, щоправда строк користування останнім повинен бути не менше 10 років.
На практиці ж виявилось, що застосування даної норми закону не часто зустрінеш, тим більш не часто зустрічаються справи, в яких суд визнає право власності з підстав набувальної давності.
Мені здається це повинна бути ну зовсім ідеальна ситуація, при якій інтереси інших осіб не зачіпаються.
До суду із позовом звернувся чоловік, який просив визнати за ним право власності на квартиру у гуртожитку.
Відповідачем у справі чоловік визначив місцеву раду, оскільки звертався до ОМС із заявою щодо прийняття до комунальної власності гуртожитку, у якому знаходиться його квартира для подальшої приватизації, і отримав відмову.
Зокрема, місцева рада зазначала, що не може прийняти гуртожиток без волі власника-колгоспу, який було ліквідовано ще у 2007 р.
Враховуючи те, що позивач добросовісно та відкрито користується спірною квартирою протягом більше 10 років, колгосп ліквідовано, інтересам інших осіб це не шкодить, суд першої інстанції задовольнив позов. Здавалось би ось та сама ідеальна ситуація для застосування ст. 344 ЦКУ.
Однак, суд апеляційної інстанції із таким рішенням не погодився. В подальшому, рішення апеляційної інстанції було підтримано і ВС, з огляду на наступне.
ВС надав аналіз правовому інституту набувальної давності та визначив, що це такий спосіб набуття права власності, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме:
наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;
законність об`єкта володіння;
добросовісність заволодіння чужим майном;
відкритість володіння;
безперервність володіння;
сплив установлених строків володіння;
відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При цьому, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
У справі, що розглядалась позивач користувався спірною квартирою з народження на законній підставі як член сім`ї наймача, тобто правомірно. Спірне нерухоме майно неможливо визнати безтитульним, оскільки право власності на нього було оформлено у встановленому законом порядку, а після припинення юридичної особи, за якою було зареєстровано право власності, це нерухоме майно було включено до резервного майнового фонду співвласників майна колгоспу.
Тому, на переконання ВС, Позивач не може скористатись положеннями ст. 344 ЦКУ, але він наділений правом на приватизацію жилого приміщення у гуртожитку у порядку, передбаченому Законом «Про приватизацію державного житлового фонду».
Аналізуйте судовий акт: Титульне володіння майном виключає набуття права власності на це майно на підставі ст. 344 ЦК України – за набувальною давністю (ВССУ від 15 лютого 2017р. у справі № 126/3733/15-ц)
У селах, райцентрах поширеними були і залишаються випадки, коли особа володіє певним майном, будівлею, земельною ділянкою не будучи власником такого майна, без правильно оформлених документів на володіння, проте це відбувається тривалий час. Як правило особа добросовісно та відкрито заволоділа таким майном, а саме майно із часом поліпшується за рахунок праці або коштів володільця.
У таких випадках ЦК України передбачає право володільця на повноцінне набуття права власності із оформленням правовстановлюючих документів через суд на підставі ст. 344 ЦК України – «набувальна давність».
Проте, як підтвердив ВССУ, набуття права власності на майно за набувальною давністю неможливе, коли існує титульне володіння, тобто особа володіє майном на певній правовій підставі, навіть оформленої не повністю правильно або за положенням вже не діючого законодавства.
Так, у цій справі фізична особа тривалий час володіла нерухомістю, яка за старим законодавством була оформлена на юридичну особу, і пізніше ця юридична особа була ліквідована. Але з’явився правонаступник – інша юридична особа і виник спір.
Фізична особа не укладала з ліквідованою юридичною особою нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна, тобто була лише фактичним володільцем, проте не законним власником спірного майна. Свій позов про визнання права власності на майно за набувальною давністю, особа обґрунтовувала ст. 344 ЦК України та документами підписаними із ліквідованим власником: акт приймання – передачі майна, прибуткова накладна та касовий ордер, які датовані 1991 роком.
Саме ці документи і стали підставою для встановлення судом титульного володіння майном і підставою для відмові у задоволенні позову. Отже, якщо у тебе є титул, визнання права власності на майно за набувальною власністю виключається.