1. Відповідно до ч.1 ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім´ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
П. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 р. № 9 вказує, що суд має роз´яснити особам, які мають право відмовитися давати показання таке їх право. Якщо цього не було роз´яснено, то показання зазначених осіб повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування.
З урахуванням зазначеного конституційного положення члени сім´ї чи близькі родичі цивільного позивача або цивільного відповідача не можуть бути притягнуті до відповідальності за відмову від дачі показань. У разі ж, коли зазначені особи погодилися давати показання, вони несуть відповідальність за завідомо неправдиві показання.
2. Належність до членів сім´ї чи близьких родичів визначається законом. Коментована стаття до таких осіб відносить чоловіка, дружину, батька, мати, вітчима, мачуху, пасинка, падчерку, брата, сестру, діда, бабу, внука, внучку, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особу, над якою встановлено опіку чи піклування, членів сім´ї чи близькі родичів цих осіб. Коло цих осіб є вичерпним.
3. Особа, яка відмовляється давати показання, зобов´язана повідомити причини такої відмови. У разі немотивованої відмови давати показання можлива відповідальність свідка за ст.385 КК України.
4. Особа, яка погодилася давати показання, може відмовитися давати показання у будь-який час. В такому випадку ті показання, які давалися раніше, тобто до відмови, не можуть бути використані як доказ у справі, оскільки показання є неповними.
page
youtube
