1. Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 128 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень є формою перевірки законності та обґрунтованості рішень суду вищестоящим судом з метою скасування неправильних судових рішень.
В коментованій статті конституційний принцип оскаржуваності судових рішень певною мірою видозмінений. За Конституцією України, оскарження рішення суду забезпечується в усіх випадках, крім випадків, встановлених законом. Іншими словами, за загальним правилом можуть бути оскаржені будь-які судові рішення, але, як виняток, не оскаржуються ті, щодо яких є пряма вказівка в законі. В основу цієї конституційної норми закладений принцип “Дозволено те, що не заборонено законом”.
Натомість, в коментованій статті передбачено, що судові рішення оскаржуються у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом. Тобто об‘єктом апеляційного або касаційного оскарження можуть бути лише ті судові рішення, щодо оскарження яких є пряма вказівка закону: дозволено те, що передбачено законом. Цей принцип реалізований у ст. 293 ЦПК, яка передбачає вичерпний перелік ухвал (а відповідно до ст. 208 ЦПК ухвала є формою судового рішення), на які може бути подано скаргу окремо від рішення суду. Інші ухвали оскаржуватися окремо від рішення не можуть. Не передбачено можливості їх оскарження і разом з рішенням. Щодо них можна подати лише заперечення (а не скаргу), які включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
На наш погляд, ст. 13 ЦПК України суперечить п.8 ч.3 ст. 128 Конституції України. Крім того, порушено й вимоги ст. 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Вважаємо, що право особи на оскарження рішення суду у ст. 13 ЦПК, порівняно із Конституцією, обмежено.
2. Правом апеляційного та касаційного оскарження наділені дві групи осіб:
1) особи, які беруть участь у справі. Це право має кожна з цих осіб окремо. Подання колективних скарг не допускається. Разом з тим, передбачено право приєднатися до скарги (ст. 299 ЦПК);
2) особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов´язки. Ці особи набувають права оскаржити рішення суду тому, що воно прийнято щодо їх прав або (та) обов‘язків, в той час як вони участі у цій справі не брали.
Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов‘язки особи, яка не брала участь у справі, якщо рішення суду (його резолютивна частина) безпосередньо створює, змінює або припиняє певні правовідносини (як правило ті, що були предметом судового розгляду) за участю скаржника. Сама лише згадка про певну особу у мотивувальній частині або аналіз правовідносин за її участю не є підставою для виникнення у неї права на оскарження рішення.
Оскаржуючи рішення суду, особа, яка не брала участі у справі, повинна зазначити, про які саме її права та обов‘язки вирішено питання у рішенні. Більш докладно див. коментар до ст. 292 ЦПК.
page
youtube
