Огляд практики у справах про незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (стаття 249 КК України)

Кількість незаконних виловів водних біоресурсів (риби) у різних регіонах України істотно зростає, що, зрозуміло, призводить до притягнення осіб до кримінальної відповідальності.

У даній статті спробуємо проаналізувати актуальну судову практику Верховного Суду у даній категорії справ.

Одна з останніх постанов ВС по даній категорії кримінальних проступків (№ 153/732/25 від 30 квітня 2026 року) говорить нам про те суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК, характеризується умисною формою вини. Обов`язковою умовою є усвідомлення особою того, що вона займається саме незаконним промислом. Діяння, вчинені з необережності, не утворюють складу цього кримінального правопорушення. Для встановлення виду риби, особливо для обвинувачення у вилові рідкісних її видів, необхідні спеціальні знання.

У постанові ВС по справі від 14 січня 2026 року суд зазначив, що неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 85 КУпАП може враховуватися судом, як відомості, що свідчать про обізнаність, підготовленість, наявність необхідних знань і досвіду щодо здійснення незаконного вилову риби.

В наступній справі ВС (№ 467/1016/23 від 30 вересня 2025 року) зазначив, що сам факт належності чи неналежності заборонених знарядь лову особі жодним чином не впливає на кримінально-правову оцінку вчиненого за ст. 249 КК. Для кваліфікації важливим є встановлення того, чи відбувався вилов риби такими забороненими знаряддями, а не їхня належність особі.

Верховний Суд у постанові від 27 серпня 2025 року по справі № 617/521/21 в черговий раз підтвердив, що, такси є інтегрованим вираженням шкоди, що завдається незаконним видобування водних біоресурсів. Ця шкода вирахувана для кожного виду біоресурсів і в перерахунку на визначену його кількість, і Суд вважає ці норми чітко і ясно сформульованими. Нормативний акт, яким затверджено Такси, і самі вони опубліковані й доступні кожній особі. Їх чіткість і доступність дозволяє будь-якій особі передбачати юридичні наслідки незаконного вилову риби, у тому числі розмір істотної шкоди довкіллю.

Також схожі висновки з попередньою постанова містяться і у постанові ВС від 11 грудня 2023 року по справі № 182/4973/15-к зазначив, що істотна шкода (ч. 1 ст. 249 КК) - поняття оціночне, визначається з урахуванням конкретних обставин справи. Істотність шкоди можна встановити на підставі такс, а проведення судової експертизи є необов'язковим.

У постанові ВС по справі № 722/1468/21 від 31 серпня 2023 р. сформовано наступну позиції, що промислом є вилов риби і рибних тварин із використанням промислових засобів (сіток, неводів тощо) незалежно від того було це вчинено один раз чи багато. Здійснення рибного, звіриного або іншого водного добувного промислу без належного дозволу, у заборонений час, у недозволених місцях, а також забороненими способами і знаряддями лову свідчить про його незаконність.

Аналізуйте судовий акт: Якщо не знав, що риба червонокнижна - чи не винний? (ВС у справі № 153/732/25 від 30 квітня 2026 року)

Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2022 року у справі № 539/2153/21 вказав, що розмір відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням (проступком), передбаченим ч. 1 ст. 249 КК, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, маючи дані щодо виду й кількості риби, і на підставі простих арифметичних розрахунків. При цьому розмір та вага риби не мають значення.

І наостанок позиція ВС, щодо передачі матеріалів справи про адміністративне правопорушення стороні обвинувачення, у постанові від 02.09.2021 № 653/1252/18 зазначено, що службова особа може самостійно надати органу досудового розслідування, суду матеріали справи про адміністративне правопорушення, вчинене обвинуваченим, якщо при розгляді справи про адміністративне правопорушення дійде висновку, що в діянні особи є ознаки складу кримінального правопорушення, без обов’язкового постановлення ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів.

Автор статті: Тутейко Артем Валерійович