Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 149. Підстави для забезпечення позову

1. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

2. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

3. За заявою сторони у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення позову у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: ВС наголошує, що докази які стосуються розміру судових витрат подаються у суворо визначені кодексом строки: до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (ВС/КГС у справі №912/354/20 від 03.03.2021)

Із внесенням змін до процесуальних кодексів адвокати отримали чітко визначений механізм стягнення витрат на правничу допомогу з «програвшої» сторони.

Однак, під час реалізації цього права виникло багато практичних питань. Поступово з’явилась судова практика, яка визначила, які документи суди мають приймати у якості доказів здійснення оплат, як правильно оформляти договірні відносини та ін.

При цьому, адвокат має дотримуватись і певних процесуальних правил, щодо строків заявлення таких сум до відшкодування та подання доказів.

У даній справі обидві сторони подавали заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за ведення справи в касаційній інстанції. По суті, задоволенню підлягала лише одна заява – заява сторони на користь якої було прийнято рішення.

Однак, у додатковій постанові про вирішення питань розподілу судових витрат ВС проаналізував загальні питання, яких слід дотримуватись при поданні заяви щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Зокрема, ВС наголосив на тому, що наразі правнича допомога в судах здійснюється адвокатами і законодавець гарантує відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ст.2 ГПКУ). Таким чином забезпечується можливість ефективно захистити свої права в суді.

Беззаперечно, якщо адвокат надав належні докази, що підтверджують виконання робіт (в т.ч. договір про надання правової допомоги, деталізований акт виконаних послуг), а також докази, що підтверджують вчинення оплати клієнтом (платіжні доручення, квитанції, виписки по рахунку, прибутково-касові ордери), витрати повинні бути компенсовані при здійсненні розподілу судових витрат.

При цьому, суд не вправі самостійно зменшувати розмір таких витрат. Розмір може бути зменшений судом лише за клопотанням іншої сторони, якщо сторона, що заявляє клопотання про зменшення доведе неспівмірність витрат по відношенню до складності справи, ціни позову, обсягу робіт адвоката чи витраченому ним часу.

ВС зазначив, що визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Саме такі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

З урахуванням зазначеного, проаналізувавши матеріали справи, ВС визнав обґрунтованою заяву позивача, на користь якого ухвалено судове рішення.

Щодо поданої заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, ВС залишив її без розгляду.

ВС наголосив на тому, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Однак, такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст. 129 ГПК України).

У справі, що розглядалась, сторона відповідача, як при поданні касаційної скарги, заяви про усунення недоліків касаційної скарги, так і протягом п`яти днів, після ухвалення рішення касаційним судом на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не надала до Верховного Суду доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо) щодо понесення нею витрат на професійну правничу допомогу, а тому суд залишив її без розгляду.

Аналізуйте судовий акт: При розгляді скарг на дії/бездіяльність виконавця заходи забезпечення, визначені ст.ст. 149, 150 ЦПК України НЕ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ (ВС/КЦС у справі № 752/26606/18)

Цивільний процесуальний кодекс передбачає певні заходи, вжиття яких спрямоване на охорону матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення (заходи забезпечення позову).

Безпосередня природа таких заходів полягає у гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог та уникнення настання негативних наслідків для особи, яка подала позовну заяву, що можуть виникнути під час судового розгляду справи. Адже в процесу розгляду спору судом відповідач може продати майно, виконавець – стягнути грошові кошти за незаконним виконавчим написом нотаріуса тощо.

Виходячи із визначення, що міститься у цивільному процесуальному законі такі заходи можуть вживатись лише при розгляді справ в порядку позовного провадження.

Проте боржнику або стягувачу такого права законом не надано, що на мою думку ставить вказаних учасників процесу у вкрай невигідне становище, адже примусове виконання рішення як завершальна стадія має визначальне значення для відновлення порушених прав або захисту від свавільна опонента. Однак законодавець з невідомої причини на таку проблему уваги не звернув.

У даній справі суди першої та апеляційної інстанцій намагались вирішити дану проблему, але Касаційний цивільний суд з ними не погодився.

Згідно рішення, що аналізується боржник звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця, яку мотивував тим, що вказана особа допустила порушення положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» під час проведення оцінки квартири, що належить боржнику на праві власності. Приватним виконавцем не забезпечено доступ оцінювача до об`єкта оцінки, унаслідок чого значно занижена вартість квартири, більше ніж на один мільйон гривень. Крім того, приватний виконавець передав квартиру на реалізацію до ДП «Сетам» без попереднього ознайомлення його, як боржника за виконавчим провадженням, з результатами оцінки, що свідчить про порушенням його прав та положень законодавства про виконавче провадження.

У подальшому скаржником до суду було подано заяву про забезпечення скарги шляхом зупинення стягнення, яка мотивована тим, що до завершення розгляду скарги на дії та рішення приватного виконавця належна йому може бути відчужена, оскільки ДП «Сетам» здійснює її продаж, проводяться вже треті торги.

Суд першої інстанції вказану заяву задовольнив.

Апеляційний суд із такими висновками районного суду погодився та у своїй постанові зазначив, що зупинення стягнення на підставі виконавчого листа до завершення розгляду скарги а дії та рішення приватного виконавця у цій справі пов`язано з суб`єктивними правами заявника, а вчинені приватним виконавцем виконавчі дії з примусового стягнення майна боржника на підставі виконавчого листа можуть істотно утруднити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів боржника. Суд керувався п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» про обов`язкове зупинення виконавчого провадження у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

На вказані рішення приватним виконавцем подано касаційну скаргу, яку Об’єднаною палатою Касаційним цивільним судом було задоволено.

Приймаючи таке рішення ОП КЦС у своїй постанові вказав про таке.

За нормами ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд, за заявою учасника справи, має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Отже, положення статей 149-153 ЦПК України, які регламентують забезпечення позову, не можуть застосовуватися при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, державного чи приватного виконавця (статті 447-451 ЦПК України), поданої у порядку здійснення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили (стягнення за яким не зупинялось) і підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

У ЦПК України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження у порядку, передбаченому статтями 149, 150 ЦПК України, вживати заходи забезпечення скарги на дії державного виконавця шляхом зупинення реалізації майна.

Ураховуючи викладене, суди у порушення зазначених положень закону не врахували, що заявлені боржником заходи не можуть бути застосовані під час оскарження дій приватного виконавця, оскільки такі заходи застосовуються судами під час розгляду справ щодо оскарження виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Отже, суд не мав правових підстав для задоволення заяви боржника про забезпечення скарги, використовуючи інститут цивільного процесуального права - забезпечення позову.

Аналізуйте судовий акт: Немотивована ухвала про забезпечення позову має наслідок дисциплінарну відповідальність судді, який виніс таку ухвалу (ВП/ВС у справі № 9901/241/19 від 6 лютого 2020р.)

Ми усі знаємо, що забезпечення позову це суцільна корупція і одна з найбільш істотних статей доходу перевертнів в мантіях. Особливо це стосується тих випадків, коли процесуальний закон передбачає право судді здійснити забезпечення позову на власний розсуд. Усе рейдерство базується на свавільних забезпеченнях. З іншого боку там де забезпечення дійсно потрібне та логічне судді лінуються писати ухвалу, і кажуть « не довів утруднення не неможливість виконання майбутнього рішення».

На щастя в цій сфері потроху вже почали наводити порядок, а суддів почали нарешті карати за незаконні забезпечення. Наводимо приклад підтвердження Великою Палатою ВС правомірності накладення ВРП догани на суддю за немотивоване забезпечення позову та саму ухвалу про забезпечення позову винесену цим суддею.

ВС ВП підкреслив, що незазначення суддею мотивів, якими керувався суд, задовольняючи заяву про застосування заходів забезпечення позову, слід кваліфікувати як дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII в редакції, чинній на час постановлення ухвали, а саме допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, внаслідок грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод.

Сам суддя стверджував, що він зазначив мотиви, якими керувався при прийнятті рішення про забезпечення позову. З огляду на це, ВС ВП наголосив, що недостатньо лише просто написати у мотивувальній частині ухвали пару речень на кшталт: «суд вважає, що заявником подано належні докази, які обґрунтовують необхідність вжиття заходів забезпечення позову у спосіб запропонований заявником і вважає необхідним вжити захід забезпечення позову шляхом заборони здійснювати будь-яким особам відчуження зазначеного у заяві нерухомого майна….»

Необхідно обґрунтувати існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову, зазначити чим керувався суд, визначаючи співмірність застосованого ним виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, вказати, яким чином суд пересвідчився, що між сторонами дійсно існує спір, надати оцінку доводам заявника щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності таких вимог.

Суддя прийнявши до розгляду позов про визнання договору позики недійним заборонив ДП «Сетам» та органу ДВС здійснювати відчуження декількох об’єктів нерухомого майна вже в рамках розпочатої процедури примусового виконання іншого рішення суду чим порушив статтю 149 ЦПК України.

Є тут і усмішка. ВП ВС взяв до увагу характеристику судді надану головою суду, де зазначається про високу теоретичну підготовку, досвід та добру репутацію судді – порушника і зазначив, що в такому випадку ухвала про забезпечення позову не носить характер суддівської помилки а є результатом нехтування суддею своїх обов`язків, тому висновок ВРП про допущення порушень внаслідок грубої недбалості є правильним.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0