Стаття 1049. Обов'язок позичальника повернути позику

Аналізуйте судовий акт: Якщо метою правовідносин були не позикові зобов`язання, грошові кошти по розписці стягненню не підлягають (ВС КЦС №201/15760/16-ц від 30.08.2023 р.)
 Як і в інших подібних рішеннях, основним моментом є встановлення не тільки факту складання розписки, а і дійсної правової природи правовідносин, що виникли між сторонами. Ось тут і випливає виключні повноваження суду оцінювати борговий документ “за внутрішнім переконанням” - що часто-густо не співпадає із звичайною логікою багатьох позивачів. На жаль, віднесення таких питань на розсуд суду, іноді формує доволі заформалізовану практику (пару таких рішень приведені нижче). Проте у цій справі, суд справно “розібрався” із правовою природою розписки, по якій позивач хотів стягнути кошти.

Позивач подав позов про стягнення боргу за позикою. Подав розписку, написану двома позичальницями, відповідно до якої “вони отримали від позикодавця грошові кошти у загальному розмірі 680 000,00 доларів США зі строком повернення через п`ять років, 25 жовтня 2016 року, замість приміщень, розташованих по першій та другій адресі”. Указаний борговий документ був написаний ними власноручно, із присутністю свідків цих домовленостей, про що була відмітка на зворотному листі розписки.

Проте згодом, коли відповідачки подали зустрічний позов про визнання правочинів удаваними, виявилось, що крім розписки між ними та позикодавцем-позивача був укладений договір дарування першого, їх спільного нежитлового приміщення, а також, знайшовся договір дарування, де вони дарували друге приміщення довіреній особі позикодавця. Згодом, після “отримання у дар” ці два приміщення були передані позикодавцем та його довіреною особою в іпотеку офшорній компанії. Все це відповідачки подали, щоб обгрунтувати удаваність договору позики (який фактично передбачав передачу грошей за нерухоме майно).

Не дивлячись на негативне для відповідачів рішення першої інстанції, апеляційний суд позивачу з розпискою відмовив, посилаючись на те, що виникли не відносини позики, а забезпечення виконання зобов’язання із передачі нерухомого майна. Рішення апеляційного суду повністю підтримав і ВС КЦС, який вказав наступне: Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: ВСУ скасував рішення трьох інстанцій і відмовив особі у поверненні 500тис. $ оскільки боргова розписка не містила зобов’язання боржника про повернення коштів (Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15)

Правова позиція ВСУ у справі № 6-1967цс15 від 11 листопада 2015 року: Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені  родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження  укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов’язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Аналізуйте судовий акт: Боргова розписка не обов’язково повинна містити слово «борг» чи «взяв/отримав у борг», для стягнення коштів достатньо зазначення зобов’язання «повернути гроші» (ВССУ у справі № 444/2909/15-ц від 21 грудня 2016р.)

Начебто простий спір – стягнення коштів за борговою розпискою, проте розміщуємо спеціально, оскільки навіть тут думки суду першої та апеляційної інстанції розійшлися. Мав втрутитись суд касаційної інстанції, який скасував «творчість апеляції» та залишив в силі рішення суду першої інстанції. На наше переконання суд апеляційної інстанції відмовляючи у стягненні коштів позивачу за розпискою керувався не законом, а чимось іншим… 

Отже, відповідач взяв у позивача 10 000 дол. США, про що власноручно написав розписку, в якій заначив, що зобов’язується повернути кошти до 20 червня 2013 року. Тобто  підтвердив факт отримання коштів та факт прийняття на себе зобов’язання повернути кошти у встановлений термін. Суд першої інстанції стягнув і кошти, і відсотки.

Проте, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції з мотивів, що у розписці повинно бути обов’язково заначено, що «грошові кошти передаються у борг, в якості позики з обов’язком наступного повернення.»

ВССУ виконав свою функцію і скасував цю дурню суду апеляційної інстанції. ВССУ зазначив, що «досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.»

Таким чином, і без слів «борг» чи «позика» в розписці,  відповідач є боржником і повинен був повернути отримані кошти у встановлений термін.