Головна Сервіси для юристів ... Закони Цивільний процесуальний кодекс України Стаття 53. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Стаття 53. Треті особи, які не заявляють самостійн...

Стаття 53. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

Цивільний процесуальний кодекс України (ЗМІСТ) Інши кодекси
  • 38215

    Переглядів

  • 38215

    Переглядів

  • Додати в обране

    1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов’язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

    2. Національне агентство з питань запобігання корупції може бути залучено як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв’язку з повідомленням ним або членом його сім’ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою.

    3. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов’язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

    4. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

    5. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов’язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

    6. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов’язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу.

    7. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

    Попередня

    53/525

    Наступна
    Додати в обране
    КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

    Аналізуйте судовий акт: Не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, в тому числі, винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб (ВС КЦС, справа №757/55549/17від 01.03.2023 р.)
     Боржник намагався оскаржити договори відступлення прав вимоги, за якими права вимоги до нього були передані спочатку банком до фінкомпанії №1, потім до фінкомпанії № 2, а згодом і взагалі до фізособи. Звернувшись до суду з позовом, відповідачем він визнав банк, а треті особи були: фінкомпанія №1 та фінкомпанія №2 і фізособа (кінцевий володілець прав вимоги) та приватний нотаріус що посвідчував договір. 

    В процесі справи позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій зазначив відповідачами: банк, обидві фінкомпанії, кінцевого отримувача права вимоги - фізособу та державного реєстратора. Суд першої інстанції його позов задовольнив, а ось суд апеляційної інстанції - навпаки. Оскільки апеляційний суд вийшов за межі вимог апеляційної скарги, касаційна інстанція знов повернула справу на новий розгляд до цього суду. 

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції знову та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції розглянув цивільну справу до відповідача банку і третіх осіб: нотаріуса, двох фінкомпаній та фізособи. На думку колегії - не можна було покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.Суд першої інстанції вказаних вимог закону та правових висновків з цього питання не врахував і незаконно задовольнив позовні вимоги, вирішивши питання про права та обов`язки третіх осіб, що не заявляли самостійні вимоги. 

    Приймаючи справу до розгляду знову, ВС КЦС щодо прав третіх осіб зазначила наступне: Читати повністю

    1. Коментована стаття визначає поняття експерта та його правовий статус в цивільному судочинстві.

    Експерт - це фізична особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об´єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань.

    Правовий статус експерта виникає в особи у зв‘язку із призначенням відповідною ухвалою судової експертизи.

    2. Відповідно до ст. 10 Закону “Про судову експертизу” від 25.02.1994 р. судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

    До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

    Відповідно до ст. 11 цього Закону не можуть залучатися до виконання обов´язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також особи, які мають судимість.

    Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов´язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

    Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

    Відповідно до ст. 9 Закону атестовані судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Положення про Державний реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян затверджено наказом Міністра юстиції України від 15.04.1997 р. № 149/7.

    3. Експерт зобов´язаний:

      4. Експерт має право:

      • знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;
      • заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;
      • викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;
      • бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об´єктів дослідження;
      • задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
      • з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи;
      • подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;
      • одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням;
      • відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов´язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.

      5. За завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов´язків експерт несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов´язків - відповідальність, встановлену законом.

      Відповідно до ст. 384 КК України завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, - караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

      Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, - караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п´яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п´яти років.

      Відповідно до ст. 385 КК України відмова експерта без поважних причин від виконання покладених на них обов´язків у суді або під час провадження досудового слідства, здійснення виконавчого провадження, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання - караються штрафом від п´ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

      logo

      Юридичні застереження

      Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

      Повний текст

      Приймаємо до оплати