Стаття 141. Розподіл судових витрат між сторонами

Цивільний процесуальний кодекс України (ЗМІСТ) Інши кодекси
  • 16354

    Переглядів

  • 16354

    Переглядів

  • Додати в обране

    1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

    2. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються:

    1) у разі задоволення позову - на відповідача;

    2) у разі відмови в позові - на позивача;

    3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

    3. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

    1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;

    2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

    3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

    4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

    4. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

    5. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

    6. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

    7. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

    8. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

    Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

    У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

    9. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

    10. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов’язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов’язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

    11. Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно сторони, на яку судовим рішенням покладено витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; у межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову.

    12. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

    13. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

    Попередня

    142/516

    Наступна
    Додати в обране
    КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

    Аналізуйте судовий акт: Витрати за надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено адвокату (ВС/КЦС у справі № 159/5837/19 від 15.06.2021).

    Аналізуйте судовий акт: Підготовка відзиву на апеляцію, яка лишилась без задоволення, є витратами на правову допомогу та відшкодовуються (ВС/КЦС у справі № 644/5503/17 від 01.04.2020)

    Судові рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу викликають жвавий інтерес як серед адвокатів так і серед їх клієнтів, адже саме в них вирішуються питання оплати роботи адвокатів, належність доказів на підтвердження таких витрат, а також у чому ж саме полягає правова допомога.

    При цьому як у мене так у моїх колег викликає подив незрозуміле небажання суддів стягувати такі витрати, зменшувати їх з надуманих підстав.

    В цьому судовому рішенні Касаційний цивільний суд висловив свою позицію щодо видів послуг адвоката, які відносяться до правової допомоги та впевнений, що дане рішення стане у нагоді як адвокатам так і їх клієнтам.

    Згідно судового рішення, що аналізується, відповідач у справі невдоволений судовим рішення постановленим не на його користь подав апеляційну скаргу.

    В свою чергу, представником позивачів на вказану апеляційну скаргу було подано відзив, у якому серед іншого містилось прохання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, яка полягала у складанні відзиву на апеляцію у розмірі 4000 грн.

    Судом апеляційної інстанції апеляцію позивача залишено без задоволення, проте у стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що позивачі не подавали апеляційну скаргу про те, що вони не погоджувались з відмовою у відшкодуванні витрат на правову допомогу, і така скарга судом апеляційної інстанції не розглядалася.

    У зв’язку із цим позивачами було подано касаційну скаргу, згідно якої постанова апеляційного суду не містить розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені ними за підготовку адвокатом відзиву на апеляційну скаргу, заяву не було розглянуто по суті. Подана позивачами заява про винесення додаткового рішення стосувалася розподілу витрат на правничу допомогу, які позивачі понесли у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, а не в суді першої інстанції.

    Хоча разом із відзивом на апеляційну скаргу позивачами було надано заяву про розподіл судових витрат та документи, що підтверджують понесені витрати: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом за договором про надання правничої допомоги, копія договору про надання правничої допомоги, копія акту приймання-передачі наданих послуг договору про надання правничої допомоги, копії квитанції до прибуткового касового ордера.

    Касаційний цивільний суд із такими доводами погодився і скаргу задовольнив.

    Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що додаткове рішення може бути ухвалено судом лише після прийняття рішення по суті спору та за наявності перелічених у частині першій статті 270 ЦПК України підстав.

    У абзаці першому частини восьмої статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

    Згідно підпункту в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

    Тому апеляційний суд, не врахувавши вимог вказаних норм закону, зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

    При цьому, посилаючись на те, що позивачі не оскаржили в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги доводів позивачів у їх відзиві на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вони просили відшкодувати їм витрати на правничу допомогу, понесені на складання відзиву на апеляційну скаргу.

     

    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст