Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 190. Шахрайство

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

{Стаття 190 із змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15.04.2008}

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Майнові злочини без потерпілого можливі!? ККС зупинись, досить! (ВС/ККС у справі № 712/10080/15-к від 04.08.2021)

Я завжди вважав, що вчинення будь-якого майновий злочину, тобто злочину, пов’язаного із заподіянням майнової шкоди іншій особі (наприклад крадіжка, грабіж, шахрайство тощо) у своїй кримінально-правовій конструкції обов’язково повинен мати потерпілого, тобто особу, якій таку шкоду заподіяно. Адже диспозиції згаданих статей визначають як одну з ознак злочину саме заподіяння майнової шкоди іншій особі, оскільки майнова шкода не може бути спричинена нікому. Це ж не злочини проти держави, громадського порядку у яких об’єкт злочину є державний або суспільний лад, певні правила поведінки.

Більш того, кваліфікуючими ознаками майнових злочинів є саме розмір шкоди спричиненої потерпілому. Саме конкретному потерпілому, а ну якійсь абстрактній особі.

Майновий злочин без шкоди – це як закінчене вбивство без вбитого.

Впевнений, що аналогічну думку поділяє і більшість колег-юристів.

Але у постанові, яка пропонується до уваги ККС перевершив сам себе та жонглюючи термінами «натягнув сову на глобус» і зробив дещо шокуючий висновок про те, що шахрайство, а рівно і будь-який майновий злочин, може бути і без потерпілого.

Отже перейдемо до безпосереднього аналізу даної постанови.

У даній справі двох працівників поліції було виправдано у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190 та ч. 1 ст. 364 КК України.

Згідно обвинувачення слідчий поліції за посібництва свого колеги вже закривши справу за відсутністю складу кримінального правопорушення повідомив особі стосовно якої дана справа розслідувалась про можливість прийняття рішення про винесення постанови про закриття вказаного кримінального провадження за умови передання йому неправомірної вигоди в сумі 2000 грн., яку і отримав.

Постановлюючи виправдувальний вирок місцевий суд з яким погодився і суд апеляційної інстанції у своєму вироку вказав, що склад злочину передбачений ч.1 ст.190 КК України, передбачає перш за все його об`єктивну сторону, яка полягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману або зловживання довірою, та суб`єктивну сторону у виді тільки прямого умислу, корисливого мотиву (спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна) та корисливої мети (збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб). У разі вчинення такого злочину прямою шкодою для потерпілого є саме майно (право на майно), яким заволодіває винна особа або його вартість, усі інші наслідки вже є непрямими збитками, заподіяними злочином.

Проте під час судового розгляду свідок, якому висувалась вимога про передачу коштів та який їх безпосередньо передав обвинуваченому пояснив, що дані кошти в сумі 2000 грн., належали не йому, він їх отримав від працівників ВВБ в Черкаській області.

При цьому обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього, а відсутність цього виключає ознаки шахрайства.

Разом з тим, під час проведення досудового розслідування нікого потерпілим визнано не було, а тому відсутня одна із складових ознак, яка включає в себе шахрайство, оскільки невідомо, відносно кого вчинено шахрайство.

Нібито все логічно та відповідає нормам закону.

А тепер, шановний читач, всідайся зручніше, поринь у безодню юридичної думки і ти зрозумієш наскільки ти помиляешься.

Касаційний кримінальний суд вважає, що складовою підстави кримінальної відповідальності за шахрайство є усвідомлення суб`єктом злочину того факту, що предмет злочину є для нього чужим, що він заволодіває чужим майном за відсутності будь-якого дійсного чи уявного права на нього. Кримінальна відповідальність за шахрайство пов`язана зі встановленням усвідомлення винним факту заволодіння чужим майном з метою його безоплатного, безповоротного обернення на свою користь (чи третіх осіб) за відсутності законних підстав, збільшення внаслідок цього власних або третьої особи майнових фондів.

Усвідомлення винуватою особою, кому саме належить чуже майно та на яких підставах, чи заволодіває він майном, використавши оману власника цього майна, чи оману іншої особи, у володінні якої воно перебуває, не є вирішальним для встановлення ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Зміст, значення і обсяг поняття потерпілого в кримінальному праві не збігається з поняттям потерпілого в кримінальному процесуальному аспекті, де вони мають різне правове значення. У кримінальному процесуальному аспекті особа визнається потерпілим відповідно до приписів кримінального процесуального закону, внаслідок чого набуває процесуальні права задля реалізації власних інтересів у кримінальному провадженні, з моменту, визначеного приписами частин 2, 3 ст. 55 КПК України. При цьому, жодна з норм КПК України не виключає здійснення досудового розслідування, судового провадження за інкримінованим особі правопорушенням, за відсутності зазначених вище підстав брати участь фізичній чи юридичній особі в кримінальному проваджені як потерпілий. Кримінальний процесуальний закон як форма реалізації кримінально-правових відносин не пов`язує їх втілення за інкримінованим за ч. 1 ст. 190 КК України кримінальним правопорушенням з набуттям процесуального статусу потерпілого конкретною особою.

У кримінально-правовому вимірі підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК, і в ч. 1 ст. 190 цього Кодексу про потерпілого не йдеться (і пофіг на те, що він має бути апріорі та про нього йдеться у наступних частина цієї статті). Криміналізація цього діяння пов`язана і обумовлена його суспільною небезпечністю, що визначається важливістю об`єкта кримінально-правової охорони та вартісним критерієм предмету злочину, який віддзеркалює ступінь небезпечності конкретного злочину, де ознаки конкретного потерпілого не впливають на кримінальну відповідальність, яка не виключається навіть у разі заволодіння шляхом обману таким чужим майном, яке перебуває у фактичному володінні особи за відсутності аби-яких правомірних підстав.

Ось така …., малята.

Аналізуйте судовий акт: Наявність у особи права на отримання соціальної допомоги на інших підставах (ніж ті, на яких вона отримувала) свідчить про порушення нею порядку оформлення документів, а не про шахрайство (ВС ККС справа № 672/271/17 від 07.12.2020 р.)

У розглядуваній справі ВС ККС скасував рішення (вирок) суду апеляційної інстанції, яким визнано особу винуватою у вчинені шахрайства (за ч.1 ст.190 КК України), оскільки не встановив в діях особи всіх елементів (ознак) складу злочину шахрайства, а встановив елементарне порушення нею порядку оформлення документів (елемент складу цивільно-правого делікту).

Фабула судового акту: Особа звернулася до органів соціального захисту: подала заяву про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї та декларацію про доходи і майновий стан сім`ї. З матеріалів справи вбачається, що в декларацію ця особа власноручно внесла неправдиву інформацію щодо відсутності у неї зареєстрованих на праві власності житлових приміщень відповідних площ. Площа вказаних об`єктів нерухомості перевищує норми, передбачені законодавством для отримання такої допомоги. Таким чином, будучи обізнаною про обов`язок повідомляти повні та достовірні відомості про доходи та майновий стан членів сім`ї, особа вищезазначену інформацію приховала, що призвело до незаконного заволодіння нею, на підставі поданих документів, соціальною пільгою відповідного розміру.

Втім, суд першої інстанції визнав її невинуватою (особі тоді інкримінували ч. 1 статті 190, ч. 1 статті 358, ч. 4 статті 358 КК України) - через відсутність в її діях складів цих злочинів. Проте, суд апеляційної інстанції скасував рішення першої інстанції в частині невинуватості у шахрайстві. Визнаючи її винуватою за ч.1 ст.190 КК України, апеляційний суд зазначив, що право на отримання соціальної допомоги з інших підстав, аніж ті, що слугували приводом для нарахування грошових коштів як малозабезпеченій сім`ї, не може свідчити про відсутність в її діях шахрайства чи спростовувати спрямованість умислу на безпідставне отримання такої допомоги.

ВС ККС скасував вирок апеляційного суду і відправив справу на новий розгляд.

Своє рішення ВС ККС обґрунтував наступним:

- саме собою встановлення в Законі “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” № 1768-ІІІ механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності за шахрайство (стаття 190 цього Кодексу) за умови, якщо в діянні особи є всі елементи складу вказаного кримінального правопорушення і під час звернення за державною соціальною допомогою не було жодних правових підстав для її призначення цій особі (постанова ОП ККС ВС від 16 листопада 2020 року справа № 159/3357/18);

- неповідомлення (незазначення) відомостей про наявність нерухомого майна як спосіб отримання соціальних виплат (допомоги) є одним із різновидів обману, що характеризується документальною (письмовою) формою та проявляється через пасивну поведінку особи, котра не повідомляє обов`язкової за законом інформації.

Однак - під час розгляду кримінального провадження судами слід враховувати особливості Закону № 1768-ІІІ, а відтак з`ясовувати питання чи мала винна особа право на соціальну допомогу на іншій, ніж зазначеній у її заяві, підставі.

Отже, у цій справі: встановлено, що факт наявності у особи права на отримання соціальної допомоги на інших підставах свідчить про порушення нею порядку оформлення документів (елемент складу цивільно-правого делікту), а вчинені нею дії у такому випадку не можуть розцінюватися як шахрайство. За таких обставин діяння особи не містить всіх елементів (ознак) складу злочину шахрайства, а тому обвинувальний вирок не може вважатися обґрунтованим.

Аналізуйте судовий акт: Укладення договору може бути частиною реалізації умислу особи на вчинення шахрайства та не виключає його наявності (ВС/ККС у справі № 127/11849/15-к від 03.03.2021)

Органи досудового розслідування при вирішенні питання щодо наявності шахрайства, яке було вчинено за допомогою укладення договору, який є фактично засобом маскування протиправних дій, як правило посилаються на те, що договір є, а тому у осіб виникли цивільно-правові відносини і, відповідно, ознаки злочину відсутні.

Часто-густо досудове розслідування у таких справах починається лише на підставі ухвали слідчого судді, а у подальшому потерпілому та/або його представнику доводиться писати скарги тому ж слідчому судді вже на постанови про закриття таких кримінальних проваджень.

При цьому така наполегливість все ж таки має свої плоди.

У даній справі особу було засуджено за злочин передбачений ч. 3 ст. 190 КК України, який було вчинено за наступних обставин.

Засуджена з метою вчинення шахрайства уклала з потерпілою нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки не маючи наміру його виконувати.

У подальшому засуджена уклала з іншими особами договір купівлі-продажу цієї ж земельною ділянки не повідомивши покупців про те, що на вказану земельну ділянку має права особа з якою укладено попередній договір купівлі-продажу.

Апеляційний суд з доведеністю вини, кваліфікацією дій та покаранням погодився.

Стороною захисту на вказані судові рішення було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано, зокрема, тим, що оскільки засуджена не вчиняла дій, спрямованих на обман потерпілої чи зловживання її довірою для отримання від неї коштів, а їх відносини мали виключно цивільно-правовий характер.

Однак, Касаційний цивільний суд із такими доводами захисту не погодився і касаційну скаргу залишив без зміни.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що наявність між обвинуваченим та потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені у певному правочині, сама по собі не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності усіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.

Принциповим у цьому питанні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема й беручи на себе при цьому певні зобов`язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений, в тому числі й виходячи з сукупності фактичних дій такої особи.

Згідно матеріалів справи після підписання попереднього договору та отримання від потерпілої коштів на виконання цього договору, засуджена до закінчення визначеного договором строку без попередження потерпілої повторно виставила на продаж вказану земельну ділянку, отримала від інших осіб завдаток за цю земельну ділянку і пізніше уклала з іншими особами договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, отримавши від покупців частину грошей; при цьому вона ні до, ні одразу після продажу земельної ділянки іншим особам, не вживала жодних заходів для повернення потерпілій отриманих від неї коштів аж до моменту звернення потерпілої до поліції і зустрічі з нею в кабінеті слідчого, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що винна особа вже на час укладання попереднього договору не мала наміру виконувати взяті на себе зобов`язання, а її умисел був спрямований на корисливе заволодіння грошима потерпілої шляхом обману.

Аналізуйте судовий акт: Часткове виконання зобов’язань не може свідчити про намагання заволодіти майном шляхом шахрайства (ВС/ККС № 161/18755/13-к від 16.01.2020)

Грань розмежування невиконання цивільно-правових зобов’язань та шахрайства дуже тонка.

Визначення цієї грані є дуже важливим адже саме від такого розмежування залежить питання – чи вчинила особа кримінальне правопорушення та чи є підстави для притягнення її до кримінальної відповідальності.

Як правило органи досудового слідства з великою натугою починають досудове розслідування у такий категорії справ, але ж бувають і виключення.

У даній справі батька та сина засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України шляхом зловживання довірою потерпілого, переконали останнього передати їм для придбання земельної ділянки, будівництва житлового будинку, організації благодійних проектів 289 700 доларів США.

Із зазначених коштів частину обвинувачені витратили на придбання земельної ділянки, з метою створення видимості будівництва будинку засуджені витратили на виконання робіт із будівництва, без необхідної проектно-кошторисної документації, використовуючи матеріали, які були в ужитку, за участі необлікованих найманих працівників; а решту витратили на власні потреби.

Справа неодноразово розглядалась судами.

При черговому розгляді справи апеляційним судом останній закрив провадження у справі за відсутністю в діяннях обвинувачених складу кримінального правопорушення, яке було скасовано.

В решті решт справа потрапила на перегляд до Касаційного кримінального суду, який із висновками про відсутність у діях засуджених складу кримінального правопорушення погодився.

Мотивуючи таке рішення ККС послався на те, що аналіз статті 190 КК України дає підстави стверджувати, що об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов’язання.

Натомість згідно матеріалів справи на підставі свідків достеменно встановлено, що останні виконували роботи з побудови будинку потерпілого, інші свідки зазначили, що земельну ділянку в них купили саме засуджені і саме для будівництва будинку для потерпілого.

Водночас згідно висновків комісійної будівельно-технічної експертизи будівництво вказаного житлового будинку здійснювалось без робочого проекту, було встановлено неякісно виконані роботи, готовність незавершеного будинку 96 %.

Отже сукупність доказів підтверджує, що за усною домовленістю між потерпілим та обвинуваченими останні побудували для нього житловий будинок, готовність якого становить 96 %. Однак у потерпілого виникли претензії щодо якості та вартості проведених робіт. Натомість наявність таких претензій не може безспірно свідчити про те, що, отримуючи в потерпілого кошти на будівництво будинку, засуджені не мали наміру виконувати взяті на себе зобов'язання. А саме по собі неналежне виконання зобов'язань не є достатньою підставою для висновку про вчинення шахрайства.

Аналізуйте судовий акт: Незаконне заволодіння транспортним засобом може бути вчинене будь-яким способом, у тому числі шляхом обману або зловживання довірою, а тому дії обвинуваченого слід кваліфікувати за ст. 289 КК (Постанова ВСУ від 21.01.2016 у справі № 5-365кс15)

Норми, передбачені статтями 289 - "незаконне заволодіння транспортним засобом" та 190 КК -"шахрайство" у разі встановлення факту заволодіння транспортним засобом співвідносяться як спеціальна і загальна. Згідно з правилами кваліфікації злочинів, якщо діяння, вчинене винною особою, одночасно підпадає під ознаки двох чи більше кримінально-правових норм, має місце конкуренція останніх. Завжди повинна застосовуватися та норма, яка охоплює з найбільшою повнотою всі фактичні ознаки вчиненого діяння. Вона має перевагу перед нормою, яка передбачає лише частину того, що вчинив злочинець.

Отже, за вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом, у тому числі шляхом обману або зловживання довірою потерпілої особи, законодавець передбачив спеціальну норму кримінального закону – статтю 289 КК, яка має перевагу над загальною нормою кримінального закону – статтею 190 КК, а тому належить застосувати спеціальну норму кримінального закону.

Аналізуйте судовий акт: Отримання грошей нібито для передачі як хабар, без наміру їх передавати кваліфікуються як шахрайство та підбурювання на дачу хабара (ВССУ у справі № 296/8511/13-к, від 07.02.2017 р.)

«Решу вопрос в суде, только нужно занести документы» - так говорят адвокаты – «решалы» и иногда действительно передают судье взятки за решение суда в пользу клиента. Но иногда они просто берут от клиента деньги для взятки до вынесения решения, но деньги не передают. Они даже могут не знать судью. А дальше смотрят: если суд выигрывают своими силами, то деньги, предназначенные для взятки оставляют себе, если проигрывают – возвращают клиенту деньги и говорят «извините, не получилось». Вот это как раз тот случай…

Особа, будучи адвокатом, 02 липня 2013 року уклав з клієнтами договори на надання послуг захисника у кримінальному провадженні щодо цих осіб. У подальшому з метою заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою схилив останніх до надання йому грошей для подальшої їх передачі як неправомірної вигоди слідчому. Клієнти, будучи переконаними у тому, що цей адвокат як представник їх інтересів у кримінальному провадженні зможе вирішити питання щодо зменшення обсягу обвинувачення, довіряючи йому, погодилися на вказану пропозицію. Реалізуючи свій умисел, 09 липня 2013 року він отримав від цих осіб 1500 дол. США. Згодом 16 липня цього ж року він отримав ще 11 300 грн також нібито для передачі слідчому в якості неправомірної вигоди.

Відповідно до встановлених фактичних обставин справи особу обгрунтовано визнано винним і засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 190 КК, а також за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 4 ст. 369 цього Кодексу.

Така кваліфікація узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України (справа № 5-3кс15), що зводиться до такого:

якщо винний отримує від іншої особи гроші нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить розцінювати як шахрайство і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 КК. Однак якщо при цьому винний сам схилив хабародавця до передачі йому цінностей, його дії належить також кваліфікувати як підбурювання до закінченого замаху на дачу хабара, тобто ще за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і відповідною частиною ст. 369 КК.

Аналізуйте судовий акт: Нотаріус сфальсифікував та посвідчив договір купівлі-продажу квартири, де продавцем виступила померла особа, покупцем реальна, а спадкоємці про це навіть не здогадувались (Рішення Індустріального район. суд м. Дніпропетров від 14 квітня 2016 р.)

Ситуація нагадує буремні 90-ті, коли з неоформленими правильно квартирами шахраї та бандити за допомогою нотаріусів, БТІ та суддів просто забирали квартири у громадян та викидали цих громадян на вулицю. На жаль таке продовжує траплятись і у наш час.

Відразу зауважимо, що у відношенні нотаріуса та «покупця» квартири порушено кримінальне провадження за ч. 4 ст. 190 КК України – шахрайство і ці особи зараз ухиляються від зустрічей з правоохоронцями.

В даному випадку нас цікавить цивільний аспект – визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Суд досить швидко це зробив на підставі ст. 203 ЦК України, адже цивільна правоздатність та дієздатність особи припиняється із її смертю. Оскільки договір визнаний недійсним, то у спадкоємців тепер з’явилась нова можливість правильно оформити квартиру на себе в загальному порядку. Слід додати, що ані нотаріус, ані покупець в судове засідання неоднакратно не з'явились.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0