Стаття 19. Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів

1. Під час розгляду справи в порядку цивільного судочинства на будь-якій із стадій цивільного процесу чи то в суді першої інстанцій, апеляційній чи касаційні інстанції перед судом постає необхідність у вирішенні поточних питань, пов’язаних з рухом та в кінцевому результаті вирішенням справи, що зумовлено як законодавством (кожна стадія цивільного процесу повинна закінчуватися винесенням відповідного процесуального судового рішення), так і реалізацією суб’єктами процесу (зокрема сторонами) свої процесуальних прав та обов’язків.

Саме тому, передбачений процесуальним законом в цій статті порядок вирішення питань, що виникають при розгляді справи, з однієї сторони є гарантією незалежності суддів, рівноправності всіх членів суду з максимальним забезпеченням умов для виявлення особистої думки кожного члена суду, а з другої – забезпечувальним механізмом реалізації сторонами та іншими учасниками процесу своїх прав та засобом забезпечення швидкого та правильного руху справи, шляхом усунення та вирішення питань, що виникають у будь - якій справі і можуть перешкоджати реалізації основних завдань цивільного судочинства, передбачених ст.1 цього Кодексу щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ.

Закон наділяє всіх суддів, які входять до складу суду, що розглядає справу, однаковими повноваженнями при вирішенні будь – яких питань, що виникають під час судового засідання. всі питання, що виникають під час розгляду справи колегією суддів вирішуються більшістю голосів. Законодавець використав найбільш справедливий та універсальний спосіб вирішення питань, пов’язаних з розглядом цивільної справи, який використовується ще з найдавніших часів і впливає на об’єктивність прийнятого по конкретному питанню рішення. це правило голосування зумовлює непарну кількість суддів при колегіальному складі суду для того, щоб прийняття рішень не блокувалося рівною кількістю голосів, а самі рішення були прийняті.

Принцип прийняття рішення більшістю голосів у разі розбіжності думок суддів з приводу питання, винесеного на розгляд, поширюється і на вирішення питань вищестоящими судами. Однак з цього загального правила є винятки. Зокрема, відповідно до ч.5 ст. 332 ЦПК в суді касаційної інстанції справа призначається до судового розгляду, якщо хоч один суддя із складу суду, що складається з трьох судді, дійшов такого висновку. Відповідно до ст. 356 ЦПК питання про допуск скарги до провадження у зв´язку з винятковими обставинами і витребування справи вирішується колегією у складі семи суддів. Скарга вважається допущеною до провадження у зв´язку з винятковими обставинами і справа витребовується, якщо хоча б три судді дійшли висновку про необхідність цього.

Встановлено також правило, що головуючий голосує останнім. Це правило є виправданим, оскільки інший порядок голосування, ніж це передбачено ч. 3 коментованої статті, в окремих випадках міг би призвести до того, що авторитет головуючого впливав би на думку інших членів суду при розгляді конкретної справи.

2. Судді виконують важливу функцію державної влади по здійсненню правосуддя і не можуть ухилятися від виконання покладених на них обов’язків. Одним з таких обов’язків – є вирішення питань, пов’язаних з розглядом та вирішення цивільних справ. Тому в ч.2 коментованої статті передбачено, що ніхто із суддів при вирішенні кожного питання не може утримуватися від голосування. Рішення та ухвали по справі підписуються всіма суддями колегії суду, що розглядала справу, що до певної міри є свідченням того, що суддя в голосуванні займав не пасивну, а активну роль.

3. Суддя, який не згодний з думкою більшості, яка виражена в прийнятому по питанню рішенні, може письмово викласти свою окрему думку у справі. В судовому засіданні така думка не оголошується, однак відповідно до процесуального закону додається до справи. Суддя, який висловив окрему думку, повинен зазначити, з чим конкретно він не згоден. При цьому він вправі запропонувати своє вирішення спірного питання.

Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися з усіма без винятку матеріалами справи, а отже, і з доданою до справи окремою думкою судді.

Наявність окремої думки не є підставою для перевірки законності та обґрунтованості рішення суду у апеляційному чи касаційному порядку. Однак у разі оскарження даного рішення вищестоящий суд ознайомлюючись з окремою думкою може врахувати її зміст при винесенні своєї ухвали.

Право викладення окремої думки поширюється на всі випадки колегіального рішення судом будь-якого питання, а не лише винесення рішення.

Якщо з того чи іншого питання (наприклад щодо задоволення або відхилення клопотання про забезпечення позову, прийняття доказів, виклику та допиту свідків тощо) між суддями виникають розбіжності, то доцільним є вихід до нарадчої кімнати з тим, щоб не узгоджувати спірні питання на очах сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, що не буде порушенням процесуального закону.