1. Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян. Однією із гарантій принципу законності виконавчого провадження є закріплення та гарантування права на оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця (ст.7, 85 Закону “Про виконавче провадження”). Із принципом законності тісно пов’язаний принцип контролю за виконавчим провадженням. Зумовлений він також постюрисдикційним характером діяльності державного виконавця, який повинен виконати те, що вже присудив уповноважений державний чим недержавний орган (особа)[129].
2. Судові гарантії законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдикції суду віднесено вирішення низки питань, які мають значення для виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, а також можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця. В контексті аналізу розділу VII “Судовий контроль за виконанням судових рішень” зупинимося лише на питаннях права учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, звернутися до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (далі - ДВС) під час виконання судового рішення порушено їх права і свободи.
Справи, пов’язані з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця виключено зі справ адміністративної юрисдикції, їх вирішують тепер поряд з іншими питаннями, які виникають у зв’язку з виконанням судових рішень.
Предметом оскарження є рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС щодо виконання судових рішень у цивільних справах, тобто лише щодо тих виконавчих документів, які видано у порядку здійснення цивільної юрисдикції. Тому в цьому разі слід керуватися положеннями ст.15 ЦПК України щодо цивільної юрисдикції суду. Не належать до цивільної юрисдикції суду справи щодо контролю за виконанням рішень господарських та адміністративних судів, скільки щодо них встановлено інший порядок судового вирішення.
В порядку цивільного судочинства розглядаються скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, яке прийнято після 1 вересня 2005 року за правилами ЦПК 2004 року. Що ж до скарг на рішення, дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання судових рішень, прийнятих відповідно до ЦПК 1963 року, то такі скарги повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Також справами адміністративної юрисдикції є справи за позовами осіб, які не є учасниками виконавчого провадження та не є особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу державної виконавчої служби, якими порушено їх права чи свободи.
Докладніше див. коментар до ст. 15 ЦПК.
3. Відповідно до коментованої статті правом на звернення із скаргою до суду наділені учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій. Стаття 10 Закону “Про виконавче провадження” до учасників виконавчого провадження відносить державного виконавця, сторін, представників сторін, експертів, спеціалістів, перекладачів, а до осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, - понятих, а також працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки та піклування, інші органи та установи. Варто погодитися, що учасниками виконавчого провадження мають бути лише ті особи (фізичні, юридичні та громадяни-підприємці), що мають заінтересованість у результатах виконавчого провадження (особисту, державну, службову) і роль яких є активною в провадженні щодо виконання рішень, тобто вони можуть впливати на процес вчинення виконавчих дій. Всі ж інші особи - не учасники, а суб’єкти виконавчого провадження, оскільки вони не заінтересовані в його результаті, а лише сприяють проведенню виконавчих дій[130].
Таким чином, суб’єктами права на звернення до суду із скаргою відповідно до ст.383 ЦПК України будуть всі учасники виконавчого провадження, окрім органів і посадових осіб державної виконавчої служби - сторони та їх представники, органи державної влади та місцевого самоврядування, прокурор, який представляє інтереси держави або особи, - а також особи, які залучаються до проведення виконавчих дій (спеціалісти, перекладачі, поняті, зберігачі майна боржника, спеціалізовані організації, що здійснюють оцінку та реалізацію майна боржника, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки та піклування тощо). Суб’єкти права оскарження в цивільному процесі набувають правосуб’єктності заявника, а інші учасники цього провадження, прав і обов’язків яких безпосередньо стосується зазначене звернення, - заінтересованих осіб.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Якщо нереалізоване на торгах майно вже оформлене на стягувача, то боржнику слід подавати позов в порядку, передбаченому ст. 293 ЦК України, а не скаргу про скасування акту та постанови д/в (ВСУ у справі № 6-1804цс16 від 14 червня 2017р.)
УВАГА, спільне засідання цивільної та господарської палат ВСУ: Хоча в даному випадку не можна докорити ВСУ у відсутності послідовності, проте підхід все одно дивний. ВСУ підтверджує встановленні судами у справі факти порушення закону і як наслідок порушення прав особи, проте скасовує судові рішення, якими ці порушення усуваються, а права особи захищаються. Обґрунтовується це неправильним вибором позивачем/заявником способу захисту свого порушеного права або неможливістю захистити порушені права заявника у даному виді провадження.
У цій справі іпотечне нерухоме майно було виставлено на електронні торги із реалізації арештованого майна, проте звіт про оцінку цього майна втратив чинність, і це порушення було встановлено судами. Торги двічі не відбулись і державний виконавець передав іпотечне майно стягувачу за ціною оцінки (початковою ціною). Боржник справедливо вказуючи на порушення порядку проведення торгів подав скаргу, в якій просив скасувати акт та постанову державного виконавця про передачу спірного майна.
Суди апеляційної та касаційної інстанцій враховуючи беззаперечне порушення прав боржника щодо втрати чинності оцінки його майна, проте проведення торгів, задовільнили скаргу. Проте ВСУ скасував всі рішення у справі, а скаргу боржника залишив без розгляду.
ВСУ прийшов до висновку, що хоча порушення прав боржника і мало місце, проте вибір ним способу захисту порушеного права був здійснений неправильно. Оскільки майно вже було передано стягувачу, то має місце спір про право. І в такому випадку не подається скарга на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця/органу державної виконавчої служби. А подається позов в порядку передбаченому статтею 293 ЦК України. - "визнання незаконним правового акта, що порушує право власності". При цьому боржник повинен визначити д/в та стягувача як відповідачів у позові.
Слід додати, що боржнику для захисту свого права власності також не слід подавати позов на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки передача державним виконавцем спірного майна стягувачу після того як торги не відбулися НЕ є договором купівлі-продажу, а є актом органу/посадової особи державної влади.