Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 186. Грабіж

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, -

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах, -

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою, -

карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

{Стаття 186 із змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15.04.2008}

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Саме спосіб заволодіння майном є визначальним для відмежування грабежу та шахрайства (ВС/ККС у справі № 545/1937/18 від 21.07.2020)

Для любого юриста, навіть студента, є очевидним у чому полягає різниця між грабежом та шахрайством.

Так, диспозиція статті 186 КК України визначає грабіж як відкрите заволодіння чужим майном.

В свою чергу згідно ст. 190 КК України шахрайством є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Нібито все очевидне та зрозуміле. Однак у цій справі місцевий суд дещо «перемудрив» із кваліфікацією дій засудженого…

У даній справі органом досудового розслідування дій особу було обвинувачено у тому, що вона відкрито заволоділа велосипедом, належного потерпілій, яким на той час користувався її малолітній син, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду.

Своє рішення про переквалфікацію дій з ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 190 КК України судом було вмотивовано тим, що за показаннями обвиунваченого останній мав умисел на заволодінням велосипедом шляхом обману та зловживання довірою частково стверджуються. Одночасно згідно показань потерпілої, яка із слів її малолітнього сина подала заяву до правоохоронного органу про шахрайські дії особи, яка вчинила заволодіння майном, показань свідка, який зазначив, що малолітній довіряв людям та давав свій велосипед показатися іншим знайомим особам, а судом встановлено, що обвинувачений та малолітній знали один одного.

Проте, апеляційний суд не визнав таке рішення законним та обґрунтованим і дії обвинуваченого перекваліфікував на ч. 2 ст. 186 КК України.

Переглядаючи вирок апеляційного суду за касаційною скаргою засудженого ККС із позицією суду апеляційного суду погодився і в обґрунтування такого висновку послався на наступне.

Згідно ст. 186 КК України викрадення вважається відкритим, якщо воно вчинюється у присутності власника майна або особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно, і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій. Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном і таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпоряджатися вилученим майном.

В свою чергу з аналізу норми ст. 190 КК України випливає, що обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності або обов`язковості передачі йому майна чи права на нього. Особливістю шахрайства є те, що винний заволодіває чужим майном шляхом спонукання самого потерпілого до передачі йому майна чи уступки права на майно.

Тобто при шахрайстві потерпілий, будучи введеним в оману, сам добровільно передає винному майно чи право на нього

За матеріалами справи малолітнього, який користувався велосипедом він приїхав на велосипеді до будинку свого товариша показати велосипед для подальшого продажу. Останнього вдома не було, проте на подвір`ї був дядько (засуджений), який сказав, що може купити велосипед та попросив на ньому проїхатися, щоб оцінити можливості товару. Оскільки малолітній знав у обличчя засудженого, він дав йому велосипед. останній проїхав та повернув велосипед, а потім вдруге попросив проїхати, на що свідок відмовив. Однак, коли малолітній тримав велосипед за сидіння, винна особа взяла велосипед за кермо та вирвав його з рук малолітнього, сів та поїхав вниз по дорозі.

Отже, виходячи із таких фактичних даних малолітній добровільно не передавав свій велосипед засудженому, що є обов`язковою ознакою шахрайства. Фактично засуджений використав обставини, що об`єктивно склалися на момент грабежу. То ж обман потерпілого у конкретному випадку був лише способом доступу до чужого майна, вилучаючи яке у присутності малолітнього потерпілого, засуджений розраховував на те, що його дії не будуть сприйматися ним як протиправні.

Оскільки обман за таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна, то вчинене засудженим суспільно небезпечне діяння не може утворювати шахрайства.

Аналізуйте судовий акт: Встановлення розміру матеріальних збитків, завданих грабежем, не потребує обов’язкового проведення експертизи (ВС/ККС у справі № 487/5703/18 від 28.05.2020)

Свого часу Касаційний кримінальний суд у своїй постанові від 29.11.2019 у справі № 420/1667/18 досить чітко висловився про те, що вартість викраденого майна має доводитись виключно висновком відповідної експертизи, а не іншими доказами, які у даному випадку судом мають бути визнано неналежними.

Одночасно, той же ККС вказав на те, що на грабіж положення Кримінального кодексу України в частині «малозначності» застосовано бути не може (постанова ККС у справі № 401/2806/16-к).

Тобто маємо ось такі два висновки касаційного суду. При їх співставленні виникає питання – оскільки грабіж малозначним бути не може в принципі, то чи необхідно органу досудового розслідування та/або суду призначати експертизу з метою встановлення вартості майна, яким протиправно заволодів грабіжник?

У постанові, яку запропоновано до уваги ККС визначився, що ні, таку експертизу проводити не потрібно.

У даній справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі. З таким вироком погодився і апеляційний суд.

На вказані рішення адвокатом засудженого подано касаційну скаргу, яку було вмотивовано тим, що покарання призначене його підзахисному є занадто суворим, а наявні в матеріалах кримінального провадження докази не підтверджують винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого злочину та перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння, а також вказує на те, що не всі докази було відкрито стороні захисту.

Окремо захисником у скарзі було звернуто увагу суду на те, що з метою встановлення вартості майна, який намагався заволодіти засуджений, органом досудового розслідування або судом мала б бути призначена відповідна експертиза.

Але ж ККС із такими доводами не погодився та у своїй постанові вказав наступне.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 186 КК України, характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Судами встановлено, що засуджений скоїв закінчений замах на вчинення відкритого викрадення майна потерпілої, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої.

Враховуючи викладене, доводи захисника про те, що у кримінальному провадженні обов`язково має бути визначено експертним шляхом розмір матеріальних збитків, завданих потерпілій протиправними діями засудженого, є безпідставними та відсутність такого висновку ніяк не впливає на кваліфікацію дій останнього.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
1