Режим спільної фізичної опіки: від правової позиції Верховного Суду — до практики місцевих судів

Після постанови Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 465/6496/19 модель спільної фізичної опіки (почергового проживання дитини з кожним із батьків) перестала бути теоретичною конструкцією.

Суд прямо визнав, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини можливо застосувати альтернативну модель - не лише «проживання з одним із батьків», а й режим почергового проживання за відповідним графіком.

2026 рік демонструє, що ця позиція вже інтегрується в практику судів першої інстанції.

1. Апеляційна практика: між впровадженням і обмеженням моделі

Після правової позиції Верховного Суду 2024 року саме апеляційні суди почали формувати прикладну модель застосування спільної фізичної опіки — як у бік її запровадження, так і у бік обґрунтованої відмови.

1. Застосування моделі: Київський апеляційний суд, 29.04.2025 (справа № 761/20141/24)

Постановою Київського апеляційного суду від 29.04.2025 року у справі про визначення місця проживання малолітньої дитини суд скасував рішення першої інстанції та самостійно застосував модель спільної фізичної опіки.

Було визначено:

– три тижні проживання з батьком;
– один тиждень проживання з матір’ю;
– чіткий час передачі дитини (з 11:00 неділі);
– визначений старт виконання рішення;
– обов’язок фізичної передачі тим із батьків, з ким дитина проживала.

Суд підкреслив:

– відсутність спору повинна існувати на момент подання позову, а не формуватися під час розгляду;
– думка дитини має враховуватися системно;
– роз’єднання братів потребує особливої обережності;
– модель почергового проживання є допустимою формою визначення місця проживання.

Це рішення фактично інституціоналізувало підхід Верховного Суду на рівні апеляції: спільна фізична опіка — це реальний, а не декларативний інструмент.

1. Відмова у застосуванні: Київський апеляційний суд, 29.07.2025 (справа № 753/14017/24)

Водночас інша постанова Київського апеляційного суду від 29.07.2025 року демонструє, що модель не є універсальною.

У цій справі батько просив встановити режим:

– два тижні з ним у Києві;
– два тижні з матір’ю у Луцьку.

Суд першої інстанції відмовив, посилаючись на відсутність законодавчого врегулювання. Апеляційний суд визнав ці мотиви помилковими, однак у результаті також відмовив у задоволенні позову — вже з матеріально-правових підстав.

Було встановлено, що:

– дитина проживає з матір’ю у м. Луцьку;
– навчається у школі та відвідує гуртки;
– має сформовані сталі соціальні зв’язки;
– батько не довів можливості забезпечити безперервність навчання при двотижневому чергуванні між Києвом і Луцьком;
– часта зміна міста проживання матиме негативний психологічний вплив.

Апеляційний суд акцентував: принцип рівності батьків не може реалізовуватися ціною втрати стабільності життєвого середовища дитини.

Що випливає з обох рішень

1. Модель спільної фізичної опіки є допустимою та процесуально коректною формою визначення місця проживання дитини.
2. Суд зобов’язаний розглянути можливість її застосування.
3. Однак застосування можливе лише за умови реальної логістичної здійсненності та збереження стабільності навчання і соціального середовища.
4. Географічна віддаленість та відсутність організаційного обґрунтування можуть бути підставою для відмови.

Таким чином, апеляційна практика демонструє: спільна фізична опіка — це не презумпція і не компроміс «за замовчуванням», а результат детального аналізу конкретних обставин справи крізь призму найкращих інтересів дитини.

2.Практика судів першої інстанції: варіативність моделей спільної фізичної опіки

2.1 Один місяць / один місяць: підхід Хаджибейського районного суду м. Одеси

Рішенням від 30.01.2026р. у справі № 521/535/26 суд визначив проживання малолітньої дитини:

– один місяць з батьком
– один місяць з матір’ю

Початок періоду - з першого числа місяця, наступного після набрання рішенням законної сили.
Передача дитини - не пізніше 10:00 наступного дня після завершення місячного циклу.

Особливість рішення - чіткий механізм реалізації:
визначено не лише принцип почерговості, а й конкретний алгоритм передачі дитини та старт виконання.

Суд також відмовив у зустрічному позові батька про визначення проживання виключно з ним, фактично визнавши модель спільної опіки такою, що відповідає найкращим інтересам дитини.

2.2 Два тижні / два тижні: підхід Коломийського міськрайонного суду

Рішенням від 19.01.2026р. по справі № 346/2937/24 суд визначив іншу модель:

– два тижні з матір’ю
– два тижні з батьком

Період чітко фіксований:
з 10:00 неділі - до 10:00 неділі через два тижні.

Передача дитини здійснюється тим із батьків, з ким вона проживала протягом відповідного періоду.

Суд також детально визначив порядок старту виконання рішення після набрання ним законної сили.

Тобто ми бачимо ще один варіант реалізації режиму - більш короткий цикл, що може краще відповідати віку дитини або логістиці сторін.

3. Що об’єднує ці рішення

1. Відхід від моделі «переможець – переможений».
   Суди дедалі частіше відмовляються від жорсткого підходу «проживання виключно з одним із батьків» і шукають баланс інтересів.
2. Визнання здатності обох батьків забезпечити належні умови.
   Ключовим критерієм стає не формальна перевага одного з батьків, а реальна спроможність обох брати участь у вихованні.
3. Аналіз здійсненності моделі.
   Апеляційна практика демонструє: суд не лише констатує можливість спільної фізичної опіки, а й перевіряє її логістичну, соціальну та психологічну доцільність.
4. Чітка регламентація порядку передачі дитини.
   У випадках застосування моделі суди деталізують:
   – дату і час передачі;
   – початок виконання рішення;
   – черговість стартового періоду;
   – обов’язок фізичної передачі.
5. Фокус на стабільності життєвого середовища дитини.
   Навіть при рівності батьків суди ставлять на перше місце сталі соціальні зв’язки, навчальний процес та психологічний комфорт дитини.

Таким чином, сучасна практика показує: спільна фізична опіка — це не формула розподілу часу, а структурована модель, яка або застосовується із чітким алгоритмом реалізації, або відхиляється через невідповідність принципу найкращих інтересів дитини.

4. Чи означає це появу презумпції спільної опіки?

Ні.

Модель спільної фізичної опіки не є автоматичною та не має характеру правової презумпції. Сам факт рівності батьків не означає обов’язковість почергового проживання дитини.

Суд кожного разу оцінює здійсненність моделі з урахуванням конкретних обставин справи.

Її застосування залежить від:

– рівня конфліктності між батьками;
– їх готовності до співпраці та координації;
– віку та психологічних особливостей дитини;
– стабільності побутових умов;
– географічної близькості місць проживання;
– можливості забезпечити безперервність навчання та соціальних зв’язків.

Апеляційна практика демонструє: за відсутності логістичної здійсненності або ризику втрати стабільного середовища суд може відмовити у застосуванні моделі навіть за наявності належних умов у обох батьків.

Водночас сама можливість альтернативного підходу вже стала реальним інструментом судового захисту батьківських прав.

5.Ризики моделі почергового проживання дитини

Модель спільної фізичної опіки виглядає прогресивною та збалансованою, однак її застосування пов’язане з низкою потенційних ризиків, які суд має враховувати при оцінці найкращих інтересів дитини.

1. Психологічна стабільність дитини.
   Часті зміни місця проживання можуть порушувати відчуття безпеки та сталості, особливо у молодшому віці. Дитина фактично перебуває у двох середовищах, що потребує постійної адаптації та може спричиняти емоційне напруження.
2. Рівень конфлікту між батьками.
   Модель передбачає регулярну координацію. За відсутності конструктивної комунікації кожна передача дитини може супроводжуватися конфліктом, у центрі якого опиняється сама дитина.
3. Різні підходи до виховання та побуту.
   Два домогосподарства часто означають різні правила, дисципліну, стиль навчання та організації дозвілля. Без узгодженості це може формувати поведінковий дисбаланс.
4. Логістика та соціальне середовище.
   Навчання, гуртки та коло спілкування потребують стабільності. Часті переїзди або проживання у різних містах можуть негативно впливати на освітній процес і соціальну інтеграцію.
5. Ризик психологічного тиску.
   У конфліктних ситуаціях дитина може опинятися під прихованим або відкритим впливом, відчувати необхідність «обирати сторону», що суперечить принципу захисту її емоційної безпеки.

Отже, спільна фізична опіка — це не механічний розподіл часу, а складна організаційна модель, яка працює лише за умов реальної співпраці батьків та логістичної здійсненності. За відсутності таких передумов вона може не зменшити конфлікт, а трансформувати його у постійний фактор психологічного навантаження для дитини.

6. Практичне значення для адвокатів

Сучасна судова практика вимагає від сторін не абстрактного посилання на «спільну опіку», а детально змодельованого режиму.

При підготовці позову або відзиву доцільно:

– обґрунтовувати конкретний графік проживання (а не формулу «почергово з кожним із батьків»);
– доводити організаційну та логістичну спроможність клієнта виконувати запропонований режим;
– пропонувати суду чіткий алгоритм передачі дитини (дата, час, місце, обов’язок фізичної передачі);
– враховувати навчальний графік, гуртки, соціальні зв’язки, медичні потреби дитини;
– оцінювати географічну відстань між місцями проживання та її вплив на сталість середовища.

Окремо варто пам’ятати: суд аналізує не лише рівність батьків, а й здійсненність моделі в реальному житті.

Практика демонструє: чим більш структурованою, прогнозованою та логістично обґрунтованою є запропонована модель, тим вищі шанси на її застосування.

Висновок

Модель спільної фізичної опіки в Україні перейшла зі стадії правової дискусії до стадії реального судового інструменту.

Після позиції Верховного Суду 2024 року апеляційні та місцеві суди не лише підтвердили допустимість почергового проживання, а й почали формувати чіткі механізми його реалізації — із визначенням графіків, алгоритмів передачі та старту виконання рішень.

Водночас практика показує: спільна фізична опіка не є презумпцією і не застосовується автоматично. Її впровадження можливе лише за умови відповідності принципу найкращих інтересів дитини та реальної здійсненності моделі.

Таким чином, відбувається поступова трансформація підходу — від формальної рівності батьків до її практичного втілення у конкретних, структурованих механізмах проживання дитини.

Автор статті: Адвокатське Бюро «Ірини Остапенко «АРГО ГРУП»