1. Коментована стаття передбачає вимоги до змісту рішення суду. Зміст рішення відображається у тексті рішення. Текст рішення складається особисто суддею (під час колегіального розгляду – одним із суддів) у послідовності, яка визначена коментованою статтею.
Постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, обов’язково мати вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини і викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. “Про судове рішення у цивільній справі”).
Разом з тим рішення не повинне мати зайвої деталізації, яка не має правового значення в цій справі, а також незрозумілих словосполучень та занадто довгих речень, унаслідок чого виклад фактичних обставин справи важко сприймається.
2. Вимоги до змісту рішення можна поділити на логічні, правові, філологічні, стилістичні.
Логічні вимоги полягають у дотримання логічних правил при викладі рішення, узгодженні їх окремих частин, аргументованості, обґрунтованості висновків.
Філологічні вимоги стосуються відповідності тексту постанови українському правопису. Найбільш поширеними є помилки у відмінках прізвищ та чисел, пунктуації, написанні прийменників.
Рішення суду має бути гранично повним, зрозумілим, чітким, викладеним у послідовності, встановленій законом. Разом з тим рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.
Стилістичні вимоги забезпечують відповідність рішення суду юридичній стилістиці, як одному із видів офіційно-ділового стилю. Основними принципами стилю і мови ділових паперів є уніфікація ділової мови, дотримання норм літературної мови, уникнення багатозначних слів, обмежене використання іншомовних та емоційно-забарвлених слів, образних висловів, логічна послідовність викладу матеріалу, стислість текстів через використання простих речень.[109]
Юридичному стилю притаманно вживання спеціальної юридичної термінології та правових понять. Водночас рішення повинне бути зрозумілим особам, які не мають спеціальної юридичної підготовки.
Текст рішення поділяється на абзаци. Кожен абзац розпочинає нову думку чи тему. Абзаци не повинні бути великими: 3-5 речень. Поділ документа на абзаци допомагає осмислити прочитане і підготуватися до сприйняття іншої підтеми.
Процесуальні документи (рішення, ухвали) виготовляються на білому папері формату А4 (без бланка), з такими берегами: лівий - 30 мм, правий - 10 мм, верхній та нижній - по 20 мм.
Текст документа друкується за допомогою комп´ютерної техніки (персонального комп´ютера - ПК), для чого використовується 12 (дванадцятий) шрифт (Times New Roman), міжрядковий інтервал - 1,0.
Усі судові рішення підписуються відповідним складом суду. Підпис складається з назви посади особи, особистого підпису, ініціалів і прізвища. Підпис розміщують під текстом з лівого боку. Якщо рішення підписує колегія суддів, то їхні підписи розташовують один під одним.
На оригіналі судового рішення, що підшивається до справи, печатка суду не ставиться.
3. У вступній частині рішення наводяться відомості, що індивідуалізують його як акт судової влади.
Посередині верхньої частини першого аркуша рішення розташовується державний герб України. Зображення Державного Герба України розміщується у центрі верхнього берега документа. Розмір зображення: висота - 17 мм, ширина - 12 мм.
Далі, через два інтервали, посередині напівжирним шрифтом друкується назва документа великими літерами «РІШЕННЯ». Міжрядковий інтервал між назвою і текстом документа, текстом і підписом - 2,0. Крапку після слова «РІШЕННЯ» не ставлять.
Деколи після державного герба пишуть назву суду, імітуючи бланк суду. На мою думку, цей реквізит є зайвим, оскільки рішення не друкується на бланку. Під словом «РІШЕННЯ» розташовується реквізит «іменем України».
Нижче назви процесуального документа в правому верхньому куті напроти дати ставиться номер справи. Слово «справа» не пишеться. Номер справи присвоюється працівником апарату суду під час реєстрації вхідної кореспонденції. Цей реквізит не передбачений ЦПК, але його необхідність у рішення визначена Інструкцією з діловодства.
У вступній частині рішення зазначається:
– час ухвалення рішення. Дату ухвалення рішення ставлять у першому рядку тексту ліворуч після назви судового рішення. В одному рядку із номером справи. Для зазначення дати у вступній частині обов´язково застосовується словесно-цифровий спосіб оформлення. Наприклад: 4 вересня 2010 року.
Датою прийняття рішення є дата його проголошення. Зазвичай, дата прийняття рішення та дата виходу суду до нарадчої кімнати повинні збігатися. Проте якщо суд вийшов до нарадчої кімнати до півночі, а повернувся після, то ці дати не збігатимуться. Дата ухвалення рішення не змінюється і в тому випадку, коли суд відклав складення рішення у повному обсязі, проголосивши лише його вступну та резолютивну частини.
- місце ухвалення рішення. Це населений пункт, в якому знаходиться суд, котрий ухвалив рішення. Наприклад, місто Львів. Місце ухвалення рішення визначається місцем проведення судового засідання. Судові засідання проводяться в залі судових засідань, що знаходиться в приміщенні суду. Тому місцем ухвалення рішення слід вважати назву населеного пункту, в якому знаходиться адміністративний суд. Проте на практиці зустрічаються й випадки коли зазначають повну адресу суду та місцезнаходження зали судового засідання. Наприклад: м. Львів, вул. Чоловського, 2, зал судових засідань № 5. Таке формулювання не суперечить вимогам процесуального законодавства.
Місце ухвалення рішення традиційно зазначається у правій частині рішення, в одному рядку з реквізитом «номер справи», «дата» та «час».
– найменування суду, що ухвалив рішення. Зазначається повне найменування відповідного суду. Наприклад, місцевий суд Шевченківського районну міста Львова.
– прізвищ та ініціали судді (суддів – при колегіальному розгляді). Зазначається лише останній склад суду (той який прийняв постанову). Відзначається, хто з суддів є головуючим;
– прізвища та ініціали секретаря судового засідання. Зазначається секретар, який був присутній в останньому судовому засіданні. Поширеною є лінгвістична конструкція: «Суд - у складі суддів - при секретарі». Нам вона видається дещо невірною, адже виходить, що справу вирішує «суд при секретарі». Тому краще використовувати зворот «суд за участю секретаря».
- імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі. У вступній частині рішення зазначають окремо найменування та процесуальний статус представників, які брали участь у справі (зокрема і тих, які не були присутніми в судовому засіданні – вони теж є такими, що брали участь у справі), а також найменування сторін, третіх осіб із вказівкою на предмет позову. В цій частині рішення потрібно вказувати прізвище, ініціали (повні найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі та їх процесуальний статус. Якщо у справі було замінено сторону на належну або залучено відповідача, у постанові зазначається їх найменування.
– предмет позовних вимог. Предметом позовних вимог є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить постановити рішення. У вступній частині рішення предмет позову формулюється стисло. В обсязі, достатньому для того, що б зрозуміти характеру спору. Формула викладу така: «Хто, до кого, про що». Традиційно вступна частина завершується словами “Встановив”.
4. Описова частина спрямовується на конкретизацію предмету процесу та предмету спору. Призначення цієї частини – найбільш повно і точно відобразити спір, як він розуміється самими особами, які беруть участь у справі.
Пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, пояснення експерта, спеціаліста наводяться в рішенні суду від третьої особи. У тексті рішення не допускається використання скорочень і слів, які не прийнято застосовувати в офіційних документах, а також внесення виправлень, не застережених перед підписом судді.
Традиційно описова частина рішення починається словом “ВСТАНОВИВ:”, яке зазначається з нового рядка по центру лінійки.
В описовій та мотивувальній частинах судового рішення допускається використання цифрової форми зазначення дат у такому порядку: число, місяць, рік. Наприклад: 04.11.2010. У резолютивній частині - для визначення кількості, суми застосовується словесно-цифровий спосіб. Наприклад: 1230 (одна тисяча двісті тридцять).
В описовій частині рішення зазначається:
На нашу думку, розпочинати описову частину слід з викладу змісту і підстав позову відповідно до позовної заяви. На відміну від вступної частини, де предмет позову зазначається узагальнено, в описовій частині слід зазначити усі позовні вимоги. Водночас слід без надмірної деталізації навести підстави позову. Якщо під час розгляду справи позовні вимоги чи підстави позову змінювалися, про це зазначається в описовій частині. Доцільно вказувати і дату таких змін. Традиційно зазначається, що в судовому засіданні позивач (його представник) позов підтримав.
page
youtube
