Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Аналізуйте судовий акт: Факт перерахування обвинуваченим застави на рахунок ЗСУ врахували при призначенні покарання (ВС ККС № 442/2407/22 від 19.07.2023 р.)
 Особу було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Згідно вироку засуджений в п’яній бійці умисно завдав ножем чотирьох ударів у ділянки життєво важливих органів - грудну клітку, черевну порожнину та шию, в результаті чого спричинив потерпілому тілесні ушкодження тяжкого ступеня, що є небезпечними для життя в момент їх заподіяння і дві рани на задній поверхні шиї, які належать до тілесних ушкоджень легкого ступеня, що викликали короткочасний розлад здоров`я.

Прокурор оскаржував у касаційній інстанції призначене покарання, оскільки вважав його занадто м’яким, з огляду на особу злочинця. Він вважав, що посилання суду на те, що засуджений добровільно розпорядився внесеними як застава коштами в розмірі 49 620 грн шляхом їх звернення на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України є хибним оскільки перерахування здійснила заставодавець.

Проте, ВС ККС, доводи прокурора у касаційній скарзі про невідповідність призначеного судами покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість визнав безпідставними. Щодо внесення коштів на ЗСУ вказав: Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: У разі вчинення сукупності злочинів один з яких є корупційним, «умовне» покарання НЕ застосовується (ВС/ККС у справі № 234/1940/20 від 27.09.2021)
Звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачене ст. 75 КК України є одним із інститутів, які реалізують принцип гуманності кримінального права.

При застосуванні даної норми держава в особі суду фактично надає винній особі шанс виправитись без ізоляції від суспільства. Адже існує маса злочинів за які, незважаючи на санкцію, яка передбачає позбавлення волі, «садити» людину є недоречним.

Але у всякому правилі є як завжди виключення.

Так, норми ч. 1 ст. 75 КК України передбачають, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Судимість особи, навіть на знята та непогашена, НЕ може бути перепоною для звільнення такої особи від відбування покарання з випробуванням (ВС/ККС у справі № 759/13520/18 від 06.08.2020)

Кримінальним законом, а саме статтею 65 Кримінального кодексу України визначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Таким чином законодавцем саме суду надано дискреційні повноваження щодо визначення виду та міри покарання за чинення того чи іншого злочину.

При цьому одним із факторів, які виливають на вирішення вказаного питання є дані про особу винного.

При цьому одним із постулатів кримінального права є те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

У даній справі особу, яка була раніше засуджена за вчинення тяжких злочинів та має не зняту та не погашену судимість було засуджено за ч. 1 ст. 289 КК України до покарання у вигляді обмеження волі та звільнено від відбування вказаного покарання із випробуванням та призначенням іспитового строку 1 рік.

Апеляційний суд із таким рішенням місцевого суду погодився.

Натомість прокурор, вважаючи, що призначене покарання є надто м’яким на вирок та ухвалу судів подав касаційну скаргу.

Однак Касаційний цивільний суд із такими доводами прокурора не погодився та у своїй постанові зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

У даному ж випадку місцевий суд при приззначенні покарання урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином середньої тяжкості, дані про особу засудженого, який раніше судимий, позитивно характеризується, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, повністю визнав свою вину та у вчиненому щиро розкаявся. Обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.

Одночасно ККС послався на те, що непогашена судимість не є та не може бути перешкодою для застосування до засудженого ст. 75 КК України (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 337/3654/16-к, від 28 травня 2020 року у справі № № 753/13972/17).

Аналізуйте судовий акт: Злочинні дії одного із батьків стосовно іншого, що призвели до смерті потерпілого унеможливлюють застосування амністії винної особи з підстав наявності неповнолітньої дитини (ВС/ККС у справі № 522/20208/15-к від 12.11.2019)

Сімейні сварки, а особливо через ревнощі, це не тільки скандали та бійки, а й вбивства...

Однак, найжахливішим, що в таких ситуаціях один з батьків в могилі, а інший – за гратами.

Але ж досить лірики.

У рішенні, що пропонується, Касаційний кримінальний суд конкретно та однозначно висловився про те, за якими саме злочинами неможна застосовувати амністію з підстав перебування на утриманні у винної особи неповнолітніх дітей.

У даній справі громадянин Сирії на ґрунті ревнощів, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, завдав своїй дружині сім ножових поранень в різні частини тіла, чим спричинив їй тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла в лікарні. Після завдання тілесних ушкоджень дружині, засуджений завдав і собі чотири ножові поранення.

Такі дії було кваліфіковано за ст. 123 КК України.

Справа неодноразово розглядалась судами.

Останній раз судом першої інстанції винну особу засуджено до 2 років позбавлення волі із звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, а апеляційний суд, переглядаючи справу, взагалі застосував до обвинуваченого амністію з підстав перебування на його утриманні неповнолітніх дітей.

На таке рішення прокурором було подано касаційну скаргу у якій поставив питання незаконності застосування до засудженого амністії оскільки останній вчинив злочин, що посягають на охоронювані законом права та інтереси дітей.

Касаційний кримінальний суд визнав такі доводи слушними та скаргу сторони обвинувачення задовольнив.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що відповідно до положень Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Одночасно відповідно до ст.ст. 7, 8 Сімейного Кодексу України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Такі положення закону кореспондуються з визначеним у ч. 2 ст. 150 СК обов`язком батьків піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

При цьому відповідно до положень ст. 55 КПК, дитина може бути визнана потерпілою, якщо в результаті вчиненого злочину їй спричинено моральну та майнову шкоду та має право на відшкодування такої шкоди.

Отже, системний аналіз наведених законодавчих положень дозволяє зробити висновок, що злочинні дії одного із батьків стосовно іншого, що призвели до смерті потерпілого є такими, що посягають на охоронювані законом права та інтереси їхніх дітей, а саме право на батьківське піклування, право на повноцінний фізичний, духовний, інтелектуальний, культурний та соціальний розвиток.