1. Загальне правило розподілу витрат полягає в тому, що сторона, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Вона не повинна нічого втратити внаслідок судового процесу.
Витрати відшкодовується лише в обсязі, який підтверджено документально, тобто письмовими доказами. Склад та обсяг судових витрат не може доводитися іншими засобами доказування.
2. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Пропорційність застосовується, насамперед, коли позов має майнових характер, адже лише вони можуть мати розмір. Водночас правило пропорційності є загальним, а тому повинно застосовуватися як в майнових, так і в немайнових справах.
Коли йдеться про позов немайнового характеру, то пропорційність, на нашу думку, визначається залежно від кількості вимог. Наприклад, якщо було заявлено три вимоги, а задоволено лише одну, то позивачу повинно бути присуджено третину судових витрат.
3. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, у разі звільнення позивача від судових витрат порядок їх відшкодування залежить від результатів розгляду справи. Якщо позов задоволено повністю (позивач виграв), то витрати стягуються з відповідача, але не на користь позивача (він витрат не ніс), а на користь осіб, які ці витрати фактично понесли незалежно від того чи були вони залучені до участі у справі (наприклад, на користь судово-експертної установи). Якщо позов задоволено частково, то витрати стягуються пропорційно до задоволеної частини вимог. Якщо у позові відмовлено, то витрати не стягуються.
4. Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за наслідками судового розгляду у рішенні суду. Якщо справа не вирішується по суті, витрати між сторонами не розподіляються.
Водночас, у ч. 4 коментованої статті передбачено, що у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави. Ця норма застосовується до випадку, коли позивач звільнений від оплати судових витрат. Водночас немає загальної норми, яка б передбачала порядок розподілу витрат, коли позивач не звільнений від судових витрат.
5. При повному або частковому задоволенні позову, поданого до кількох відповідачів одним або кількома позивачами, звільненими від сплати державного мита, стягнення його провадиться за рішенням суду окремо з кожного відповідача виходячи з присудженої йому суми позову. Якщо такий позов подано кількома позивачами до одного відповідача, державне мито стягується з відповідача виходячи із загальної суми позову.
У випадках притягнення судом іншої особи як другого відповідача, якщо при цьому позивач звільнений від сплати державного мита, мито обчислюється із загальної задоволеної суми позову і стягується з кожного відповідача пропорційно розміру присудженої з нього суми позову.
5. Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму ВС України № 2 від 12.06.2009 р. “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції” у разі визначення при відкритті провадження у справі судового збору в розмірі меншому, ніж передбачено законом, недоплачена сума стягується в дохід держави з позивача при відмові від позову, а при задоволенні позову – з відповідача.
При пред’явленні позову спільно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів судовий збір вираховується виходячи із загальної ціни позову і сплачується позивачами пропорційно до розміру заявлених ними вимог. Від загальної ціни позову судовий збір стягується також у разі пред’явлення позову одним позивачем до кількох відповідачів, а також при об’єднанні судом в одне провадження кількох однорідних вимог. При пред’явленні позову до кількох відповідачів одним або кількома позивачами, звільненими від сплати судового збору, він стягується в дохід держави за рішенням суду окремо з кожного відповідача пропорційно до стягнутої з нього суми. При пред’явленні позову кількома звільненими від сплати судового збору позивачами до одного відповідача судовий збір з відповідача стягується в дохід держави із загальної ціни позову. При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів, судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. При покладанні на відповідачів солідарної відповідальності, суд у солідарному порядку стягує з них і судовий збір.[40]
6. Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму ВС України № 2 від 12.06.2009 р. “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції” визнання позову чи добровільне задоволення вимог відповідачем після пред’явлення позову не звільняє його від відшкодування понесених позивачем витрат при ухваленні рішення або при закритті провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову з мотивів задоволення його вимог відповідачем.
У тому випадку, коли питання про судові витрати не було вирішено при ухваленні рішення, суд, що його ухвалив, вирішує це питання за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухваленням додаткового рішення. У зв’язку з цим питання про судові витрати не можуть вирішуватись іншим судом або шляхом пред’явлення позову в іншій справі.
7. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як свідчить практика, ця норма досить часто не виконується.
Якщо апеляційний чи касаційний суд не вирішили питання про розподіл судових витрат, цей недолік усувається шляхом постановлення додаткової ухвали (рішення) відповідно до ст. 220 ЦПК.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: З особи, яка за законом звільнена від сплати судового збору такий стягнутий бути НЕ може (№ 6-1467цс17 від 27.09.2017)
Здавалось би, що може бути простішим трактування Закону України "Про судовий збір" та норм статті 88 ЦПК України щодо стягнення судових витра, у тому числі і судового збори зі сторони, яка справу програла? Нібито Законом чітко визначено і суми судового збору, визначено коло осіб, які звільнені від сплати такого виду збору, але ж навіть такі чіткі норми іноді порушуються судами у зв'язку із чим ВСУ вимушений переглядати такі рішення та висловлюватись щодо їх законності.
В даному випадку суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги стягнув з відповідача за первинним позовом та в одночас позивача за зустрічним позовом, який є громадянином, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи суму сплаченого судового збору. З таким рішення погодився і ВССУ.
Проте, ВСУ скасовуючи рішення судів нижчих інстанцій вказав, що відповідно до п. 10 ч. 1 ст, 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За нормами ст. 88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суди апеляційної та касаційної інстанцій, залшили поза увагою ту обставину, що позивач за зустрічним позовом за Законом України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а тому такий стягнуто з нього бути не може.
Аналізуйте судовий акт: Неправильно проведена у справі судова експертиза все одно НЕ дає стороні права на стягнення понесених нею витрат шляхом подання окремого позову на експертну організацію (ВССУ від 17 липня 2017р. у справі № 751/4330/16-ц)
У справі про поділ спільного майна між колишнім подружжям було призначено комплексну будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, яка була доручена експертній організації і оплачена однієї із сторін в сумі біля 6 тис. грн. Ухвалою суду висновок експерта за наслідками проведення такої експертизи було визнано таким, що грубо порушує абз.2, п. 4.15 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та судових досліджень та призначено повторно експертизу у справі, яку знову слід було оплатити стороні. Гроші за попередню неправильну експертизу експертна організація повернути відмовилась. Отже, у сторони, яка оплачувала відхилену судом експертизу виникло справедливе питання: за що сплачені кошти?
Це залишене без відповіді питання трансформувалося у позов до експертної організації. Суд першої інстанції задовільнив позов, стягнув з експертної організації кошти сплачені стороною за «неякісну» експертизу і обґрунтував своє рішення ст. 1166 ЦК України та ст. 1172 ЦК України. Суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції в силі, проте змінив обґрунтування на ст. ст. 22, 610, 611, 623 ЦК України. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і відмовив у задоволенні позову.
Суд касаційної інстанції зазначив, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту цивільного права. Скасовуючи попередні у справі рішення ВССУ підкреслив неможливість стягнення витрат понесених стороною у судовій справі шляхом подання іншого окремого позову проти експертної організації ні з підстав делікту, ні з підстав порушення експертної організації договірних зобов’язань.
При призначенні судом у справі експертизи сторона (сторони) зобов’язана її оплачувати до початку проведення оскільки це передбачено ст. 88 ЦПК України під час ухвалення рішення суд здійснює розподіл судових витрат між сторонами, де враховує витрати понесені стороною на проведення експертиз. Тому, тільки таким чином сторона може відшкодувати понесені нею витрати на експертизи у справі, проте для цього цій стороні потрібно виграти справу.
А що робити стороні, яка оплатила експертизу, проте внаслідок неправильної, неякісної, незаконної експертизи, ця сторона програла справу? Звичайно на це суд касаційної інстанції не відповів…