1. Перекладач – це учасник процесу, який залучається судом для надання допомоги особі, яка не володіє державною мовою, на якій ведеться цивільне судочинство.
2. Участь перекладача обов‘язкова в усіх випадках, коли особа не володіє українською мовою. Слід враховувати, що володіти мовою і розуміти мову – не тотожні явища. Значна частина населення України не володіє національною мовою, але її розуміє. Чи потрібний у таких випадках перекладач? На наш погляд, безумовно, потрібний. Таким чином, якщо одна з осіб, які беруть участь у справі (не тільки сторона), не володіє українською мовою, але розуміє її, а володіє, наприклад, російською, то до справи потрібно залучати перекладача.
Конституційний Суд України у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України (справа про застосування української мови) від 14.12.1999р. роз‘яснив: “українська мова як державна є обов´язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом”. З урахуванням такого тлумачення, суд не вправі вести процес на іноземній мові в жодному випадку.
3. Участь перекладача істотно ускладнює розгляд справи. По-перше, перекладача потрібно знайти. Зі змісту ст.7 ЦПК не вбачається, хто саме це повинен робити – суд чи особа, яка потребує перекладача? З урахуванням ч.2 ст. 55 нового ЦПК, за якою перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі, можна дійти висновку, що ініціатива в залученні до справи перекладача має надходити від особи, яка потребує перекладача. Від неї має надійти заява. Однак час, який дається для пошуку перекладача, законом не встановлено.
Як має діяти суд у випадку, коли сторона не подає заяви про допуск до справи перекладача, не відомо. Як би суд не вчинив, його дії можна оскаржити з тих причин, що порушено право особи користуватися рідною мовою.
Від “почесного обов‘язку” пошуку перекладача взагалі можна відмовитися. Тоді перекладача може відшукати протилежна сторона, зацікавлена у вирішенні справи. Вона ж йому і заплатить. Якщо і протилежна сторона відмовляється шукати перекладача або йому платити, тоді це має зробити суд. Суд, як правило, звертається з клопотанням в державні органи, які мають штатних перекладачів, наприклад, в районну державну адміністрацію, з проханням забезпечити участь перекладача в процесі. Керівник відповідного державного органу зазвичай таке клопотання задовольняє і скеровує перекладача в розпорядження суду.
По-друге, перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.
Факт вільного володіння іноземною мовою потребує доведення в суді. Єдиним допустимим доказом вільного володіння іноземною мовою є документ про відповідну освіту та кваліфікацію перекладача. Допуск до справи як перекладачів інших осіб, які відповідної кваліфікації не мають може призвести до неправильного перекладу і порушення прав особи, яка не володіє мовою.
До матеріалів справи потрібно долучити диплом. В іншому випадку, при оскарженні рішення можна буде покликатися на недостовірний переклад та некомпетентість перекладача.
По-третє, перекладач повинен погодитися на запропоновану оплату праці. Його послуги оплачуються з коштів суду за встановленими тарифами. Відповідно до п.6 Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1.07.1996р. №710, перекладачам залежно від їх кваліфікації та складності роботи встановлюються такі розміри винагороди:
- за письмові переклади - від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків);
- за усні переклади - від 3 до 5 відсотків (!) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.
З урахуванням діючого неоподатковуваного мінімум доходів громадян 17,00 гривень, за 1 годину роботи перекладача суд може заплатити максимум 85 копійок. Добровільно на це ніхто з перекладачів не погодиться. Саме тому у більшості випадків перекладачі в суді – це особи, які не можуть відмовитися від виконання своїх обов‘язків, оскільки направлені в розпорядження суду з основного місця роботи.
По-четверте, перекладач повинен бути присутній в кожному засіданні. Без нього суд не може розглядати справу по суті. Неявка перекладача є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
По-п‘яте, законодавець не регламентує часу, протягом якого перекладач повинен зробити письмовий переклад документів. Якщо у нього є можливість заробити більші гроші, судові документи будуть перекладатися в останню чергу.
Наведене свідчить, що проста, на перший погляд, формальність, залучення перекладача, може істотно вплинути на розгляд справи.
4. Якщо особі не забезпечено перекладача, буде порушено конституційний принцип судочинства, що є підставою для скасування рішення.
Особа може мати кілька перекладачів одночасно, а також замінювати перекладача.
Не може бути перекладачем особа, яка не володіє українською мовою. Тому не допускається так званий подвійний переклад, наприклад з арабської на англійську, а потім з англійської на українську. З цих причин судовий розгляд в місцевостях, де не має перекладачів із рідкісних мов, може стати загалі неможливим.