Вина не є неодмінною умовою відповідальності за порушення зобов´язання: договором або законом може встановлюватися відповідальність боржника незалежно від його вини. Але, якщо інше не передбачене договором або законом, відповідальність за порушення зобов´язання настає за наявності вини порушника.
Цивільний кодекс не містить визначення вини, а надає визначення невиновності: особа вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов´язання. Таке визначення є недостатньо конкретним, оскільки не містить критерію достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов´язання заходів. Відповідно до ст. 509 ЦК, зобов´язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Виходячи з цих засад має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов´язання при тому ступені турботливості й обачності, що вимагалася від неї за характером зобов´язання й умовами обороту.
Порушення зобов´язання визнається таким, що сталося внаслідок випадку, якщо особа доводить відсутність своєї вини. В цьому випадку, якщо інше не передбачене договором або законом, відповідальність боржника не настає. Однак треба враховувати, що залежно від вини застосовуються лише ті наслідки порушення зобов´язання, які є мірами відповідальності, а застосування інших наслідків не залежить від вини (див. ст. 611 ЦК і коментар до неї).
На відміну від кримінального права, у цивільному праві діє презумпція вини: особа, яка порушила зобов´язання, вважається винною, поки не доведе відсутність своєї вини.
Відповідно до принципів розумності та справедливості, не допускаєтся повне усунення попередньою угодою відповідальності за порушення зобов´язання. Отже, правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов´язання, є нікчемним. Однак слід враховувати, що на практиці буває досить складно, а у деяких випадках неможливо відрізнити умисне порушення зобов´язання від грубо-необережного його порушення.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: При пожежі у приміщенні орендар несе відповідальність за заподіяну шкоду перед орендодавцем, якщо не доведене відсутність своєї вини у виникненні пожежі та пошкодженні об’єкту оренди ( ВГСУ у справі № 911/316/16 від 09 листопада 2016р.)
У нашому століття пожежі трапляються не часто, а шкоду заподіюють чималу. Питання пошуку особи, яка несе цивільну відповідальність у випадку пожежі на практиці неоднозначне, і часом у суді довести вину або невинуватість у заподіянні шкоди складно, як і стягнути саму шкоду з правопорушника.
В даному випадку пожежа трапилась в офісі, який був переданий в оренду на підставі договору. Договір оренди містив в собі пункт, про те що орендар прийняв на себе зобов’язання по збереженню об’єкту оренди. Слід підкреслити, що договір оренди не містив в собі пункту, про те що за протипожежну безпеку відповідає орендодавець або інша особа.
Намагаючись ухилитись від відшкодування шкоди орендар - відповідач заявляв, що в офісному центрі він не один, і були інші орендарі приміщень, які могли влаштувати пожежу. Проте, таке твердження відповідача при причетність до пожежі третіх осіб не було підтверджено у суді допустимими засобами доказування. Тобто, відповідач не зміг довести відсутність своєї вини у пожежі.
Разом з цим, суд прийшов до висновку, що відповідно до ст. 614, 1166 ЦК України за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди передбачена презумпція вини правопорушника, і тягар доказування в даному випадку щодо відсутності вини у заподіянні шкоди покладається на відповідача.
Окрім цього орендодавцем – позивачем був наданий в суд висновок пожежно-технічної експертизи, в якому зазначалось, що осередок загоряння знаходився як раз в приміщенні, яке орендував відповідач. Позивачем в суд було також надано експертне дослідження, яке визначило розмір шкоди заподіяної внаслідок пожежі і ця сума була прийнята судом, як обґрунтована.
У підсумку суди задовільнили позов та стягнули з орендаря шкоду. Отже, пам’ятаємо, що у таких справах саме правопорушнику слід доводити відсутність своєї вини у делікті.