Правове регулювання договору дарування суттєво відрізняється від регулювання цього договору в ЦК 1963 р., де даруванню було присвячено лише дві статті (ст. 243 та 244), договір розглядався як реальний і вважався укладеним в момент передання майна. Стаття, що коментується передбачає, крім реального, також консенсуальний договір дарування, за яким одна сторона (дарувальник) зобов´язується передати іншій стороні (обдарованому) дарунок в майбутньому. Крім речей, об´єктом договору дарування можуть бути майнові права.
Таким чином, момент укладання договору дарування може не співпадати з переходом права власності. Тоді він породжує обов´язкове правове відношення, змістом якого є обов´язок дарувальника збагатити обдарованого за рахунок зменшення свого майна.
Договір дарування опосередковує перехід майна від однієї особи до іншої, при цьому дарувальник і обдаровуваний є рівноправними суб´єктами. Договір дарування направлений на безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності у обдарованої особи, при цьому обдаровуваний набуває право на майно, якого раніше у нього не було. Дарувальник повинен бути власником майна, що відчужується. Договір дарування є узгодженим волевиявленням обох сторін, і являє собою не тільки акт розпорядження майном власником (дарувальником), але й акт прийняття подарунку обдаровуваним. Для здійснення договору дарування необхідно як воля дарувальника, так і згода обдаровуваного, який має право відмовитися від прийняття дарунку в силу певних причин. При відсутності згоди на прийняття майна, яке не виражено ні в якій формі, такий договір не можна визнати укладеним. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному або передачі його у майбутньому, і тому він може належати як до реальних, так і до консенсуальних договорів. Момент укладання правочину не пов´язаний з моментом передачі майна у власність. За таких умов договір дарування з обов´язком передати майно обдаровуваному у майбутньому вважатиметься чинним до його фактичної передачі, а тому має ознаки консенсуальної угоди.
Договір дарування є односторонньо зобов´язувальним. З його укладанням у сторін, як правило, не виникають взаємні або односторонні обов´язки. Щодо прав, то їх набуває лише обдаровуваний у вигляді повноважень власника стосовно прийнятого майна. Належність дарування до односторонніх договорів не позбавляє його ознак двостороннього правочину, для укладання якого необхідне волевиявлення двох сторін (дарувальника і обдаровуваного). Це означає, що дарування вважається здійсненим (тобто договір укладений) за наявності волевиявлення обдарованої особи, висловленого у будь-якій формі. Як правило, воно виявляється у відповідній поведінці, зумовленій певними подіями або обставинами. Безпосередня згода особи, якій дарується майно, вимагається за тими угодами, які потребують спеціального оформлення. Якщо дарунок не прийнято, договір дарування вважається не укладеним. З укладанням договору дарування фактично припиняється юридичний зв´язок між сторонами.
Таким чином, дарування є договором, тобто двостороннім правочином, що заснований на взаємному узгодженні. Воно передбачає згоду обдарованого прийняти пропоноване йому майнове право. Цією ознакою дарування відрізняється від прощення боргу, яке відноситься до односторонніх угод.
Характерною ознакою дарування є його безоплатність. Будь-які причини, мотиви дарувальника (глибока вдячність до обдаровуваного або інші особисті почуття) не мають значення. Не виключає безоплатності покладання на обдаровуваного певних обов´язків, пов´язаних з використання речі, та інші умови. Однак при зустрічних обов´язках обдаровуваного у відношенні до дарувальника — передати річ, оказати послугу — договір не визнається даруванням, а буде визначатися нормами, що стосуються договору міни, та ін., у залежності від умов договору. Договір дарування завжди є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій майнового або немайнового характеру. Це характеризує дарування як договір, що не терпить яких-небудь зустрічних домагань і спрямований винятково на надання майнової вигоди лише одній стороні. Тобто у даному випадку законодавець встановлює, що любе зустрічне майнове надання стороною, що набуває майно у власність, свідчить про відсутність дарування. Не суперечить безоплатному характеру договору дарування факт здійснення обдарованим згодом дарунка на користь дарувальника, але за самостійним договором.
ЦК України не визнає дарування на випадок смерті. Розпорядження про передачу майна після своєї смерті оформлюється заповітом, від якого дарування відрізняється тим, що майно передається при житті дарувальника, а тому, майно дарувальника зменшується, тоді як заповіт не відображується на майнових правах при житті особи. Крім того, заповіт може бути відмінено у будь-який час, тоді як дарування, як правило, безповоротне. Дарування є договором, а заповіт — односторонім правочином. Договір дарування, укладений з порушенням вимог закону про безоплатність передачі іншій стороні майна у власність, є недійсним.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування і може бути визнаний судом недійсним (Справа № 372/5059/15-ц, 12.06.17)
Позивачка уклала договір дарування 1/2 частини свого житлового будинку. Враховуючи цю обставину, похилий вік позивачки та поганий стан здоров'я, а також необхідність здійснювати догляд за сином-інвалідом, відповідачка зобов'язалася забезпечувати дарувальницу та її сина утриманням і доглядом довічно.
З моменту укладання договору відповідачка не допомагала позивачці та її сину, досягнутих між ними домовленостей не виконувала, а лише пропонувала переїхати до неї та проживати разом з нею. Після звернення за правовою допомогою з метою розірвання договору, позивачці було роз'яснено, що між ними було укладено не договір довічного утримання, а договір дарування, про що їй не було відомо і вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення щодо природи правочину прав та обов'язків сторін, та при укладенні договору не було враховано інтереси її непрацездатного сина оскільки був відсутній дозвіл органу опіки та піклування на вчинення даного правочину.
Отже предметом позову стало визнання недійсним договору дарування. І не тільки, оскільки відповідачка в свою чергу заявила позов про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку.
Рішенням апеляційного суду постановленое на користь обдарованої рішення районного суду було скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено, - визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом , а у задоволенні у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Ц цим рішення погодився і ВССУ, що виходив з наступних приписів чинного законодавства. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
За висновком суду позивачка на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним довела наявність обставин, які вказують на помилку, а саме: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, та сплачувати житлово-комунальні послуги.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16. А у правовій позиції ВСУ, сформований у справі № 6-1364цс15, прямо зазначено, що договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Аналізуйте судовий акт: Волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного (Апеляційний суд Луганської області, справа № 431/3950/15-ц, 27.01.16)
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування більшої частки своєї квартири. Позовні вимоги він обґрунтував тим, що був змушений укласти вказаний договір дарування 3/4 частин своєї квартири, єдиного місця свого проживання, оскільки мав перед відповідачкою невиконані боргові зобов’язання (20 000 гривень, які мав повернути протягом двох місяців), що підтверджується власноручно написаною розпискою на їм’я обдарованої. Позивач також стверджував, що піддавався постійному психологічному тиску з боку відповідачки, що, навіть, призвело до погіршення стану його здоров’я. Згодом позивач був змушений залишити квартиру та мешкати у міському парку культури, оскільки господарі частки квартири встановили нові вхідні двері.
Суд першої інстанції позов задовольнив договір, визнавши недійсним договір дарування частки квартири, з чим також погодився і суд апеляційної інстанції.
Судові рішення мотивовані, зокрема, тим, що дарування частки квартири було здійснено позивачем під впливом тяжкої обставини, а саме - необхідності термінового погашення значної суми боргу перед відповідачкою, і на вкрай невигідних умовах, оскільки укладенням договору дарування позивач позбавив себе єдиного житла, а тому волевиявлення позивача під час укладення цього договору не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, і за відсутності боргового зобовязання перед відповідачкою взагалі б не було укладено договір дарування на її користь,
Таким чином договір дарування суперечить вимогам ч.3 ст.203 ЦК України, відповідно до якої волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. А згідно ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Доцільно також зазначити, що висновки суді цілком узгоджуються з правовими позиціями, які містяться у постановах Верховного Суду України від 03.06.2015р. у справі № 6-232цс15, від 19.03.2014р. у справі № 6-2цс14. Так, у правовій позиції у справі N 6-232цс15 ВСУ зазначил таке:
«Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.
Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не є вільним і не відповідає його внутрішній волі».