Стаття 205. Фіктивне підприємництво
1. Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, -
карається штрафом від п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам, -
караються штрафом від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка. Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
{Стаття 205 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4025-VI від 15.11.2011 }
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":
В цій судовій справі колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України прийняла рішення не на користь платника податків, задовольнивши заяву районної ДПІ і залишивши в силі постанову окружного адміністративного суду.
Цей суд відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю у задоволенні адміністративного позову до ДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначені грошові зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2 513 425 грн та з податку на додану вартість в розмірі 1 786 521 грн, а також за штрафними (фінансовими) санкціями.
Рішення суду вмотивовано тим, що ДПІ довела, що зміст угод, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ «ФПГ «Сквош», ТОВ «ФК «Соларіс», не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування.
ВСУ, погоджуючись с цим рішенням суду першої інстанції, зокрема зазначив. що позивач здійснював фінансово-господарські взаємовідносини з фіктивними контрагентами, оскільки в ході розслідування кримінальної справи, порушеної по факту фіктивного підприємництва за ч. 2 ст. 205 ККУкраїни , встановлено, що засновником та бухгалтером зазначених товариств, є особа, яка за грошову винагороду зареєстрував у 2009 році ці товариства, проте господарською діяльністю не займався, поточні та розрахункові рахунки на вказані підприємства не відкривав, печатки на вказані підприємства не отримував та звітність до органів податкової служби не надавав.
Ці обставини свідчать про недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) і позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.
Судове рішення ґрунтується, зокрема, на нормах Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно зі статтею 1 якого господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього ПК .
Отже вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК .
В постанові ВСУ міститься аналіз судових рішень як ВСУ, так і ВССУ, які у подібних ситуаціях приймались на користь платників податків, але ці обставини на вплинули судове рішення.
Разом з цим не можна заперечувати дійсно суперечливий характер судових рішень у аналогічних справах, та втриматись від цитування деяких судових рішень.
З постанови від 22 березня 2016 року у справі № 21-2927а15 – «Первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними».
З ухвали ВАСУ від 02 листопада 2016 р. у справі № К/9991/40813/12 - «Слід також звернути увагу, що у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Аналогічні висновки містяться в ухвалах ВАСУ від 09 листопада 2016 р. у справі № К/800/36781/13, та від 23 листопада 2016 р. у справі № К/800/40261/14
