Стаття 447. Право на звернення із скаргою до суду

Аналізуйте судовий акт: Законодавець не наділив суд повноваженнями відшкодовувати моральну шкоду чи збитки ухвалою, постановленою за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця. (ОП ВС КЦС №216/5508/20 від 31.07.2023 р.)
 Особа оскаржувала бездіяльність державного виконавця і просила своєю заявою - визнати протиправною і незаконною його бездіяльність, зобов'язати його вчинити дії - і відшкодувати з Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ моральну шкоду у розмірі 1 076 000,00 грн за неналежне виконання державним виконавцем покладених на нього обов`язків. Так, виконавче провадження було відкрите після прийняття на користь заявниці рішення  про відшкодування шкоди, завданої їй російською федерацією незаконною окупацією Кримського півострова та позбавлення права розпоряджатися своїм майном.

Судом першої інстанції (рішення якого було підтримано апеляційним судом) визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця, що полягає у несповіщенні заявниці про наявність постанови про приєднання її виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження. Але в частині скарги про відшкодування моральної шкоди провадження було закрито, роз`яснено скаржниці право звернутися до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди в порядку позовного провадження.

Скаржниця подала касаційну скаргу. Справа була передана до ОП ВС КЦС для вирішення питання можливості суду стягувати моральну шкоду ухвалою в порядку судового контролю, навіть якщо її завдав виконавець. ВС зазначив:

Цивільним процесуальним законодавством визначено спеціальний порядок розгляду скарг, предметом яких є судовий контроль за виконанням судових рішень, який врегульовано Розділом 7 ЦПК України. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Частиною другою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: При розгляді скарг на дії/бездіяльність виконавця заходи забезпечення, визначені ст.ст. 149, 150 ЦПК України НЕ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ (ВС/КЦС у справі № 752/26606/18)

 Цивільний процесуальний кодекс передбачає певні заходи, вжиття яких спрямоване на охорону матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення (заходи забезпечення позову).

Безпосередня природа таких заходів полягає у гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог та уникнення настання негативних наслідків для особи, яка подала позовну заяву, що можуть виникнути під час судового розгляду справи. Адже в процесу розгляду спору судом відповідач може продати майно, виконавець – стягнути грошові кошти за незаконним виконавчим написом нотаріуса тощо.

Виходячи із визначення, що міститься у цивільному процесуальному законі такі заходи можуть вживатись лише при розгляді справ в порядку позовного провадження.

Проте боржнику або стягувачу такого права законом не надано, що на мою думку ставить вказаних учасників процесу у вкрай невигідне становище, адже примусове виконання рішення як завершальна стадія має визначальне значення для відновлення порушених прав або захисту від свавільна опонента. Однак законодавець з невідомої причини на таку проблему уваги не звернув.

У даній справі суди першої та апеляційної інстанцій намагались вирішити дану проблему, але Касаційний цивільний суд з ними не погодився.

Згідно рішення, що аналізується боржник звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця, яку мотивував тим, що вказана особа допустила порушення положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» під час проведення оцінки квартири, що належить боржнику на праві власності. Приватним виконавцем не забезпечено доступ оцінювача до об`єкта оцінки, унаслідок чого значно занижена вартість квартири, більше ніж на один мільйон гривень. Крім того, приватний виконавець передав квартиру на реалізацію до ДП «Сетам» без попереднього ознайомлення його, як боржника за виконавчим провадженням, з результатами оцінки, що свідчить про порушенням його прав та положень законодавства про виконавче провадження.

У подальшому скаржником до суду було подано заяву про забезпечення скарги шляхом зупинення стягнення, яка мотивована тим, що до завершення розгляду скарги на дії та рішення приватного виконавця належна йому може бути відчужена, оскільки ДП «Сетам» здійснює її продаж, проводяться вже треті торги.

Суд першої інстанції вказану заяву задовольнив.

Апеляційний суд із такими висновками районного суду погодився та у своїй постанові зазначив, що зупинення стягнення на підставі виконавчого листа до завершення розгляду скарги а дії та рішення приватного виконавця у цій справі пов`язано з суб`єктивними правами заявника, а вчинені приватним виконавцем виконавчі дії з примусового стягнення майна боржника на підставі виконавчого листа можуть істотно утруднити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів боржника. Суд керувався п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» про обов`язкове зупинення виконавчого провадження у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

На вказані рішення приватним виконавцем подано касаційну скаргу, яку Об’єднаною палатою Касаційним цивільним судом було задоволено.

Приймаючи таке рішення ОП КЦС у своїй постанові вказав про таке.

За нормами ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд, за заявою учасника справи, має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Отже, положення статей 149-153 ЦПК України, які регламентують забезпечення позову, не можуть застосовуватися при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, державного чи приватного виконавця (статті 447-451 ЦПК України), поданої у порядку здійснення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили (стягнення за яким не зупинялось) і підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

У ЦПК України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження у порядку, передбаченому статтями 149, 150 ЦПК України, вживати заходи забезпечення скарги на дії державного виконавця шляхом зупинення реалізації майна.

Ураховуючи викладене, суди у порушення зазначених положень закону не врахували, що заявлені боржником заходи не можуть бути застосовані під час оскарження дій приватного виконавця, оскільки такі заходи застосовуються судами під час розгляду справ щодо оскарження виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Отже, суд не мав правових підстав для задоволення заяви боржника про забезпечення скарги, використовуючи інститут цивільного процесуального права - забезпечення позову.

Аналізуйте судовий акт: Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються як у порядку позовного провадження так і у порядку контролю за виконанням судового рішення (ВС/КЦС у справі № 2-751/2007 від 13.01.2021)

 Статтею 71 «Про виконавче провадження» визначено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Цивільним процесуальним законом як одним із видів проваджень визначено провадження в порядку судового контролю за виконанням судових рішень шляхом розгляду скарг сторін виконавчого провадження на дії та рішення органів державної виконавчої служби (ст. 447 ЦПК України).

Певна правова невизначеність, яка міститься у сукупності даних норм не дозволяю зробити висновок про те, чи є довідки-розрахунки заборгованості зі сплати аліментів рішенням державного виконавця і у якому саме порядку їх модна оскаржити.

У даній справі стягувач подала до суду скаргу на дії державного виконавця у виконавчому провадженні зі стягнення аліментів про визнання неправомірною та скасування довідки-розрахунку про нараховані і сплачені аліменти не погодившись із сумою яка зазначена в останній.

Суд першої інстанції скаргу задовольнив частково – визнав дану довідку неправомірною та скасував її, а також зобов’язав орган ДВС здійснити повторний розрахунок.

Апеляційний суд із таким рішенням ухвалу місцевого суду скасував та постановив нове судове рішення, яким у задоволенні скарги відмовив.

Приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що районний суд, зобов`язавши посадову особу ВДВС здійснити перерахунок заборгованості, тим самим фактично втрутився у права та обов`язки державного виконавця відповідно до його повноважень самостійно визначати розмір заборгованості по аліментам. Крім того, спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів підлягають вирішенню судом у порядку позовного провадження, а стягувач такого позову до боржника не пред'являла.

Касаційний цивільний суд визнав вказані висновки апеляційного суду помилковими, дану постанову скасував та направив справу на новий апеляційний розгляд.

Приймаючи таке рішення КЦС обґрунтував свою позицію наступним.

Частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У даній справі оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VII ЦПК України.

Тобто, у вказаній категорії справ стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред`являти позов на загальних підставах.