Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах:

Стаття 286. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

Перш за все нагадуємо, що за допомогою у справах про ДТП з потерпілими треба звертатися до профільного адвоката по ст. 286 ККУ - Морозова Вадима Юрійовича

1. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, -

карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

3. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони спричинили загибель кількох осіб, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Примітка. Під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

{Стаття 286 із змінами, внесеними згідно із Законами № 270-VI від 15.04.2008, № 586-VI від 24.09.2008}

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Позбавлення права керувати ТЗ, як додаткове покарання для водія таксі (ВС/ККС у справі №333/6785/19 від 17.08.2021)

Вироком суду першої інстанції водія автомобіля, а це був таксист, що правда не працевлаштований офіційно, визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України, суд звільнив звинуваченого від відбування покарання із випробувальним строком.

Однак, постановою апеляційного суду вирок було змінено в частині призначення покарання, а саме, суд звільнив засудженого лише від відбування основного покарання.

Як вбачається із вироку, в ранній час доби водій зупинився на проїжджій частині центральної площі міста та почав рух заднім ходом автомобіля. В той же час, пішохід-потерпіла переходила дорогу у невстановленому місця. Не побачивши її, водій здійснив наїзд, чим наніс пошкодження легкої та середньої тяжкості.

Звертаючись до ВС, захисник просив змінити судові рішення в частині призначення додаткового покарання та скасувати його.

Зокрема, адвокат наполягав на тому, що засуджений фактично працює водієм таксі, а тому позбавлення його права керувати транспортними засобами призведе до безробіття та позбавить його права на працю.

Крім того, зазначав, що суд обрав додаткове покарання, яке перевищує санкцію, передбачену ч. 1 ст. 286 КК і повинно призначатися з врахуванням положень ст. 55 КК.

ВС із такою позицією не погодився, з огляду на наступне.

Так, санкцією ч. 1 ст. 286 КК було передбачено кумулятивну санкцію, яка передбачає наявність як основного, так і додаткового виду покарання.

Таким чином, суд, обираючи засудженому покарання, в межах своїх дискреційних повноважень мав підстави для призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Як зазначив ВС, Положення ст. 55 КК не містили колізій із положеннями ч. 1 ст. 286 КК. Тож немає підстав вести мову про те, що положення Загальної частини КК іншим чином регулюють одні й ті самі питання, аніж положення Особливої частини КК. Позбавлення права керувати транспортними засобами є різновидом позбавлення права займатися певною діяльністю. Більше того, цей вид покарання може бути призначений як додаткове покарання й у випадках, коли він не передбачений в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК (ч. 2 ст. 55 КК).

Не визнав ВС, в якості достатньої та обґрунтованої підстави для зміни покарання, доводи захисника з приводу того, що додаткове покарання позбавить засудженого роботи.

ВС наголосив, на правовій сутності покарання, оскільки покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Будь-який вид покарання, передбачений КК, призводить до звуження прав засудженої особи. Однак таке звуження прав зумовлене правовою природою покарання, яке, окрім іншого, є заходом кримінального примусу, що застосовується від імені держави до особи, яка вчинила кримінально-каране діяння.

З урахуванням зазначеного, ВС залишив судові рішення без змін, а скаргу – без задоволення.

Аналізуйте судовий акт: Той факт, що небезпеку для руху створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог ПДР (ВС/ККС у справі № 759/2926/16-к від 10 грудня 2019 р.)

Найчастіше в дорожньо-транспортних пригодах за участі пішоходів винними визнають саме водіїв, навіть у випадку, якщо сам пішохід грубо порушив Правила дорожнього руху (ПДР). Такою наразі є судова практика в Україні.

Зазначений підхід чітко прослідковується і у справі, що описана нижче.

Фабула судового акту: Водій наблизившись до регульованого пішохідного переходу, при виникненні небезпеки – пішоходів, які рухалися на червоний сигнал світлофора, не вжив заходів для зменшення швидкості автомобіля аж до зупинки та продовжив рух, подавши сигнали аварійної зупинки, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода. У результаті дорожньо-транспортної пригоди було заподіяно тілесні ушкодження, що призвели до смерті пішохода.

Верховний Суд визнав справедливим висновок апеляційного суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України. Так, судом було визнано, що ДТП трапилася саме внаслідок невчасного застосування водієм екстреного гальмування.

Своє рішення суд ґрунтував, зокрема, на підставі аналізу висновку експертизи, відповідно до якого в дорожній обстановці, що склалась безпосередньо перед ДТП, водій мав технічну можливість з моменту виникнення небезпеки уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування.

Той факт, що внаслідок грубого порушення ПДР пішоходи створили небезпеку для дорожнього руху, не викликає сумніву. Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій зобов’язаний був виконати вимогу пункту 12.3 ПДР і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди. Таким чином, той факт, що небезпеку для руху, а саме перебування пішохода на проїзній частині дороги, створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту ПДР.

Аналізуйте судовий акт: Порушення пішоходом правил дорожнього руху не звільняє водія від обов’язку вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди (ВС/ККС у справі № 753/10028/18 від 05.08.2020)

Я не є автомобілістом, але інколи волосся дибком стає від того, як поводять себе пішоходи – і пеербігають дорогу на червоне світло або взагалі переходять три-чотири полоси руху автомагістралі поза межами пішохідного переходу. І маємо – один в труні, інший – в тюрмі…

Звісно, що суди при розгляді таких справи орієнтуються на висновки авто-технічних експертиз, які дають оцінку поведінці як водія так і пішохода.

Ось саме про таку справу і поговоримо.

У даній справі особу було засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України за те, що вона керуючи автомобілем своєчасно не виявила на проїзній частині пішохода, який рухався справа наліво відносно траєкторії руху вказаного транспортного засобу, та був для водія перешкодою і небезпекою для руху, яку останній об`єктивно міг виявити, після чого негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, почав здійснювати гальмування вказаного транспортного засобу із запізненням, а тому не зміг своєчасно зупинитися і здійснив наїзд зазначеним транспортним засобом на пішохода, внаслідок чого останньому було спричинено середньої тяжкості тілесне ушкодження.

При цьому за висновком експертизи порушення водієм вимог п. 12.3 ПДР знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками - заподіянням пішоходу тілесного ушкодження середньої тяжкості.

Апеляційний суд із таким висновком погодився.

На такі рішення стороною захисту було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що висновки про винуватість водія не підтверджені доказами, дослідженими в ході судового розгляду, та ґрунтуються на припущеннях, а також суперечать нормам матеріального та процесуального права.

Проте, Касаційний кримінальний суд із такими доводами адвоката не погодився та вмотивував свою відмову у задоволенні касаційної скарги наступним.

З аналізу матеріалів справи випливає те, що внаслідок порушення ПДР потерпілий створив небезпеку для дорожнього руху та таке твердження не викликає сумніву. Однак незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди водій зобов`язаний був виконати вимогу п. 12.3 ПДР і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Таким чином, те, що небезпеку для руху (а саме перехід проїзної частини поза пішохідним переходом, а також здійснення вибігу на проїзну частину поза пішохідним переходом) створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту ПДР.

Аналізуйте судовий акт: Якщо ДТП відбулося внаслідок порушення Правил дорожнього руху потерпілим, який отримав тілесні ушкодженнято, то обвинувачений підлягає виправданню за ст. 286 КК України за недоведеністю (ВС/ККС у справі № 163/1753/17 від 16 жовтня 2019 р.)

Маленький легковий автомобіль зіткнувся із автопоїздом, внаслідок чого водій легковика отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Водій автопоїзда, якого прокуратура обвинувачувала за п. 1 ст. 286 КК України, був виправданий судом за недоведеністю в його діянні складу злочину. Виправдувальний вирок було оскаржено в апеляційному та касаційному порядку, проте суди залишили його без змін.

Навіть із назви ст. 286 КК України - «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» зрозуміло, що для визнання винним водія у скоєнні злочину передбаченого цією статтею необхідно насамперед порушення ним Правил дорожнього руху, а не лише спричинення іншому водію чи учасникам ДТП тілесних ушкоджень середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень чи смерті.

При цьому порушити Правила дорожнього руху повинен саме обвинуваченим а не інший водій – потерпілий, що повинно доводитися доказами, які досліджує суд. Такими доказами як правило є: протокол огляду місця події, фото ДТП, схема ДТП, висновок інженерно-транспортної експертизи, показання свідків, тощо. Якщо під час судового засідання встановлюється, що обвинувачений не порушував ПДР, аварійна ситуація спричинена не його діями і дії обвинуваченого були вимушені, то зіткнення не може бути поставлено йому у провину.

ВС підкреслив, що у ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК України, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв, того, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з`ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.

Якщо такий зв'язок в діяннях обвинуваченого відсутній, то має місце недоведеність його вини та виправдання.

Такі справи ілюструють нам, що попри новий КПК в прокуратурі та органах досудового слідства мало що змінюється. Тому роль адвоката складно переоцінити при захисті прав невинного, особливо під час дослідження доказів у справі та допиті свідків. Ми також бачимо, що прокурори вперто оскаржують виправдувальні вироки незважаючи на очевидні речі і псують життя на роки законослухняним професійним водіям. Приємно, що з роками виправдувальних вироків стає все ж такі більше, а роль адвоката у кримінальному процесі посилюється.

Аналізуйте судовий акт: Залишення злочинцем місця ДТП та ненадання допомоги потерпілому, який згодом загинув, не вважаються тяжкими наслідками, які обтяжують покарання відповідно до ст. ст. 135 та 286 КК України (ВС/ККС, № 566/606/15-к від 20 червня 2018 р.)

Представляючи увазі юридичній спільноті подібні вироки ми відразу хочемо наголосити на м’якості та соціальній несправедливості покарання, яке призначається за смерть людини внаслідок порушення злочинцем правил безпеки дорожнього руху.

Уявимо як розуміє ситуацію пересічений громадянин. П’яний жлоб збив людину рухаючись заднім ходом по вулиці в місті. Побачивши це почав тікати, замість того щоб допомогти людині чи хоча б викликати швидку. Людина померла. Хоча в суді визнав свою вину, відмовився давати показання по суті справи прикрившись ст. 63 КУ та тим більше матеріально допомогти родичам загиблого. Підлягає максимальному покаранню та тривалому ув’язненню, яке відповідно до ч. 2 ст. 286 КК України або ст. 135 КК Украъни - "Залишення в небезпеці" складає 8 років позбавлення волі.

Що робить суд? Суд першої інстанції призначає 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільняє від відбування покарання з випробуванням, встановивши злочинцю іспитовий строк 3 роки. Суд апеляційної інстанції зменшує покарання з 5 до 3 років позбавлення волі. Фактично злочинець, який вбив людину у стані алкогольного сп’яніння та втік з місця злочину, ні дня не перебуває за гратами.

Навіщо цей гуманізм? Очевидно, що треба змінювати ст. 286 КК України та встановлювати більш жорстку санкцію, а також виділити в окремий склад злочину порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, прирівнявши до умисного вбивства.

Чим ще цікава ця справа. Суд визнає винним злочинця за ст. 135 КК України, максимальна санкція якої також 8 років, проте призначає на її підставі покарання 1 рік 6 місяців, яке за сукупністю злочинів не впливає на строк остаточного позбавлення волі.

Далі відмінно працює адвокат злочинця. Він оскаржує вирок суду апеляційної інстанції та доводить у ВС, що ненадання допомоги потерпілому та його смерть не вважаються тяжкими наслідками, які можуть згідно ст. 67 КК України обтяжувати покарання.

Згідно ст. 135 КК України та ч. 2, ст. 286 КК України смерть потерпілого є кваліфікуючою ознакою злочину, та не може вважатися тяжким наслідком завданим злочином. Як підкреслив ВС тяжкими наслідками є обставини безпосередньо пов’язані із самим злочином, але такі які виходять за межі його складу.

Відповідно до ч.4, чт. 67 КК України « Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує."

Тобто, єдиною обставиною в даній справі, яка обтяжує покарання злочинця є вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння. Проте оскільки судом призначене найменше покарання передбачене частиною 2, ст. 286 КК Україні, то не зрозуміло як це враховано.

Аналізуйте судовий акт: Вирок все в одному: Суд засудив на 7 років винного у ДТП за ч. 2, ст. 286 КК України та стягнув з нього матеріальну та моральну шкоду в повному обсязі (Київський районний суд м. Харкова від 6 лютого 2017 р. у справі № 640/13725/16-к)

На превеликий жаль внаслідок ДТП загинула людина, суд визнав винним водія та засудив за ч. 2 ст. 286 КК України – «порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» до майже максимальної санкції – 7 років позбавлення волі.

Разом з цим суд задовільнив цивільний позов потерпілого в повному обсязі, що не часто буває у практиці. Поширені випадки, коли суд замість того щоб розглянути позов «роз’яснює» потерпілому, що йому необхідно з цим позовом звернутись у порядку цивільного судочинства і ще тривалий час з ним походити по судам. Чомусь багато суддів не люблять розглядати цивільні позови і критично сприймають додані до них докази заподіяної шкоди.

Цим вироком суд стягнув з засудженого 509500,37 грн., з них, що істотно – 482600,00 гривень моральної шкоди, а також стягнув зі страхової компанії 34800,00 грн. в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Слід додати, що добровільно засуджений жодних грошей потерпілому, але цивільний позов у суді визнав у повному обсязі.

Аналізуйте судовий акт: За ст. 286 КК України стан алкогольного сп’яніння водія не впливає на кваліфікацію злочину, проте є обтяжуючою обставиною при призначенні покарання і має зазначатись у вироку (ВСУ у справі № 5-368кс(15)16 від 1 грудня 2016р.)

На наш погляд стаття 286 КК України – «порушення правил безпеки дорожнього руху» звісно недосконала і не в частині санкцій, а в частині складу злочину. В деяких країнах сам факт перебування водія у нетверезому стані є злочином, а якщо «нетверезий» чи «наркотичний» порушив правила ПДР внаслідок чого загинула людина, то це прирівнюється до умисного вбивства з великими термінами ув’язнення у колонії суворого режиму.

В цій справі, яка розглядалась судами неодноразово, на жаль загинула людина, і суд застосував до засудженого ч. 2 ст. 286 КК України, яка при встановленні порушення ПДР, передбачає: «Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження,- караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.»

Отже, поки що в нас кримінальний закон гуманний до цього виду злочину, проте і тут виникають питання, на які цією постановою ВСУ відповів наступне. Алкогольне сп’яніння обвинуваченого водія не є ознакою злочину, яка впливає на його кваліфікацію, а є обставиною, яка обтяжує покарання, у відповідності до ст. 67 КК України. Тому, ВСУ було відмовлено у заяві засудженого про вилучення з вироку, тієї обставини, що він був п’яний за кермом. Ця умова не є обов'язковою для засудження, проте покарання за іі наявності суд має призначати "по максимуму"