Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю

1. Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю -

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

1. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, -

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Особи, що мають спеціальні звання, військовослужбовці, працівники міліції тощо не можуть бути потерпілими від даного злочину. Порушення щодо них законодавства, яке регулює проходження ними служби, має розглядатися як службові зловживання і за наявності до того підстав кваліфікуватися за статтями 364 365 423 424 КК.

1. Об’єктивна сторона цього злочину передбачає дію чи бездіяльність, що по­лягають у: а) незаконному звільненні працівника з роботи або б) іншому грубому порушенні законодавства про працю.

Звільнення з роботи працівника вважається незаконним, якщо воно здійснене з порушенням установленого порядку або без законних підстав до цього.

Під іншим «грубим порушенням законодавства про працю» слід розуміти випад­ки обмеження трудових прав громадян або зневажливого до них ставлення. Поняття «грубе порушення» має оціночний характер, і у кожному конкретному випадку воно має встановлюватися виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих наслідків, тривалості, систематичності порушень, злісності мотивів тощо.

Грубий характер порушення законодавства про працю свідчить про серйозність та високий ступінь суспільної небезпечності цього діяння і виступає основною розмежу­вальною ознакою злочину, передбаченого ст. 172 КК, й адміністративного делікту, пе­редбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП («Порушення вимог законодавства про працю...»).

Наприклад, використання найманої праці без укладення з працівником трудового договору у письмовій формі, а також невиконання фізичною особою - підприємцем вимог ст. 24 [9] КЗпПУ, хоча і є порушенням вимог законодавства про працю, однак не впливає на можливість реалізації працівником його конституційного права на працю і не завдає істотної шкоди трудовим відносинам, а тому «грубим порушенням» вва­жатися не може. Указані дії за наявністю до того інших підстав слід розглядати як адміністративний делікт, передбачений в ч. 1 ст. 41 КУпАП.

Разом з тим порушення роботодавцем вимог законодавства, що формують зміст права на працю і його гарантії, наприклад, передбачених у таких статтях КЗпПУ, як: ст. 50 «Норма тривалості робочого часу», ст. 66 «Перерва для відпочинку і харчуван­ня», ст. 74 «Щорічні відпустки», ст. 94 «Заробітна плата», ст. 106 «Оплата роботи в надурочний час», а саме: ненадання протягом тривалого часу щорічної чи додатко­вої відпустки, на яку працівник має право; систематичне порушення тривалості ро­бочого часу, систематичне ненадання вихідних днів або перерви для відпочинку і харчування; незаконне накладення на працівника матеріальної відповідальності, незаконне переведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці за наявності до того підстав може розглядатися як «грубе порушення законодавства про працю» і ква­ліфікуватися за ст. 172 КК.

1. Грубе порушення угоди про працю, яке вчинене шляхом обману, або зловжи­вання довірою містить самостійний (спеціальний) склад злочину, що передбачений у ст. 173 КК. Порушення угоди про працю іншими способами, за наявності підстав, містить склад злочину, передбаченого ст. 172 КК.
2. Даний злочин вважається закінченим з моменту порушення трудових прав гро­мадян, наприклад, при незаконному звільненні з роботи - з моменту фактичного при­пинення трудових відносин з конкретним працівником; а при іншому грубому пору­шенні законодавства про працю - з моменту фактичного вчинення такого діяння.
3. Суб’єктивна сторона даного злочину виражається у прямому умислі. При цьому незаконне звільнення передбачає як обов’ язкову ознаку наявність особистих мотивів (наприклад, помста за критику тощо). Інше грубе порушення законодавства про працю може здійснюватися за будь-якими мотивами.
4. Суб’єкт даного злочину - спеціальний - особа, на яку покладений обов’язок дотримання трудового законодавства: службові особи, наділені правом прийняття та звільнення, керівники підприємств, установ, організацій, власники, уповноважені ними особи, незалежно від форми власності.
5. Частина 2 ст. 172 КК встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

Під неповнолітнім слід розуміти особу, яка не досягла вісімнадцятирічного віку.

Про поняття «вагітна жінка» див. коментар до ст. 115 КК.

Дитина-інвалід - це дитина, яка має стійкий розлад функцій організму, викликаний вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, травмами, іншим захворю­ванням, що обмежують її нормальну життєдіяльність.

Стосовно вказаних осіб даний злочин може виявлятися у відмові у прийнятті їх на роботу, звільненні з роботи з мотивів вагітності або неповноліття, залученні не­повнолітніх осіб до важких робіт і до робіт із шкідливими умовами праці, до робіт у нічну зміну, надурочних робіт тощо.