Стаття 175. Позовна заява

1. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

2. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

3. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

{Пункт 2 частини третьої статті 175 в редакції Закону № 3200-IX від 29.06.2023 }

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

4. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

5. У разі пред’явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

6. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Додати в обране

1. Мирова угода є договором, який укладається для врегулювання спору шляхом взаємних поступок. Мирова угода укладається сторонами (позивачем і відповідачем) і може стосуватися лише прав та обов´язків сторін та предмета позову. Якщо у справі бере участь третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, мирова угода укладається за її участю.

Мирова угода не може створювати прав та обов‘язків у інших осіб, а також обмежувати ці права. Предметом мирової угоди є врегулювання спору, який розглядається в суді. Тому домовленість сторін не повинна виходити за межі предмету позову. В мировій угоді не допускається врегулювання питань, які не пов‘язані зі предметом спору.

2. Суд повинен сприяти сторонам у примиренні. Тому якщо спір може бути вирішено без втручання суду, суд повинен надати сторонам таку можливість. Для цього суд може відкласти судовий розгляд або оголосити перерву в межах загального строку розгляду справи.

Процесуальне законодавство зобов´язує суддю (суд) роз´яснити сторонам можливість укладення мирової угоди і сприяти примиренню сторін. Можливість закінчення спору шляхом примирення повинна з´ясовуватися суддею ще в процесі підготовки справи до розгляду. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму ВС України від 12.06.2009 р. № 5 “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду” суддя вправі викликати позивача повторно, якщо відповідач виявив згоду добровільно виконати вимоги позивача чи укласти мирову угоду.

Якщо сторони виявили намір укласти мирову угоду, то при необхідності їм може бути надана можливість оформити умови мирової угоди, для чого суд оголошує перерву в судовому засіданні ( п. 24 Постанови Пленуму ВС України “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції” від 12.06.2009р. №2).

3. Сторони можуть укласти мирову угоду як в суді, так і поза судом. Сторони зобов‘язані повідомити суд про укладення мирової угоди, зробивши спільну заяву, тобто заяву, яка підписана обома сторонами. Ця заява приєднується до справи.

Мирова угода укладається з урахуванням загальних правил вчинення правочинів та характеру угоди. Мирова угода укладається в письмовій формі і нотаріального посвідчення не потребує навіть якщо стосується нерухомого майна. Саме тому мирова угода може використовуватися як альтернатива замість оформлення договорів з нерухомістю.

В мировій угоді доцільно зазначити: найменування документа “Мирова угода”, місце та дата її укладення, найменування та місце знаходження сторін, їх представників, цивільну справу, за якою укладається мирова угода, конкретні умови мирової угоди, точний розмір грошових сум, що повинні бути виплачені за мировою угодою, строки виконання зобов‘язань, підписи сторін.

4. Суд зобов´язаний перевірити, чи не суперечить мирова угода закону, а також, чи не порушує вони прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

У п. 8 Постанови Пленуму ВС України від 15.05.2006 р. №3 „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” зазначається, що умови та порядок визнання батьківства визначено законом, тому в справах названої категорії суд не може визнавати мирові угоди. Також недопустимо визнавати умови мирової угоди за позовом про визнання заповіту недійсним. Оскільки підстави визнання заповіту недійсним встановлені імперативними нормами матеріального права (ст. 1257 ЦК України). Тому визнання мирової угоди буде суперечити закону.

Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Суд не вправі корегувати умови мирової угоди або вносити пропозиції до неї.

5. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Цим положенням законодавець захищає інтереси осіб від імені, яких діє їх представник, оскільки представники не завжди діють добросовісно.

6. Затвердження судом мирової угоди як форма вирішення спору є спрощеною процесуальною процедурою, в якій не передбачено обов´язку доказування та оцінки доказів. Постановлення судового рішення на умовах досягнутої домовленості про мирову угоду є порушенням закону, оскільки таке рішення не містить обов´язкових його складових - визначеності щодо встановлення обставин і фактів), їх правової оцінки, наявності порушення прав і свобод тощо.

7. Коментована стаття передбачає можливість постановлення судом двох ухвал у зв‘язку із розглядом мирової угоди:

1) ухвали про закриття провадження у справі (ч.4). Ухвала про закриття провадження у справі постановляється в усіх випадках, коли сторони уклали мирову угоду і повідомили про це суд спільною заявою. При цьому суд не оцінює змісту мирової угоди на відповідність її закону. В такій ухвалі умови мирової угоди не наводяться;

2) ухвали про визнання мирової угоди (ч.5). Ухвала про визнання мирової угоди постановляється лише за клопотанням сторін і якщо умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб. В іншому випадку суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Вимога закону про процесуальне оформлення наслідків укладення мирової угоди двома різними ухвалами, на наш погляд, є необґрунтованою і штучно розділяє одну дію на дві. Тим більше, що у разі, якщо суд не визнає мирової угоди, він і провадження закрити не має права, а повинен продовжувати судовий розгляд.

Разом з тим, з метою виконання вимог закону, сторонам доцільно одночасно з повідомленням суду про мирову угоду, просити і про її визнання.

Така ухвала виготовляється в нарадчій кімнаті і оформляється окремим документом. В резолютивній частині ухвали про визнання мирової угоди зазначаються усі умови мирової угоди. Не допускається, що б мирова угода була додатком до ухвали. Ухвала про визнання чи відмову у визнанні мирової угоди оскарженню не підлягає.

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст