Стаття 24. Умисел і його види

1. Умисел поділяється на прямий і непрямий.
2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний ха­рактер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпеч­ні наслідки і бажала їх настання.
3. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небез­печні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

1. Законодавче визначення прямого і непрямого умислу свідчить, що вони мають багато спільного. Їх аналіз дає можливість виділити три розпізнавальні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння і його наслід­ків. Це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння, перед­бачення його суспільно небезпечних наслідків і бажання настання таких наслідків або свідоме їх допущення (ПС (2008-2011). - С. 23-24). Перші дві - усвідомлення і перед­бачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання настання наслідків або свідоме їх допущення - його вольову ознаку. При вчиненні конкретних злочинів можливі два варіанти поєднання інтелектуальних і вольових ознак. Таке їх співвідно­шення і лежить в основі розмежування в законі і на практиці умислу на прямий і не­прямий.
2. Прямий умисел. Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідом­ленні суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Ці ознаки належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони різні за своїм змістом. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння означає не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчи­няється, всіх обставин, що характеризують об’єктивні ознаки складу злочину (зна­чущість об’єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин), а й розуміння соціального значення діяння, його соці­альної шкідливості. Відсутність усвідомлення може свідчити про неосудність особи на час вчинення діяння або про відсутність умислу. Передбачення означає, що у сві­домості особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення має конкретний характер. Особа має чітке уявлення про те, що саме від її конкретного діяння неминуче настануть чи можуть настати певні суспільно небезпечні наслідки. Вольова ознака прямого умислу - це бажання настання передбачуваних наслідків свого діяння. Найчастіше особа прагне у цьому разі досягти певної мети, задовольнити ту чи іншу потребу, тому діє свідомо і ціле­спрямовано. Так, судова колегія у кримінальних справах ВСУ змінила вирок судової колегії Донецького обласного суду в частині визнання Г. співучасником вбивства Р., визнавши її винною лише у приховуванні злочину. Разом з тим висновок суду про винність К. і С. в умисному вбивстві Р. за попередньою змовою, з корисливих мотивів визнала переконливим і обґрунтованим. К. і С. домовились про вбивство Р. з метою заволодіти його квартирою і уникнути повернення боргу. Разом вони розробили план вбивства, К. сховав в будинку С. металевий прут і передав Р. запрошення С. на по­минки її покійного чоловіка. Після поминок, коли Р. зібрався йти додому К. вчинив з ним бійку, завдав декілька ударів металевим прутом, повалив його на долівку і почав душити руками, а потім подушкою, яку йому подала С. Остання тримала Р. за ноги, долаючи його опір. Смерть потерпілого настала від механічної асфіксії. У цьому зло­чині К. і С. діяли з прямим умислом. Вони усвідомлювали суспільно небезпечний характер своїх дій: К. - вчинення дій безпосередньо направлених на позбавлення Р. життя; С. - створення умов для вбивства і безпосередню участь у його вчиненні. Вони усвідомлювали, що діють спільно і переслідують корисливу мету. Кожний з них перед­бачав неминучість настання смерті потерпілого, за умови реалізації наміченого плану, і бажав настання смерті потерпілого (ЮВУ. - 2000. - № 18-19. - С. 28).
3. Непрямий умисел. Зміст усвідомлення при непрямому умислі аналогічний усвідомленню при прямому умислі. І в цьому разі усвідомлення включає в себе розу­міння особою всіх фактичних обставин, що характеризують об’ єктивні ознаки кон­кретного складу злочину. Воно також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливості свого діяння і його наслідків. Передбачення при непрямому умислі має свою розпізнавальну особливість. Як і при прямому умислі, воно має конкретний характер. Тут має місце передбачення реальної можливості настання суспільно небез­печного наслідку свого діяння. Особа і в даному разі чітко усвідомлює, що саме її конкретна дія чи бездіяльність може спричинити певний суспільно небезпечний на­слідок, і тим самим у загальному вигляді передбачає розвиток причинного зв’язку між своїм діянням і можливим його наслідком. Утім цей наслідок особа передбачає лише як можливий результат свого діяння. Передбачення неминучості настання наслідку при непрямому умислі неможливе через особливості вольової сфери психічної ді­яльності людини, яка тісно пов’язана з її інтелектуальною діяльністю. Воля особи в цьому разі не спрямована на досягнення суспільно небезпечного наслідку. Саме в цьому і полягає суттєва особливість передбачення наслідків при непрямому умислі. Однак основна сутність непрямого умислу - в його вольовій сфері психічної діяль­ності. Особливість вольової ознаки полягає у відсутності бажання настання суспіль­но небезпечного наслідку. Незважаючи на передбачення можливості настання такого наслідку, особа не має потреби в його досягненні, він не потрібний їй ні як основний, ні як проміжний наслідок. Тут виникає ситуація, при якій особа, не спрямовуючи свою волю на досягнення наслідку, все ж таки свідомо допускає його настання. При цьому у неї відсутній розрахунок на його відвернення. Частіше таке свідоме допущення ви­ражається в байдужому ставленні до настання такого наслідку. Особа, не будучи заці­кавленою у настанні наслідку свого діяння, все ж допускає можливість його настання. При вчиненні злочину з непрямим умислом у особи відсутня цілеспрямованість діяння на досягнення певного суспільно небезпечного наслідку. Так, Т. постійно пиячив, часто сварився з дружиною і її двома синами, погрожував підпалити свій будинок. Під час чергової сварки він запропонував залишити будинок, а коли вони відмовились, взяв цеберку бензину і вилив на підлогу кухні біля плити. Від плити, що топилася, бензин загорівся і вогонь охопив усе помешкання, де знаходилися люди. Дружина і син Юрій померли в лікарні від сильних опіків, а другий син і сам винний одержали незначні опіки. Суд дійшов висновку про відсутність у Т. умислу на вбивство і про винність його лише в умисному підпалі будинку, що спричинило людські жертви. Однак вища судова інстанція зазначила, що небажання в даному випадку смерті потерпілих не виключає умисної вини підсудного. Усі обставини справи свідчать, що Т. усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав настання їх суспільно небезпечних наслід­ків. Коли Т. вилив біля плити, що топилася, бензин, він створив обстановку, що при­звела до загибелі двох людей, і тим самим допустив можливість настання таких наслід­ків. А саме свідоме допущення наслідків виявилося в його байдужому ставленні до настання смерті. Отже, Т. вчинив вбивство з непрямим умислом. В окремих випадках свідоме допущення суспільно небезпечних наслідків може виявитися в безпідставному розрахунку на їх ненастання. Воля особи ніби спрямована на недопущення наслідків свого діяння, проте розрахунок і надії її абстрактні, невиразні, ні на чому конкретному не ґрунтуються. Тут має місце так званий розрахунок на «навмання».
4. Багато хто в літературі вбачає відмінність між непрямим і прямим умислом тіль­ки за вольовою ознакою - при прямому умислі особа бажає настання суспільно небез­печного наслідку як основного або проміжного результату, а при непрямому - воля особи не спрямована на досягнення такого наслідку, вона його не бажає, але все ж сві­домо допускає його настання. Ця розпізнавальна ознака є дуже істотною, але нею не можна обмежуватися. Друга розпізнавальна ознака полягає в особливостях передбачен­ня наслідків. Якщо при прямому умислі особа передбачає наслідок як можливий або як неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, то при непрямому умислі має місце передбачення тільки можливості (ймовірності) настання такого наслідку.
5. Законодавче визначення видів умислу сконструйовано відповідно до матеріаль­них складів злочину, при юридичному аналізі яких потрібно з’ ясовувати психічне ставлення особи не тільки до вчинюваного ним діяння, а й до його наслідку (ст. 24 КК). Зовсім інша ситуація має місце у так званих злочинах із формальним складом, які визнаються закінченими з моменту вчинення діяння і не потребують настання і тим більше встановлення будь-яких наслідків такого діяння (погроза вбивством - ст. 129 КК, погроза знищення майна - ст. 195 КК та ін.). Структура цих складів злочинів така, що наслідки в них лежать за межами необхідних ознак об’ єктивної сторони, а отже, і складу злочину. Вже тому суб’єкт не може бажати чи свідомо допускати їх настання. Але ця особливість не виключає умисної вини. Інтелектуальна ознака умислу в таких злочинах включає лише усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння. Ставлення до наслідків тут не виникає, та й не може виникнути. А вольова ознака умислу обмежується бажанням вчинення конкретної дії чи бездіяльності. Отже, зло­чини з формальним складом можуть бути вчинені лише з прямим умислом. У літера­турі існує точка зору, відповідно до якої у злочинах з формальним складом зміст вини включає в себе психічне ставлення не тільки до діяння, а й до його суспільно небез­печних наслідків, щодо яких можливий і непрямий умисел. Проте це твердження іг­норує існуючу в законі конструктивну відмінність між матеріальним і формальним складом злочину. Більше того, висновки про можливість непрямого умислу в злочинах із формальним складом не відповідають законодавчому визначенню цих злочинів, що не включають до складу їх наслідки, і не враховують, що в цих випадках вольова ознака умислу тим самим переноситься на саме діяння. Інакше кажучи, вольова озна­ка умислу повинна визначатися тут психічним ставленням суб’єкта до суспільно не­безпечної дії або бездіяльності. Вона виявляється не тільки в усвідомленні об’єктивно існуючої суспільної небезпечності діяння, а й у бажанні це діяння вчинити. Отже, непрямий умисел тут виключається, тому що свідоме допущення стосується виключ­но наслідків суспільно небезпечної дії чи бездіяльності, які у злочинах із формальним складом лежать за межами їх об’єктивної сторони. Ця особливість дає підставу при подальшому вдосконаленні законодавства внести уточнення до ч. 2 ст. 24 КК, зазна­чивши, що у злочинах із формальним складом умисел є прямим, якщо особа усвідом­лювала суспільно небезпечний характер свого діяння і бажала його вчинення.
6. Визначення змісту і спрямованості прямого умислу потребує ретельного з’ ясування мотиву і мети вчинення злочину, які визнаються факультативними (тобто не завжди обов’язковими) ознаками суб’єктивної сторони в умисних складах злочинів.

Мотив злочину - це обумовлене певними потребами чи інтересами, усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає у неї намір вчинити злочин. Будь-яка усвідомлена вольова діяльність людини завжди мотивована, тобто в її основі лежить певна потреба, яка ініціює, спонукає, інколи провокує особу на вчинення того чи ін­шого діяння. Мотив вчинення злочину звичайно відрізняється своїм асоціальним змістом і спрямованістю.