1. Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, означає зміну персонального складу учасників спору. Процесуальне правонаступництво можна визначити як заміну сторони чи третьої особи у спірних або встановлених судом правовідносинах внаслідок зміни суб’єктів права або обов’язку в матеріальних правовідносинах.
Процесуальне правонаступництво застосовується лише щодо сторін або третіх осіб (обох видів).
Процесуальне правонаступництво можливе в будь-якій стадії процесу і у будь-якому виді провадження.
2. Залежно від обсягу правонаступництва розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво. Універсальне правонаступництво настає у разі смерті громадянина і припинення юридичної особи, а сингулярне – заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.
3. У разі процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд зупиняє провадження в справі до вступу або притягнення в справу правонаступника (див. коментар до ст. 201 ЦПК).
Ще одна відмінність від заміни неналежної сторони полягає у тому, що при заміні провадження в справі починається заново, а при правонаступництві – продовжується. Це пояснюється тим, що відповідно до коментованої статті всі дії, вчинені в процесі правопопередником, обов’язкові для правонаступника в такій самій мірі, в якій вони були обов’язкові для правопопередника. Правонаступник продовжує брати участь у справі правопопередника, а тому процес продовжується.
4. Смерть фізичної особи як підстава для процесуального правонаступництва має універсальний характер. В тих випадках, коли матеріальні правовідносини тісно пов’язані з особою суб’єкта, правонаступництва матеріального, а відтак, і процесуального не може бути. Зокрема, згідно ст. 1219 ЦК не входять до складу спадщини права та обов´язки, що нерозривно пов´язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об´єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров´я;
4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5) права та обов´язки особи як кредитора або боржника, які випливають із зобов’язання, що пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Тобто вимоги, які випливають з даної категорії правовідносин, процесуального правонаступництва не допускають. Водночас, допускається правонаступництво у справі за позовом про переведення прав та обов’язків покупця при порушенні права переважної купівлі частки у праві спільної сумісної власності, оскільки дане право за своєю природою є майновим.
Якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, провадження у справі закривається на підставі п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК.
5. Припинення юридичної особи як підстава процесуального правонаступництва не враховує вимог ЦК. Так, ч. 1 ст. 104 ЦК вказує, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Якщо реорганізація передбачає правонаступництво, то при ліквідації правонаступників не існує. Очевидно, в даній ситуації під припиненням юридичної особи слід розуміти лише ті форми припинення, які допускають правонаступництво.
Якщо юридична особа припинилася шляхом поділу, слід з‘ясовувати хто саме є її правонаступником в частині спірних правовідносин. Для цього слід витребовувати статут юридичних осіб-правонаступників, рішення про поділ та розподільчий баланс (акт). Якщо зазначені документи не дають підстав для однозначного висновку про особу правонаступника, до участі у справі слід залучати усіх правонаступників, оскільки вони несуть солідарну відповідальність за зобов‘язаннями припиненої юридичної особи.
6. Заміна кредитора чи боржника у зобов’язанні регулюється ЦК. Так, відповідно до ст. 512 ЦК кредитор у зобов´язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
2) правонаступництва;
3) виконання обов´язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
4) виконання обов´язку боржника третьою особою.
Проте кредитор у зобов´язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Зокрема, ст. 515 ЦК встановлює, що заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю.
Що ж до заміни боржника, то ст. 520 ЦК передбачає, що боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.
7. Правонаступників може бути декілька. Кожен з них вправі вступити у справу замість особи, котра вибула. З цих підстав може виникнути процесуальна співучасть навіть у випадку, коли її не було під час подання позову.
Між правонаступниками може виникнути судовий спір щодо обсягу правонаступництва. Так само первісний позивач може доводити безпідставність правонаступництва. До вирішення цих спорів суд зобов‘язаний зупинити провадження у справі на підставі ч. 4 ст. 201 ЦПК. Заміна первісного позивача кількома правонаступниками або ініціювання судових спорів між первісним позивачем і правонаступником може спричинити затягування розгляду справи.
Це може призвести також зміни підвідомчості, особливо коли спір виник між фізичною і юридичною особою. Якщо фізична особа – позивач уступає свої вимоги юридичній особі (навіть своєму підприємству), то справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і відповідно до п.1 ст.205 ЦПК провадження у справі закривається.
Такий прийом використовується, наприклад, якщо позивач відчуває, що програє справу. Після заміни його юридичною особою провадження у справі закривається. Розгляд справи в господарському суді розпочинається заново, отже процесуального правонаступництва не відбувається. Фактично, позивач отримує другий шанс.
8. Залучення правонаступника відбувається ухвалою суду за заявою правонаступника або з ініціативи суду. Ухвала суду з цього питання оскарженню не підлягає.
Суд може відмовити у допуску до участі у справі правонаступника, якщо не надано доказів правонаступництва.
Суд може залучити правонаступника (як позивача, так і відповідача) і тоді, коли він не бажає вступати у справу, адже його процесуальний статус залежить не від особистого волевиявлення, а зумовлений участю у справі правопопередника. В кожному випадку суд може вирішувати це питання після одержання доказів правонаступництва. Якщо правонаступників (спадкоємців) декілька, залучаються вони усі, незалежно від обсягу правонаступництва (частки у спадковому майні). Слід мати на увазі, що кожен правонаступник може мати різну правову позицію щодо спору і кожному з них суд повинен забезпечити процесуальне право на участь в судовому засіданні. Тому незалучення когось з правонаступників є істотним порушенням норм процесуального права, яке може призвести до скасування судового рішення.
9. Правонаступник користується усіма процесуальними правами правопопередника, але не зобов‘язаний дотримуватися його процесуальної стратегії. Він, зокрема, може відмовитися від позову, змінити підстави або предмет позову, відкликати позовну заяву, визнати позов, навіть якщо б ці дії суперечили намірам правопопередника.
page
youtube
